50. Парадигми безпеки у постбіполярному світі

У сучасних умовах проблеми та загрози безпеки вже більше не детерміновані виключно національними кордонами. В умовах глобалізації ризики безпеки в своїй основі визначаються відносинами соціополітичних акторів світової політики. Багатоманітність учасників та багаторівневість взаємодії у сфері міжнародних відносин формують новий світовий порядок. І тому в останнє десятиліття XX століття визначилися нові чотири основні теоретичні напрямки в дослідженні проблеми безпеки міжнародних відносин: неореалізм, глобалізм, регіоналізм і конструктивізм.

Неореалізм відрізняється державо-центричним підходом і пріоритетністю тези про поляризацію впливу наддержав в системі міжнародних відносин, а саме ідеї про біполярність, однополярність, багатополярність й інші комбінації полярності устрою світової системи.

Предмет дослідження - проблеми розподілу економічного впливу в системі міжнародних відносин як визначального фактора глобальної політичної структури, що визначає в свою чергу, і структуру безпеки.

Ризики безпеки, пов'язані з викликами міжнародного тероризму, трактуються з позицій неореалістичного підходу як наслідок однополярності світового порядку. Неореалістичні теорії безпеки містять принципове положення про США як головну ціль міжнародного тероризму, з одного боку, і особливу відповідальність даної наддержави в реалізації відповідних дій, спрямованих проти поширення міжнародного тероризму, з іншого боку.

У відповідності з даним положенням терористичні акції інтерпретуються як один з наслідків однополярності сучасного світу. Таким наслідком є насамперед фрустрація (крах надій) у країнах, що становлять периферію глобального світу, що виникає у зв'язку з посиленням влади, присутності і впливу США на світовій арені і порушенням балансу сил. Відповідні контртерористичні дії трактуються як приклад реального функціонування однополярної структури світоустрою, що реалізує себе, зокрема, у формі очолюваної США антитерористичної коаліції.

Основоположні ідеї:

- про відродження у зв'язку із загрозою міжнародного тероризму союзницьких відносин великих світових держав і зниження напруженості в взаєминах США, з одного боку, і Росії, Китаю та інших країн, з іншого;

- про перспективу зниження уваги з боку світової спільноти до проблеми прав людини;

- про посилення тенденції до підвищення рівня легімітізаціі дій, спрямованих проти міжнародного тероризму;

- про посилення ролі держави і національної політики щодо зміцнення національних кордонів і територій, а також заходів щодо забезпечення національної безпеки, розширення сфери компетенції держави в здійсненні контролю за різними видами діяльності;

- про можливі моделі поведінки США як єдиної наддержави, визначаючої вектори світової політики в рамках власної стратегії управління ризиками безпеки.

Три ключові проблеми є пріоритетними для сучасних неореалістичних досліджень безпеки міжнародних відносин і ризиків, пов'язаних з міжнародним тероризмом:

- проблема поширення зброї масового знищення і погрози її застосування транснаціональними терористичними організаціями;

- проблема зростання ризиків застосування збройних сил і військових методів вирішення проблеми забезпечення безпеки від будь-якого виду загроз, включаючи загрозу міжнародного тероризму;

- проблема конфлікту цивілізацій, лінії якого визначаються основними патернами диференціації культур, насамперед, відмінностями західної та ісламської цивілізацій.

Теорії глобалізації – антитеза неореалізму.

Глобалістські теорії безпеки відрізняються висуванням як вихідного положення концепції детериторіалізації світової політики. Концентрують увагу на зростанні ролі економічної та транснаціональної інтеграції, а відповідно, ослабленні значення територіальності і ролі держави у сфері світової політики.

Згідно з логікою теорій глобалізму держава і система державної влади перестають бути пріоритетним об'єктом політичного аналізу світової політики. Відповідно, в сферу політичного аналізу слід включати також діяльність недержавних акторів і структур. Виходячи з тези про складність взаємозв'язку співіснуючих в світовій політиці державних і недержавних акторів і систем, висувається положення про необхідність комплексного підходу, що виходить за рамки державоцентристського підходу до аналізу проблем безпеки та ризиків міжнародного тероризму.

Ключовою ідеєю глобалістских теорій є обгрунтування незалежної ролі в світовій політиці обох видів транснаціональних утворень: корпорацій, недержавних соціальних і політичних організацій, з одного боку, і міжурядових (міжнародних) організацій і режимів, з іншого.

Предмет досліджень - проблема впливу мереж (Networks), складових структуру взаємодії різноманітних акторів світової політики на найрізноманітніших рівнях, на перегляд принципу територіального суверенітету як основоположного в системі міжнародних відносин.

Держава інтерпретується лише як складова частина даних мереж, яка далеко не завжди виконує функцію контролю мереж. Глобалістські теорії містять положення про тенденції зростання впливу не держави, а саме мережевих структур як таких, які здійснюють на державу певний тиск і вплив.

Оцінюючи характер зв'язку глобалізації та безпеки, прихильники глобалізму обгрунтовують тезу про посилення під впливом глобалізації тенденції до ускладнення проблеми безпеки в сучасному світі, що супроводжується одночасно ослабленням ролі держави в забезпеченні безпеки і скороченням механізмів ефективного контролю та реалізації відповідних стратегій. У цьому зв'язку глобалісти висувають тезу про більшу ефективність політичних стратегій, які передбачають співробітництво держав у сфері безпеки, особливо на регіональному рівні.

Об'єктом особливої уваги для прихильників даного підходу є аналіз механізмів впливу процесів глобалізації в цілому, і таких специфічних її аспектів, як фінансова глобалізація, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності та торгівлі, глобальні проблеми міжнародного тероризму та погіршення навколишнього середовища, зокрема, на реальні дії акторів світової політики і характер їх взаємодії в системі міжнародних відносин.

Акцентується увага на макроструктурах і макропроцессах, пов'язаних з глобалізацією і трактується зміна структури системи міжнародних відносин як така, яка набуває форму протистояння центру і периферії.

Розробляється положення про перехід від Вестфальської системи, що характеризувалася домінуючою роллю держав з відповідним військовим потенціалом, до пост-Вестфальської структури, в рамках якої контроль за допомогою сили може здійснюватися не тільки державами, а й недержавними акторами, що створюють ризики та загрози безпеці світової спільноти.

Пріоритетні проблеми:

- Проблема економічної безпеки, нестабільності ліберального міжнародного економічного порядку (Liberal International Economic Order = LIEO) і загрози кризового розвитку. Традиційними темами залишаються: розробка, реалізація і ефекти режимів, що регулюють систему світової торгівлі і розвитку фінансової інфраструктури.

- Загроза економічній безпеці та стабільності ліберального міжнародного економічного порядку (LIEO) з боку транснаціональної організованої злочинності, пов'язаної, зокрема, з відмиванням грошей, контрабандою наркотиків, зброї, незаконною імміграцією та іншими видами злочинів.

- Проблема нестійкості LIEO, пов'язаної із загрозою кібервійни і залежністю існуючих систем безпеки від інформаційних технологій.

Регіоналізм

Перша вихідна посилка заснована на ідеї про зниження протистояння наддержав і нову якість сучасної світової політики, пов'язаній зі зміною структури політичних інтересів і втратою зацікавленості більшої частини країн світу в боротьбі за глобальне панування.

Друге припущення полягає в трактуванні структури системи міжнародних відносин, яка склалася після закінчення холодної війни, як такої, яка характеризується переважанням національного інтересу в забезпеченні динамічного розвитку власної держави, що сприяє формуванню позиції неучасті держав у військових кампаніях і стратегічному протиборстві в зонах конфлікту. Така позиція передбачає установку на перегляд військово-політичних відносин таким чином, щоб уникнути можливості втручання у внутрішні справи наддержав.

Регіоналізм у трактуванні безпеки відрізняється акцентом на вихідному положенні, що містить твердження про суттєве значення динаміки регіональної безпеки як складової частини всієї системи міжнародної безпеки, в цілому.

Конструктивізм – відрізняється орієнтацією політичного аналізу на вивчення динаміки соціальнополітичної взаємодії та процесів конструювання смислових значень, спільних для інтерсуб'єктівного розуміння пов'язаних із взаємодією процесів. Конструктивістський підхід залишає за межами політичного аналізу традиційні проблеми вибору рівня аналізу, вибору певного типу одиниць у політичному аналізі безпеки. Пріоритетом для конструктивізму виступає дослідження поведінки соціальних і політичних суб'єктів.

Пріоритетні теми:

- Можливі ефекти акцій міжнародного тероризму та їх вплив на розвиток міжнародного співтовариства: а) зміцнення світової спільноти завдяки появі зони спільних інтересів ряду держав у забезпеченні безпеки, б) ослаблення міжнародної спільноти у зв'язку зі зниженням ролі, зміною функцій і структури держави, а також появою нових розбіжностей між державами, в) зміна співтовариства за рахунок привнесення одних норм в якості пріоритетних і відтискуванням інших на периферію інтересів у структурі взаємодії.

- Цивілізаційні аспекти впливу глобальної проблеми міжнародного тероризму.

Сформувалося дві основні течії в конструктивізмі. Плюралізм представлений прихильниками моделі дисагрегованого міжнародного співтовариства, в структуру якого входять різноманітні стійкі солідаризовані регіональні міжнародні співтовариства по типу ЄС, які утворюють більш глибоке, плюралістичне у своїй основі, глобальне міжнародне співтовариство.

Течія, представлена прихильниками солідаризму, відображає уявлення про сильне міжнародне співтовариство, об'єднане спільністю норм, правил та інститутів, що регулюють відносини між членами глобального суспільства.