5. Етапи становлення політичної глобалістики як науки

На сьогоднішній день прийнято виділяти три етапи становлення глобалістики. При цьому необхідно враховувати специфіку глобалістики, бо глобалістика це не просто наука, тобто система теоретичного знання, а певне знання відбиває СПП відбуваються на планеті. Тому етапи становлення глобалістики, це одночасно і глобальні етапи еволюції людства.

Перший етап. Доводиться на 60-і роки. У цей період масштаби виробництва досягли небувалого обсягу і стали погрожувати можливостям природи компенсувати їх вплив. На цьому етапі виник і так званий Римський клуб (1968), який і поклав початок глобальної проблематики світового розвитку.

Другий етап. Цей етап тривав від середини 70-х до середини 80-х років. Він характеризується посиленою реконструкцією економіки, викликаний похмурими прогнозами доповідей Римському клубу, що вибухнув нафтовою кризою, загостренням економічних протиріч між що розвиваються і промислово розвиненими країнами.

Третій етап. Це етап почався з середини 80-х років, в результаті зміни політичної карти світу, тобто зникнення табору соціалізму. Цей етап характеризується тим, що самі ГП відійшли на другий план, а на перше місце встали СПП що носять глобальний характер.

У становленні глобалістики як науки можна виокремити кілька етапів, кожен з яких відображає специфіку еволюції світової цивілізації.

Перший етап – 60-ті рр. – початок 70-х рр. ХХ ст., коли обсяги виробництва вперше в історії людства почали загрожувати можливостям природи компенсувати антропогенний вплив. На цей етап припадає і розгортання таких стратегічних наступальних засобів ведення війни, використання яких у конфлікті являло б загрозу існування людства. Головні проблеми, що досліджувалися на цьому етапі – розповсюдження зброї масового знищення; забруднення довкілля; вичерпаність світових ресурсів; зростання народонаселення та труднощі в забезпечення його продовольством; нерівномірність розвитку окремих країн. На цьому етапі глобалістика розвивалася у формі методологічних та науково-теоретичних досліджень, не об'єднаних у цілісну систему.

У 60-х рр. ХХ століття теоретичні засади глобалістики закладались Г.Канном, Д.Беллом, Р.Ароном, Н.Віннером та ін.

Першими спробами міждисциплінарних та міжнародних по складу глобальних досліджень стали симпозіуми та робочі групи по екології напередодні Стокгольмської конференції по охороні оточуючого середовища а також підготовчі матеріали конференції та звіти після її закінчення.

Особливістю цього етапу стало створення в другій половині 60-х років спеціальних міжнародних, державних, неурядових, приватних організацій, метою яких стало вивчення глобальних проблем та шляхів їх подолання. Це „Інститут проблем майбутнього”, який було створено у Відні в 1965 році, міжнародний фонд „Людство в 2000 році”, заснований в Нідерландах в 1965 р. В 1966 р. В США було оформлене Товариство вивчення майбутнього світу.

Особливе значення мало заснування в 1968 році з ініціативи італійського економіста, суспільного діяча та бізнесмена А.Печчеі (1908-1984) неурядової міжнародної громадської організації - Римського клубу, з метою дослідження проблем глобального розвитку та залучення уваги світового співтовариства до глобальних проблем. Подальша діяльність Римського клубу сприяла становленню та інституалізації глобалістики, формуванн. її категоріального апарату та методології.

Другий етап розвитку глобалістики охоплює 70-ті – першу пол. 80-х рр. ХХ ст. На цей етап припадає піднесення глобалістики в методологічному, функціональному та прикладному плані. Цією проблематикою займаються такі провідні вчені, як А.Тоффлер, який закладає підвалини філософії технократичного суспільства, С.Мендловітц, який запропонував принципи нового світового порядку, Е.Ласло, яким сформульовано головні цілі розвитку людства та ін

У середині 70-х рр. провідні країни Заходу охопила серія структурних криз, які стали предметом дослідження глобалістики.

Римським клубом, створеним у 1968 р., були проведені широкомасштабні дослідження і побудовані глобальні моделі розвитку кризових тенденцій у взаємодії між суспільством і довкіллям. Вчені розробили цілу низку проектів та концепцій політичних реформ міжнародних відносин з метою розв'язання глобальних проблем.

Саме в цей час формуються провідні концепції сучасної глобалістики, зокрема:

• концепція "меж зростання" (Дж.Форестер, Д. Медоуз, Е.Пестель, М.Месарович):

• концепція „гуманістичного соціалізму” (Я.Тинберген);

• концепція „нового гуманізму” (Л.Печчеї);

• концепція „дороговкази в майбутнє” (Б.Гаврилишин);

• концепція „сталого розвитку” (Л.Браун);

• школа універсального еволюціонізму (теорія глобальних рішень і компромісів) ((М.Мойсєєв);

• школа мітозу біосфер (Д.Ален, М.Нельсон);

• школа контрольованого глобального розвитку (Д.Гвішіані);

• школа світ-системного аналізу (І.Валлерстайн);

• концепція геогенезісу (Е.Кочетов);

• концепція „глобальної спільноти” (М.Чешков).

Розвиток глобалістики був тісно пов’язаний з політикою та ідеологією. Тому можна говорити про два головних напрямки розвитку глобалістики – особливо на перших трьох етапах її розвитку.

В західній глобалістиці сформувались наступні основні напрями:

Технократичний напрям, який представлений:

а) технооптимістами (Г.Кан, У.Браун, А.Вінер, Г.Скотт, ), які переконані, що тільки наука і техніка можуть вирішити всі глобальні проблеми, котрі й виникають внаслідок розвитку науково-технічного прогресу;

б) технопесимісти (Д.Медоуз, К.Боулдінг, М.Робертс та ін.), які теж пов’язують виникнення глобальних проблем з розвитком науково-технічного прогресу, але не вважають, що наука і техніка можуть бути єдиним засобом вирішення цих проблем ;

Постіндустріальна глобалістика (О.Тоффлер, Б.Белл, Д.Несбіт) не досліджувала глобальні проблеми безпосередньо, але формулювала висновки, пов’язані з постіндустріальним станом суспільства і перспективою вирішення проблем глобального світу.

Еколого-популістський напрям (Л.Браун, Р.Теобальд) який зосереджується на проблемах взаємодії природи, суспільства і людини.

Екзистенційально-культурна глобалістика (С.Мендловіц, Й.Галтунг), предметом якої є проблеми війни і миру, встановлення нового економічного і соціально-політичного порядку.

Еволюційно-детерменістський напрям глобалістики (Дж.Ріфкін) який орієнтується на дослідження закономірностей природної еволюції і незворотності науково-технічного прогресу.

В радянській та сучасній глобалістиці пострадянських країн виокремлюються:

• філософсько-методологічний напрям, який базується на системі знань філософської науки, що узагальнила і звела до купи досягнення інших наук про суспільство і людину. В його межах досліджуються філософські засади, сутність, ґенеза глобальних процесів, аналізуються найважливіші соціально-політичні та економічні перетворення, необхідні для успішного розв’язання, проблем, що виникають (праці В.І.Вернадського, Н.Н.Моїсєєва, І.В.Бестужева-Лади, Д.М. Гвішіані, А.І.Уткіна, А.С.Панаріна, В.В.Загладіна);

• транснаціональний напрям – дослідження кризових явищ і протиріч загальнопланетарного масштабу, яких не було в минулому;

• соціоприродничий напрям, який головну увагу приділяє екологічним проблемам та проблемам природних ресурсів;

• культурологічний напрям, який приділяє головну увагу проблемам глобалізації, які виникають внаслідок науково-технічного прогресу, народонаселення, охорони здоров’я, культури, права, суспільного життя.

Новий, третій етап розвитку глобалістики припадає на другу половину 80-х рр. ХХ ст. Специфіка цього етапу полягає в динаміці предмету дослідження. Самі глобальні проблеми відійшли на другий план унаслідок історичних змін у політичній карті світу. На першому та другому етапах фактично існували дві глобалістики – західна та східна, два методологічних підходи – надкласовий та класовий. На третьому етапі домінує об'єктивний науковий підхід.

Міждисциплінарний характер глобалістики збагачується поглибленням прикладних методів дослідження найактуальніших проблем розвитку. Для цього етапу притаманне деяке зниження уваги до загальнотеоретичних проблем глобалістики, її зосередження на конкретних виявах глобальних проблем.