49. Джордж Модельскі «Еволюція глобальної політики»

В основі підходу Модельскі лежить уявлення про те, що еволюцію окремих пол. Систем неможливо зрозуміти поза контекстом еволюції світової політики і глобальної політичної системи. Інакше кажучи, при вивченні еволюційних змін в американській, японської, китайської або, скажімо, російській політичній системі не можна обмежуватися аналізом внутрішньополітичних чинників, слід враховувати і зміна функціональної ролі відповідної політії у світовій політичній системі, а також вплив на неї інших центрів політичної сили. Сьогодні, в епоху глобалізації, правомірність такої постановки питання не викликає сумнівів.

пропонована Модельскі трактування світової політики - це модель тривалого і складного еволюційного процесу, механізмом якого є довгі цикли. Американський дослідник розглядає сучасний стан світової політики як певний етап становлення і розвитку глобальної політичної системи, що охоплює всі регіони світу. При цьому в центр свого теоретичного аналізу він ставить гранично актуальну і активно обговорювану на Заході проблему злету і падіння світових держав, фокусуючи увагу на тих глобальних і внутрішньополітичних чинниках, які обумовлюють ці злети і падіння. Очевидно, що такий кут зору, який має пряме відношення до перспектив збереження політичної гегемонії США в сучасному світі, вельми значущий для Росії та її політичного самовизначення в умовах глобалізації.

ідеї та міркування Модельскі в цілому розвивають і доповнюють складаються зараз уявлення про глобальне і універсальному характері світовій політичній історії, що у відомому сенсі коригує установки традиційної геополітики та теорії міжнародних відносин. Вихід за рамки окремих націй-держав в сферу глобальної політичної історії [1] диктується необхідністю дослідження тенденцій еволюції світової політичної системи, яка має власні закономірностями, що формують (за висловом Дж. Модельскі) свого роду "календар світової політики" і багато в чому визначальними "повістку дня "політичного розвитку конкретних країн.

Нарешті, ключовою складовою структурно-функціональних моделей світової політичної системи і механізму довгих циклів в концепції Модельскі є розрізнення між "світовим лідером" і "челленджером", тобто державою, що кидає лідеру виклик, який оскаржить його глобальне першість. Протягом усього розглянутого їм періоду циклічної еволюції глобальної політики він простежує дві базові послідовності політичної спадкоємності: світових лідерів (Португалія - Нідерланди - Великобританія - США) і "челленджерів" (Іспанія - Франція - Німеччина -?). Елементам кожної з названих послідовностей притаманні специфічні якості, які і дозволяють їм піднятися до положення лідера або, відповідно, "челленджера". Фіксація цих двох принципово різних типів глобального політичного лідерства епохи Нового часу – надзвиайно важливий крок на шляху теоретичного осмислення самого феномена політичного розвитку.

На жаль, спірність вибору окремих елементів виділених послідовностей (наприклад, Португалії в якості родоначальниці "лідерської" послідовності), концептуальна "лакуна" на місці сьогоднішнього "челленджера" і слабка опрацьованість питання про механізми спадкоємності як у розвитку світової політичної системи в цілому, так і в кожній з послідовностей дещо знижують значимість даного варіанту концептуалізації глобальної політичної еволюції. Так, вихідним постулатом концепції Модельскі виступає теза "про наявність у глобальній політиці останніх п'яти сторіч функції лідерства, здійснюваної послідовно змінювали один одного націями-державами", які відбираються на лідируючу позицію в ході довгих циклів "накопичення досвіду". Однак є підстави засумніватися в існуванні подібного відбору. Відбір передбачає як мінімум кількох претендентів. Але ні емпіричні спостереження, ні теоретичний аналіз цього не виявляють. У зрілого "світового лідера" (якщо користуватися термінологією Модельскі) завжди є "наступник", якого він (більш-менш успішно) готує собі на зміну. Тільки у цього наступника є шанс стати майбутнім лідером. Тільки він - єдиний - виявляється підготовлений до того, щоб у потрібний момент повною мірою прийняти на себе функцію і відповідальність (зв'язують зобов'язання) глобального лідерства. Претензії "челленджера" ніколи не реалізуються і не можуть бути реалізовані в принципі (та й виникають вони лише в певні, "несприятливі" для лідера фази світової циклу, коли потенціал лідерства тимчасово ослаблений). Більш того, такого роду дублювання, потребує додаткової передачі значної частки глобальних ресурсів в розпорядження кількох претендентів і, відповідно, вилучення їх у інших потенційних суб'єктів світового розвитку, виглядає надмірно марнотратним для вельми економною системи глобальної соціально-політичної еволюції і тому вкрай малоймовірним навіть у теоретичному плані.

Визначення "початку" формування світової політичної системи має важливе теоретичне значення, бо від вибору "відправного моменту" багато в чому залежать уявлення про основні етапи та тенденції еволюції світової політики. Мова йде не стільки про уточнення датування конкретних процесів і подій, скільки про дослідження необхідних логічних та історичних передумов становлення складної, внутрішньо диференційованої, але все ж єдиної світової політичної системи. Більшість західних дослідників (зокрема, І.Валлерстайн, П.Кеннеді, Дж.Гольдштейн і Д.Паркер) "вихідним пунктом" становлення світової політичної системи вважають XVI в., Коли в результаті великих географічних відкриттів і ряду інших подій почалася глобальна економічна, політична і військова експансія країн Західної Європи. Така точка зору, по суті, є "европоцентристской", оскільки вона явно чи неявно будується на припущенні, що всі попередні процеси та події, в яких країни Західної Європи грали другорядну роль, не мали відношення до формування світової політичної системи. Модельскі справедливо критикує цю точку зору і звертає свій погляд на Схід.

Вести відлік сучасності Модельскі пропонує приблизно 1000 р., причому "початком сучасності в глобальному масштабі" йому бачиться "золотий вік Китаю" періоду династії Сун. Саме з цього моменту, стверджує він, можна говорити "про зародження світової системи як системи глобальної (і одночасно як системи націй-держав) в ході процесу, якому ще тільки належить повністю розвернутися" (курсив наш - авт.) [Модельскі 2005б: 125 ]. Подібний висновок видається нам, м'яко кажучи, не цілком обгрунтованим. На початку другого тисячоліття Китай знаходився в кращому випадку на периферії системи світових міжцивілізаційних і міжкультурних обмінів і був Серединної Імперією (Піднебесної) лише у власних очах. Ще більше питань викликає згадка в цьому контексті "системи націй-держав". Останні є принциповим "запереченням" і "подоланням" політичних принципів і практик, складових істота імперій (до яких ставився не тільки Китай династії Сун, а й Португалія, Іспанія і - на перших порах - Великобританія з Францією). Власне система націй-держав стала формуватися лише з середини - кінця XVII в. Зважаючи усього вищесказаного підстави авторської датування "почала від-рахунки сучасності" вимагають більш досконального аналізу.

Істота аргументації Модельскі зводиться до наступного. Згідно введеної ним класифікації "ер глобальної системи" протяжністю 450-500 років кожна, в період з 930 по 1420 р. ("ера євразійського транзиту") в Сунськой Китаї сформувався "перший серйозний імпульс до створення сучасної організації", який за допомогою імперії монголів був потім трансльований по "комунікаційних мереж світової системи" (якими в ту пору виступали євразійські шовкові шляхи) до Італії епохи Відродження. Так Європа долучилася до ключових інновацій сучасності, так й почалося стрімке геополітичне сходження.

У світовій історії все, безумовно, взаємопов'язане, і стійкий архетип євразійської імперської геополітики, що проявився в т.ч. і в пристрої світової системи соціалізму зразка 1950-х років (тобто до розколу між СРСР і КНР і почала радянського проникнення в країни "третього світу"), помічений автором вірно. Але роль євразійського імперського проекту ("євразійського транзиту") у розвитку світової системи їм істотно спрощена і одночасно перебільшена. Генетично Європа (в особі североитальянских міст-республік) як новий центр світової системи успадковувала аж ніяк не Китаю епохи династії Сун, але арабам та Візантії, а в кінцевому рахунку - античному (римському) світу. Саме досвід і спадщину античності, перероблені, оновлені і заповнення в періоди арабського (VII - X ст.) І візантійського (X - XII ст.) "Відродження", а аж ніяк не "китайський досвід, перенесений на італійську грунт", стали основою стрімкого зростання політичної й економічної могутності Венеції, Генуї, Флоренції ...

Отже, монгольська імперія була далеко не першим і не найуспішнішим геополітичним утворенням, які намагалися об'єднати Євразію і створити універсалістські форми організації. Вона в кращому випадку виступала в ролі "челленджера" (або "протівоцентра", за нашою класифікацією), який своїми руйнівними по відношенню до колишнього світопорядку діями створює умови для трансляції центру-лідера. І місія "челленджера" не в тому, щоб самому стати центром-лідером, а в тому, щоб розтратити свої ресурси на руйнування старого, віджилого світового порядку [6].

Як вже говорилося, відміну Модельскі від більшості західних дослідників полягає в тому, що в своєму аналізі світового політичного розвитку він виходить з наявності довгих циклів світової політики. При цьому цикли, які розглядає Модельскі, безперечно є еволюційними і являють собою не зовнішню форму, а внутрішній механізм глобального політичного процесу: "... Довгі цикли глобальної політики є щось більше, ніж простий 'круговорот' великих держав ... вони не зводяться до злетів і падінь світових держав ... Відповідно до нашою аргументацією, вони володіють глибоким змістом і включені в більш широкий всесвітній процес - процес побудови глобальної політії через стадії передумов, ядра та організації. Це і надає їм довгострокову значимість ... "[Модельскі 2005б: 131].

Виділення ритмів політичного розвитку дозволяє зрозуміти і проаналізувати основні фази еволюції досліджуваної політичної системи, в т.ч. та світовий (глобальної). Як показує Модельскі, в рамках кожного довгого циклу відбувається якісна зміна і еволюційне ускладнення міжнародної політичної системи, яка набуває нових рис і піднімається на новий рівень розвитку, стає більш інтегрованою і динамічною. Іншими словами, у світовій політиці тісно переплетені циклічне та поступальний розвиток, що передбачає проходження подібних за формою, але розрізняються за змістом фаз і станів.

На жаль, Модельскі нерідко істотно "спрямляет" еволюцію глобальної політики. Так, головним і чи не єдиним вектором світового політичного розвитку для нього є "демократизація" укупі з систематичним "ліберальним ухилом". Тим часом в реальності має місце набагато більш складний рух, що включає великі потрясіння, занепад колишніх світових лідерів, часткову хаотизації світової політики і періодичні зміни самого вектора її розвитку. Особливо слід згадати роль протівоцентров ("челленджерів"), яка полягає саме в дестабілізації колишнього, застаріваючого світового порядку і стимулюванні радикальних змін у глобальній політичній системі.

Відзначимо, що феномену "челленджера" Модельскі приділяє набагато менше уваги, ніж нагоди "світового лідера". Якщо для лідерів він простежує повний цикл (чотири фази) підготовчого розвитку ("накопичення досвіду"), то специфіка підготовки "челленджерів" по суті справи виноситься їм за дужки: "'Відхилення' [non-selection] челленджерів - така ж складова довгих циклів , як і відбір світових лідерів, а тому тут діють всі описані вище закономірності "[Модельскі 2005а: 78]. Не випадково Модельскі не впевнений в тому, чи була Німеччина опозицією США в першому циклі "постзападноевропейской ери" [Модельскі 2005а: 64]. Не випадково також, що претензії Росії на роль "челленджера", намічені було в першій фазі другого циклу "постзападноевропейской ери", після розпаду СРСР виглядають досить проблематичними, особливо зважаючи перспективи прийдешньої "глобальної війни" у фазі "макрорешенія", яку належить розв'язати сьогоднішньої державі-"Челленджер". Як би то не було, експертиза сучасного (після розпаду СРСР) стану глобальної системи і місця в ній "челленджера" викликає в рамках запропонованої ним концепції серйозні труднощі.

Прогнозування світового развитку

Схема еволюції світової політичної системи, запропонована Модельскі, безсумнівно, володіє певним прогностичним потенціалом. Так, з неї випливає, що в період між 2025 і 2050 світова політика зіткнеться з якимсь "субститутом глобальної війни". Оскільки Модельскі писав розглянуту тут роботу ще в першій половині 1990-х років, він не міг знати, що США і їх союзники після 2001 форсують глобальну боротьбу з міжнародним тероризмом, а також будуть вести військові дії проти цілого ряду країн, що зараховуються ними до так зв. "Осі зла". Світ вступив в чергову фазу хаотизації і дестабілізації (хоча і згладжену за своїми проявами завдяки залученню колосальних системних ресурсів нинішнього лідера), і, як показує досвід попередніх циклів, після проходження цієї фази світовий порядок радикально зміниться, причому такі зміни торкнуться не тільки світового лідера, а й основні держави-політії. Можна вважати, однак, що кульмінація подій припаде на період 2010 - 2017 рр.. і буде супроводжуватися подальшим загостренням глобальних економічних, соціальних і політичних суперечностей, яке, в свою чергу, різко підвищить ймовірність виникнення нових глобальних конфліктів. Інакше кажучи, події розвиваються в предсказанном Модельскі напрямку, але зі значним випередженням "графіка" (а стало бути, якщо, слідуючи рекомендації Модельскі, трактувати довгий цикл "як календар світової політики" [Модельскі 2005а: 66], то доведеться визнати, що його ключові параметри потребують уточнення).

Водночас, як уже зазначалося, концепції Модельскі притаманна тенденція до істотного "спрямлення" еволюції глобальної політики і навіть до одностороннього виділенню "магістральної" лінії світового розвитку, нібито веде до "глобальної демократизації та лібералізації" [11]. Насправді ж загальним, універсальним процесом є не демократизація як така, а політична модернізація, що представляє собою дуже складний, багатоплановий і суперечливий процес, який на деяких етапах може призводити до твердженням не демократичних, а авторитарних і навіть тоталітарних режимів.

У результаті прогнози, що випливають зі схеми Модельскі, виявляються занадто прив'язаними до ситуації 1990-х років, лінійно екстраполюється її на майбутнє і тому занадто милостивими і оптимістичними з точки зору перспектив політичного домінування Заходу. Згідно з цими прогнозами, гегемонія США в світі "гарантована" принаймні до 2050 р. Серйозною теоретичної аргументації на користь такого висновку не наводиться і, мабуть, не може бути приведене, оскільки в умовах прискореного світового розвитку вже простежуються явні ознаки імперського перенапруги Сполучених Штатів.

У найближчі роки і десятиліття неминуче продовжиться вже почалося переструктурування міжнародної політичної системи, поєднане з наростанням дисфункцій в її інститутах і посиленням кризових явищ в самому центрі-лідері - США. Всупереч своїй власній циклічної концепції Модельскі як би "не помічає" майбутніх точок перелому, в яких зміниться напрямок світового політичного розвитку, а разом з ним - становище і статус різних центрів політичної й економічної сили. Тим часом, якщо наше припущення про скорочення тривалості еволюційних циклів світового розвитку [см. Розумів, Лапкин 1992; Пантин, Лапкин 2006] вірно, то світову політичну систему незабаром очікує цілий ряд критичних періодів, найбільш важливі з яких припадуть на 2005, 2009 - 2010, 2017 і 2025 рр.. При цьому, як випливає з зіставлення відповідних фаз циклів, особливо серйозні потрясіння, що зачіпають всю світову політичну систему, випадають на період 2005 - 2017 рр.. Проходження черговий критичної точки - 2005 р. - вже призвело до зростання кризових процесів в Європі (насамперед у Франції і в Німеччині) і загострення внутрішньополітичної ситуації в США. Попереду, проте, не менш глибокі переломи і кризи, до яких провідні держави, включаючи США, поки не готові ні в практичному, ні в теоретичному (тобто з точки зору розуміння того, що відбувається і формування осмисленої відповіді на виклики історії) плані.

Так, у концепції Модельскі, незважаючи на детальний розгляд фаз довгого циклу глобальної політики ("визначення порядку денного", "побудова коаліцій", "макрорешеніе" і "виконання"), відсутній опис стадій зміни світового лідера (ймовірно тому, що в її логікою сама це завдання не виглядає актуальною, бо зміст відповідних стадій імпліцитно укладено в універсальній "порядку денному" довгого циклу). Однак при зміні логіки та визнання того, що зміна лідерства підготовляється в ході взаємодії "зрілого" і "молодого" лідерів, такий опис представляється необхідним. Ось його коротка схема.

Стадія 1. Поява і поглиблення соціально-економічних і політичних суперечностей всередині порожнього центру-лідера, обумовлених недостатністю його ресурсів та неефективністю його інститутів при вирішенні виникаючих глобальних проблем. Формування і зростання нового центру економічної і політичної сили, що володіє більш гнучкою і динамічною системою мобілізації ресурсів і набором інститутів, здатних знаходити відповіді на нові виклики. (Приклади: Голландія і Англія в другій половині XVII в.; Великобританія і США в другій половині XIX в.)

Стадія 2. Дестабілізація міжнародної політичної системи, поява симптомів перенапруження центру-лідера, який входить у пряму конфронтацію з іншими державами (в т.ч. з "челленджером") і цілими цивілізаціями. (Приклади: Голландія в кінці XVII - початку XVIII в., Втягнута в тривалу протиборство з Францією; Великобританія в 1900 - 1918 рр.., Вимушена протистояти Німеччині.)

Стадія 3. Політична та економічна надлом старого центру-лідера в результаті його тривалої боротьби з противником-"челленджером". Початок переходу економічної та фінансової лідерства до нового центру-лідеру. (Приклади: перехід лідерства від Голландії до Англії в кінці XVII - першої третини XVIII в. І від Великобританії до США між першою і другою світовими війнами.)

Стадія 4. Остаточна втрата старим центром-лідером економічного, фінансового, політичного і військового лідерства при збереженні лідерства в окремих галузях науки і техніки. Перехід функцій світового лідера до нового центру політичної та економічної сили. Перетворення колишнього центру-лідера в придаток нового. (Приклади: Голландія з середини XVIII в.; Великобританія в другій половині XX в.)

На початку XXI в. світ вступив в першу стадію зміни лідера і, можливо, вже входить у другу. Звідси - перспектива поступової втрати США економічного і фінансового лідерства при тимчасовому збереженні ними лідерства політичного і військового. При цьому у зв'язку з ускладненням світової політичної системи даний процес може спричинити за собою більш істотну, ніж раніше, делокалізацію функцій лідерства та самого центру-лідера. В даний час вже очевидно, що світова політична система в її сучасному "уніполярному" вигляді занадто централізована і іерархізірованних, щоб по-справжньому інтегрувати весь світ, всі країни і цивілізації. У наявності стійка тенденція до певному розосередженню гегемонії та лідерства, яка здатна привести до часткового розмивання самого інституту глобального лідерства. Якщо в XIX і XX ст. економічне лідерство, що є передумовою лідерства політичного і військового, однозначно належало спершу Великобританії, а потім США, то на початку XXI в. на роль економічних лідерів крім США обгрунтовано претендують Японія, "тигри" Південно-Східної Азії, Китай, Європейський Союз і в перспективі, можливо, Індія. Вже зараз Сполучені Штати, незважаючи на своє політичне і військове домінування, змушені рахуватися з позицією ЄС, Японії, Південної Кореї, Китаю. У зв'язку з цим правомірно припустити, що нинішній етап глобалізації є лише прелюдія до формування делокалізованной світової політичної системи, поліцентричного і поліцівілізаціонного світової спільноти. Як би то не було, еволюційний розвиток світової політичної системи, швидше за все, буде супроводжуватися все більшим ускладненням її організації, включаючи поділ функцій лідерства між різними центрами політичної та економічної сили.