18. Концепція „глобальної спільноти” (м.Чешков)

Людство як ґлобальна спільнота (его работа, будет лучше и удобнее ее прочитать)

Отже, саме людство постає у вигляді ґлобальної спільноти. Термін “спільнота” кращий за термін “система”, тому що він ширший і містить у собі останній, залишаючи простір для осмислення людства в якості несистемного об'єкту або ж об'єкту, якому в принципі властиві різні типи організації (і системний, і несистемний). У кожному разі, запровадження терміну “спільність” дозволяє уникнути абсолютизації системного підходу, і це нагадує ситуацію початку 30-х років, коли Ніколай Кондратьєв звернувся до поняття “сукупність”, полемізуючи із системною позицією Ніколая Бухаріна [20]. Поняття “ґлобальність” варто чітко розмежувати із поняттям “еволюція людства”, не допустивши розчинення першого в другому, тому що ґлобальність характеризує лише один із аспектів еволюції людства – взаємопов’язаність, взаємоспіввіднесеність. Поряд із цим діють і інші механізми – членування-диференціації або – дещо в іншому ракурсі – диверсифікації. Обидва ці механізми, у свою чергу, вписані у дві гілки самоорганізованої еволюції – упорядкування і безладдя, і хаос, таким чином, є особливо складною форму порядку. Отже, я звужую поняття ґлобалізації, відмежовуючи його від цілісного предмету нашого дослідження – людства, і це перший крок у розгортанні концепції ґлобальної спільноти людства.

Другий крок полягає у визначенні структури ґлобальної спільноти, або ґлобальности (globalite, globality) як структури. Остання може бути описана через взаємоспіввіднесеність трьох первнів людського буття: природного (біологічного і небіологічного), соціального і суб'єктного (або чиннісного). Структура (або ядро) утілює, якщо так можна сказати, абсолютне буття ґлобальної спільноти – у тому вигляді, в якому вона створена процесами антропосоціоґенези [21].

Двигуном історичної динаміки виступає суперечність між ґлобальною спільнотою як родовим утворенням і як її індивідуальним утіленням. Іншими словами, основна суперечність реалізується в двох формах буття людства – родовій та індивідуальній – через опосередковуючі для них розмаїті сукупності (соціальні, етнічні, конфесійні) і розгортається в зміні домінант – природного і соціального первнів. Історію ґлобальної спільноти можна розділити – залишаючи осторонь переходи – відповідно, на епохи домінуючого природного первня і домінуючого соціального первня. А нині, наприкінці XX століття, ми вступаємо в період, коли змінюється сам принцип її структурування – від домінування того чи іншого первня до їх паралельности.

Що стосується суб'єктного первня, то він відіграє вирішальну роль у періоди зміни епох ґлобальної спільноти, виконуючи роль свого роду перемикача, що або перекладає домінанту одного первня в домінанту іншого, або – на сучасному етапі – покликаний перевести стрілку еволюції з принципу домінування на принцип паралельности. Зміна принципів структурування знаменує критичний момент в еволюції ґлобальної спільноти: з одного боку, вичерпана домінантна роль соціального первня, а з іншого боку – відкривається необхідність збалансувати всі три первні. Така ситуація може означати вичерпання однієї – соціальної – гілки еволюції людства і деформацію іншої – природної, а також необхідність продовження еволюції через перебудову всіх трьох її гілок: соціальної, біологічної та небіологічної. Вичерпання і наступна реконструкція соціальної гілки, її баланс із іншими гілками відбиті у феномені історичного поліморфізму (відродження культурних, етнічних, релігійних спільностей), що, не будучи ні архаїзацією, ані демодернізацією [22], містить у собі ці відроджені форми як моменти набуття історією її справжньої повноти, як процес надолуження і наповнення історії.

Третій крок у розгортанні нашої концепції – це опис уже не ядра, а окремих, часткових параметрів ґлобальної спільноти: її організації (будови), складу, відносин, типу розвитку. За сукупністю загальних і часткових параметрів еволюцію ґлобальної спільноти можна підрозділити на три етапи:

*протоґлобалізація – від неолітичної революції до Осьового часу;

*зародження ґлобальної спільноти – від Осьового часу до епохи Просвітництва й індустріальної революції;

*формування ґлобальної спільноти – останні 200 років до кінця нашого сторіччя.

Нині, на межі між другим і третім тисячоріччями, підходить до кінця перша велика епоха (яка включає в себе всі три згаданих етапи) в історії ґлобальної спільноти і виникає можливість її якісної трансформації в умовах, коли стає проблематичним саме буття homo sapiens. Перехід до цієї, другої епохи ґлобальної спільноти може супроводжуватися кризою такого масштабу, із якою непорівнянні кризи всіх інших часів: неолітичної революції, Осьового часу, індустріалізму. Щоб уявити собі складність ситуації зміни епох, охарактеризуємо коротенько той аспект еволюції ґлобальної спільноти, що відбитий в її історичних типах.

Історичні типи в їхній динаміці

Поняття “історичні типи” характеризує особливі форми, що їх приймає ґлобальна спільність, залежно від того, який первень домінує в її ядрі і як змінюється сам принцип домінування. Додавши до цієї характеристики, що визначає історичні типи, інші параметри – простір, множинність форм і ступінь складности, – можна виділити три великих історичних типи.

Першому, який склався у період від Осьового часу до приблизно кінця ХVIII сторіччя, властиві: домінування природного первня над соціальним; множина локальних просторів і, відповідно, множинність формоутворень, особливо у вигляді “світоімперій” (у термінах Фернана Броделя), простота цих локальних форм. Другий історичний тип зароджується наприкінці ХVIII – на початку XIX сторіч; для нього характерні: безумовне домінування соціального первня, єдина форма організації та її порівняно ”проста” – складність. На зміну цьому типові упродовж останніх двох десятиліть XX століття приходить новий, третій, коли досягнення вершини суб'єктного первня створює можливість перебороти принцип домінанти; цьому типові властиві: планетарний (або загальнолюдський) простір, множинність оргформ, складність і навіть надскладність організації ґлобальної спільноти як цілого.

Залишивши осторонь перший, звернемося до другого і третього, або – умовно – індустріально-модерністського та інформаційно-ґлобалістського типів, акцентуючи увагу на зміщенні від другого до третього, яке відбувається в останні два десятиліття XX століття. Я вбачаю це зміщення приблизно за десятком параметрів (структура осердя, склад, співвідношення тощо), що дає змогу достатньо повно судити про його вектор і глибину.

В осерді вичерпання домінуючої ролі соціального первня, чиє абсолютна перевага була властива індустріально-модерністському типові, призвело до його реконструкції, а на рівні теоретичної свідомости знайшло відбиток у тязі до “несоціологічної теорії суспільства” (Ален Турен) [23]. Стали шукати баланс соціального і природного первнів (ідея і концепції стійкого розвитку). Різке зростання ролі суб'єктного первня проявилося у прагненні світосвідомости вийти поза межі ідеології модернізму, в активізації пошуків трансцендентности і нових морально-етичних норм (“духовна революція”). Виникнули нові агенти, які претендують на роль носіїв загальнолюдських норм і принципів, в особі і нових суспільних рухів, і, стрімко активізованого індивіда, котрий прагне стати “усесвітньою” людиною. Але водночас дедалі гучніше заявляють про себе агенти, діяльність яких базується на сполученні соціального і природного первнів (етнічні, родові, мовні рухи). Склалася ситуація, яку зазвичай описують як множинність агентів і акторів, а за нею теоретично проглядаються дві перспективи: або розхитування суб’єкт-об’єктного членування в структурі осердя і перетворення людства на єдиний суб'єкт, коли загальнолюдську суб’єктність реалізують безліч агентів, у тому числі (і особливо) індивід; або збереження цього членування і виникнення на його основі нового типу відносин, заснованих на відчужености людства і людини, але не від матеріального багатства і природи, як це було раніше, а від самої реальности – шляхом створення віртуального світу засобами мас-медіа (Міхаїл Епштейн) [24]. Обидва варіанти сформульовані чисто теоретично, при цьому множинність агентів виглядає не перехідним феноменом, а нормою майбутнього інформаційно-ґлобалістського типу. В обох випадках гіпотетичний зсув означає не тільки вихід поза межі другого типу, але й рух до третього.