22. Китайська цивілізація

Китайська цивілізація є однією з найдавніших і витончених у світі. Володимир Малявін у фундаментальній праці «Китайська цивілізація» відзначає її незвичайну стійкість при вражаючому різноманітності локальних (регіональних) форм. Ця різноманітність, зцементовані великої книжкової ієрогліфічним традицією і імперської державністю, консолідувало народ на основі ієрархічного порядку (ритуалу). Піднебесна на відміну від молодої західноєвропейської цивілізації розуму віддала перевагу разюче внутрішньої наступності, вивіреної досвідом численних поколінь. Єдність цивілізації йде не від розуму або доктрини, а від бездоганного довіри до сили самого життя, одночасно наївною і нескінченно мудрою. Піддані Піднебесної орієнтуються на «техніку серця», а не «техніку знарядь». Альфа і омега китайської мудрості полягає в інстинкті, просвітленим свідомістю, і свідомість, примерение з інстинктом. Ритуал по-китайськи є правильне і належну поведінку, безпосередньо втілює принципи світобудови або саму правду життя. При імперському устрої Піднебесної не спадкові права або особисті здібності давали можливість государю керувати державою. Головне було «виконання ритуалу», тому імператор сам по собі трохи значив.

Китайська цивілізація - це великий океан людей, де людина народжується, живе і вмирає, але його глибина і «єдине тіло" не підвладне бар'єрам простору і часу. Навіть у комуністичному Китаї держава є не втіленням політичної волі суспільства, а хранителем певного морального порядку, що не підлягає критиці або обговоренню. Влада, що уособлює порядок, права за визначенням. Тому китайці в періоди трансформації не витрачають час на повалення кумирів (вони лише стають частиною вітчизняної історії), а йдуть вперед без самобичування.

Як Стародавня Греція - це не географія, а стан, так і сучасний Китай є не просто географічною реальністю, а багатовимірним простором, яке зберігає самобутність в умовах відкритих товариств і процесів глобалізації. І куди б не закидала доля китайця, він скрізь створює свої «шанхаї» або «Чайнатаун».

Китайська цивілізація - найдовша в часі цивілізація, іманентно орієнтована на Великий порядок, заснований на соціальній гармонії і справедливості. Ієрогліфічна писемність сприяла етнічної консолідації і служила доказом переваги над іншими народами. На відміну від Заходу, заснованого на принципах індивідуалізму, Китай створив колективістську цивілізацію. «Китай ... може піднести світу дар. Цей дар буде щасливим поєднанням західного динамізму з традиційної китайської стабільністю »(Арнольд Тойнбі).

У сучасному світі китайська та індійська цивілізації представляють величезні демографічні «плавильні котли» з населенням понад мільярд чоловік. Етнічні меншини становлять менше 10% населення Китаю, але займають 60% території держави. Китайську цивілізацію з позицій євроцентризму іноді називають регіональною, що є великою помилкою. Китайська традиція завжди ставила Китай в центрі світу, оточеного «варварами».

У 90-ті роки Китай став четвертим полюсом економічного зростання у світі, поряд зі Сполученими Штатами, Японією та Німеччиною. Китай тривалий час наслідував Радянському Союзу на правах «молодшого брата», але при цьому не відмовлявся від пошуку власного шляху. Після розпаду Радянського Союзу китайське керівництво не відмовилося від комуністичної моделі, обравши стратегію конвергенції капіталізму і соціалізму, інтеграцію в світову економіку з поєднанням з політичним авторитаризмом і китайськими історичними традиціями. Відповідно до конфуціанства, соціальна група і держава важливіше окремої особистості. Виділяться пріоритет держави над поданими, колективу над особистість і перекази над правом.

Китай є єдиною великою економікою світу, яка демонструє багато років високі темпи економічного розвитку. За останні тридцять років китайська економіка розвивалася в кілька разів швидше, ніж людство в цілому. У 2002 році на черговому з'їзді Комуністичної партії було поставлено завдання подальшого збільшення ВВП Китаю в 3 рази до 2020 року. Тіньова китайська економіка становить 2/3 ВВП держави. Корупція в меншій мірі характерна для вищих ешелонів влади, а за економічні злочини широко застосовується смертна кара.

Китай формує нове світове економічне співтовариство, що отримало назву Великий Китай. Згідно цивілізаційної традиції, всі представники китайської діаспори де-факто є громадянами Китаю. Велика батьківщина ніколи від них не відмовляються, навіть якщо вони отримали громадянство інших країн. Комуністична партія ухвалила рішення про прийом бізнесменів і емігрантів в партію. У свою чергу, китайські підприємці з діаспори повною мірою усвідомлюють себе частиною Китаю. Не випадково, не менше 75% іноземних інвестицій в Китай здійснює китайська діаспора.

Великий Китай включає Китай-Континент, Китай-Острів та Китай-Діаспору. В острівній Китай входять Тайвань, Гонконг, Сінгапур та інші «острова». На північному сході і північному заході створюються нові «острова». Тут формуються «транскордонні економічні регіони» з територіями суміжних держав. Північно-Східний транскордонний регіон зі столицею Харбін включає крім китайських провінцій, російський Далекий Схід, де Москва демонструє повну нездатність успішної трансформації місцевої економіки. Північно-Західний транскордонний регіон зі столицею Урумчі включає китайську провінцію Сіньцзян і колишні радянські республіки Середньої Азії. Ці інтернаціональні регіони дозволять залучити в китайську економіку великомасштабні сировинні ресурси суміжних країн. Возмоно, транскордонний регіон буде створений в Південно-Східній Азії з опорою на китайську провінцію Гуандун зі столицею в Гуанджоу. Таким чином, проявляється китайський прагматичний економічний регіоналізм, на відміну від європейського транскордонного регіоналізму (єврорегіонів).

Китайська діаспора виділяється виняткової економічної та інтелектуальної міццю, порівнянної з континентальним Китаєм. Китайські діаспори, завжди усвідомлюють зв'язок з материковою прабатьківщиною, вплинули на становлення і еволюцію багатьох народів Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Велика цивілізаційна геополітика Китаю матеріалізувалася в геополітики Стіни і геополітики Шляху. Великий Шовковий шлях є символом відкритості до зовнішнього світу, а Велика Китайська стіна символізує захист китайських традицій і менталітету від зовнішніх впливів. У поєднанні відкритості й закритості сформувався Великий китайський Порядок. Велика Китайська стіна - матеріальний пам'ятник технології владарювання, закритості цивілізації від зовнішнього світу. У філософському відношенні Стіна розмежовувала життя і смерть, світ хаосу («варварів») і китайського порядку. ВКС була зведена після об'єднання Китаю (221 до н.е.) при імператорі Цинь Шихуане. Виховані в дусі раціоналізму європейці розглядають ВКС як певне дивацтво китайців і, як часто буває у самовпевнених людей, глибоко помиляються. Можна оскаржувати ефективність зведення гігантського фортифікаційної споруди в географічному просторі. Однак ВКС, що виконує бар'єрні функції, була поряд з Великим Шовковим шляхом матеріалізованим символом Великої цивілізаційної геополітики Китаю. У багатовимірному комунікаційному просторі Піднебесної Стіна служила перепоною для степових «варварів» і обмежувала діяльність китайців за її межами, в географії була кордоном субтропіків і сухих степів, а в душі людини - символом бар'єру проти чужорідних запозичень в духовній сфері.

Китай є єдиним в світі держава, що створив Велику цивілізаційну геополітику, засновану на філософії Великого китайського порядку. Китай протягом багатьох століть прагне до збереження єдиних кордонів держави і цивілізації, поєднанню виборчої відкритості до зовнішнього світу із захистом китайських традицій і менталітету від зовнішніх впливів. Китайська Народна Республіка була проголошена в Пекіні 1 жовтня 1949 Радянський Союз надав суттєву допомогу у становленні комуністичного режиму.

В даний час Китай є реальним кандидатом в наддержави, КНР не претендує на членство в «клубі» семи провідних держав світу, де на додатковому місці «сидить» економічно слабка Росія. Традиційні уявлення про «піднебесної» як центрі світу не дозволяють опускатися до рівня «варварів» з навколишнього світу, а коли геополітична міць Китаю стане незаперечною, все само собою стане на свої місця. Китай вийшов на четверте місце в світі по витратах на оборону після США, Росії та Японії.

Возз'єднання Тайваню з континентальним Китаєм є головною геополітичною метою КНР. Однак час працює не на користь Пекіна. На Тайвані, де наприкінці 80-х років 80% жителів були вихідцями з Китаю, відбулася зміна поколінь. На початку 21 століття тут домінує покоління, народжене на острові і відчувати себе частиною самостійної нації. Якщо десятиліття тому 44% населення острова вважали себе китайцями і 16% - тайванцями, то тепер це співвідношення становить, відповідно, 18 і 31%. Лібералізація політичного життя і високий рівень матеріального добробуту прискорили зростання національної самосвідомості. Замість батьківського ностальгії по залишеній батьківщині, нове покоління по-іншому сприймає Китай. Між островом і континентом існують не тільки відмінності в рівнях життя, але невидима кордон пройшов через душі людей. Сучасний Тайвань на відміну від комуністичного Китаю знаходитися в іншому соціально-економічному просторі, де править демократія, і існують «права людини». В результаті тут з'явилася нова формула відносин між островом і материковим Китаєм «одні народ - дві держави», що викликає негативну реакцію комуністичних властей на історичній батьківщині. Як аргументи проти возз'єднання Тайвань наводить й інші факти. Масова колонізація острова китайцями почалася в 17 в., Коли Тайвань уже перебував під владою Голландії. Офіційно провінцією Китаю Тайвань значився всього десятиліття з 1885 по 1895 рр.. Потім острів півстоліття був під юрисдикцією Японії, а в 1949 р. гомінданівської уряд проголосив Тайвань частиною Китайської Республіки.

Головним завданням геополітичної доктрини Китаю є возз'єднання держави-цивілізації в єдиних кордонах на основі принципу «одна країна - дві системи». Після успішного возз'єднання з континентальним Китаєм Гонконгу і Макао, залишається трудноразрешимая проблема Тайваню. Набирає міць Китай не претендує на вступ до «клубу обраних» - відмовився приєднатися до «великій сімці» найбільш розвинених країн, де слабшаюча Росія домоглася місце на додатковому «стільці».

Помилково вважати, що комуністичний Китай є продовжувачем розвитку радянської моделі. Привид комунізму, який бродив по Європі не був оригінальним винаходом Карла Маркса. У древній китайській філософії присутні комуністичні ідеї і можна сказати, що вони, погулявши по світлу з перемінним успіхом, повернулися на батьківщину, де ефективно використовуються на благодатній рідний соціокультурної грунті.

На думку Михайла Делягина, що формується модель Великого Китаю дозволяє не створювати альтернативну технологічну світову піраміду на подобі радянської, використовували ефективну стратегію «просочування». На Заході традиційно навчається не тільки велике число китайців. Китайські фахівці, ставши громадянами Америки та інших західних країн, активно «просочуються» на верхні поверхи технологічної піраміди. Це веде до повзучої «китаїзації» процесу створення нових технологій.

Економіка Великого Китаю за різними оцінками в 1,5 - 2 рази перевищує ВВП континентального Китаю і поступається тільки США і Японії. Пішли в минуле міркування про ефективність китайського експорту тільки за рахунок переважно простих товарів народного споживання, включаючи одяг та іграшки. Китайське керівництво взяло курс на стимулювання розвитку високотехнологічних виробництв, щоб збільшити їх частку в промисловому експорті до 2010 року до 30%.

Важливими проблемам розвитку китайської економіки є:

- подолання розриву в рівні розвитку приморських і внутрішніх регіонів країни;

- будівництво транспортних коридорів від Тихоокеанських портів через внутрішні регіони і Центральну Азію з виходом до Західної Європи;

- забезпечення економіки енергетичними ресурсами шляхом заміни їх транспортування дешевшою і економічною передачею електроенергії.

Китай здійснив модернізацію залізниць, які стануть складовою частиною транс'евразійской міжнародної магістралі. Вступила в дію стратегічна автомобільна магістраль Пекін - Кашгар - Ош (Киргизія) - Ташкент (Узбекистан).

Високі темпи економічного розвитку призвели до перегріву народного господарства, що зазнає хронічний дефіцит енергетичних та інших ресурсів. Тому Китай енергійно здійснює зовнішньоекономічну політику, спрямовану на «сировинну експансію» у напрямку Сибіру, ​​Південно-Східної та Південної Азії. У посилює глобальної конкуренції Китай вже зіткнувся з Сполученими Штатами та Японією в боротьбі за переважний доступ до ресурсів Сибіру та інших регіонів.

У перспективі можливе формування в Південно-Східній Азії регіонального валютного союзу на основі китайського юаня, що дозволить потіснити з регіону американський долар. Однак наслідки американської стратегії експорту «керованих криз» (атипової пневмонії) і наступного природного цунамі відсунули цей проект в неозоре майбутнє.