- •1. Історія виникнення науки про глобальний світ
- •2. Римський клуб і основні напрями його діяльності.
- •3. Поняття глобалізм, глобалізація, глобалістика.
- •4. Антиглобалізм: причини виникнення та сучасний стан
- •5. Етапи становлення політичної глобалістики як науки
- •6. Визначення предмету та методу політичної глобалістики
- •7. Концепція ноосфери в. І. Вернадського
- •8. Основні напрямки дослідження політичної глобалістики
- •9. Концепція "меж зростання" (Дж.Форестер, д. Медоуз, е.Пестель, м.Месарович)
- •10. Концепція „гуманістичного соціалізму” (я.Тінберген)
- •11. Концепція „нового гуманізму” (л.Печчеї)
- •12. Концепція „дороговкази в майбутнє” (б.Гаврилишин)
- •13. Концепція „сталого розвитку” (л.Браун)
- •14. Школа універсального еволюціонізму (теорія глобальних рішень і компромісів) ((м.Мойсєєв)
- •15. Школа мітозу біосфер (д.Ален, м.Нельсон)
- •16. Школа контрольованого глобального розвитку (д.Гвішиані)
- •17. Школа світ-системного аналізу (і.Валлерстайн)
- •18. Концепція „глобальної спільноти” (м.Чешков)
- •19. Концепція нульового приросту (д.Медоуз і Дж.Форрестер)
- •20. Цивілізація як категорія аналізу розвитку людства
- •21. Світові цивілізації в глобальному вимірі
- •22. Китайська цивілізація
- •23. Ісламська цивілізація
- •25. Православно-слов’янська цивілізація
- •26. Індійська цивілізація
- •27. Латиноамериканська цивілізація
- •28. Концепція виклику та відповіді в політичній глобалістиці
- •29. Україна у геоцивілізаційному просторі
- •30. Американський спосіб життя як модель глобального світу
- •31. Методологічні принципи глобалістики
- •32. Глобальні проблеми сучасності
- •33. Споживання ресурсів планети: стан та шляхи вирішення проблеми
- •34. Міжнародні програми вирішення глобальних проблем
- •35. Політичний час в глобальному світі
- •36. Політичний простір в глобальному світі
- •37. Концепції та типи глобалізації
- •38. Причини та наслідки глобалізації
- •39. Глобалізація та глокалізація
- •40. Глобалізація та інформаційна революція
- •41. Особливості об'єктивної глобалізації
- •42. Особливості суб'єктивної (паразитарної) глобалізації
- •44. Концепція мондіалізму та її варіанти
- •45. С. Хантінгтон: концепція зіткнення цивілізацій
- •46. Культурно-історичний підхід та його роль у розвитку політичної глобалістики: м. Данилевський, а. Тойнбі, о. Шпенглер
- •47. Загроза занепаду загальнолюдської перспективи: концепція «золотого мільярда»
- •48. Глобальне моделювання: представники та концепції
- •49. Джордж Модельскі «Еволюція глобальної політики»
- •50. Парадигми безпеки у постбіполярному світі
- •51. Типи систем міжнародної безпеки
- •52. Превентивна дипломатія
- •56. Роль міжнародних агентств новин у глобальних інформаційних процесах
- •58. Сутність і еволюція міжнародних інформаційних потоків
- •59. Медіа-дипломатія та віртуальна дипломатія ери інформації. (відповідь на прикладі Британії).
- •60. Феномени медіалізму та медіатизації, їх вплив на міжнародні відносини
10. Концепція „гуманістичного соціалізму” (я.Тінберген)
Идея конвергенции оказалась в центре внимания после появления в 1961 г. известной статьи Я. Тинбергена.
Ян Тинберген (Jan Tinbergen) (1903-1994) - выдающийся голландский математик и экономист, лауреат первой Нобелевской премии по экономике (1969), старший брат Николаса Тинбергена, лауреата Нобелевской премии по физиологии и медицине (1973). Внес фундаментальный вклад в науку открытием так называемой "паутинообразной теоремы" ("cobweb theorem"), а также разработкой проблем теории динамики и методики статистической проверки теорий экономического цикла. В 1930-е годы построил полную макроэкономическую модель для США в виде 48 различных уравнений. Он обосновывал необходимость преодоления разрыва между "богатым Севером" и "бедным Югом", считая, что, разрабатывая проблемы развивающихся стран, поможет исправлению пагубных последствий колониального угнетения и внесет свой посильный вклад в оплату их долгов бывшим колониальным странам со стороны прежних метрополий, включая его собственную страну. В 1960-е годы Я. Тинберген являлся консультантом Всемирного банка, ООН и ряда стран Третьего мира. В 1966 г. стал председателем Комитета планирования развития ООН, оказав значительное влияние на формирование международной стратегии развития в 70-е гг. На протяжении всей своей жизни он придерживался гуманистических идеалов социальной справедливости, а в юности входил в молодежную социалистическую организацию[334].
У 1976 р. Я.Тінберген та А.Долман підготували доповідь під назвою "Перегляд міжнародного порядку" (третя доповідь Римського клубу), в якій головною метою визнавалася необхідність забезпечення гідності та добробуту людей. На погляд авторів доповіді, політичні зміни планетарного масштабу вимагають створення глобальних власних структур – "світова державна скарбниця", "всесвітня адміністрація з продовольства". Мондіалістична за своїм характером, ця концепція фактично висувала ідеї створення глобальних політичних інститутів. Нова ідеальна соціальна організація людства отримала назву „гуманістичний соціалізм”, який мав забезпечити рівні можливості для всіх країн і людей відповідно до універсальних гуманістичних цінностей.
В третьем докладе “Пересмотр международного порядка” (1975) [6], выполненном группой ученых под руководством голландского экономиста лауреата Нобелевской премии Я. Тинбергена, анализ состояния человечества осуществлен в плане выявления острых контрастов и противоречий в современном мире: отмечены различия между богатыми и бедными странами, описаны изменения, происходящие в экономике отдельных стран, в торговых и финансовых отношениях между различными государствами, сделан вывод о необходимости осуществления международных реформ с целью обеспечения “достоинства и благополучия каждого”.
Авторы призывают к созданию “нового международного порядка”, в рамках которого, по их мнению, возможен “гуманистический социализм”, способствующий сохранению окружающей среды, достижению всеобщего равенства, усвоению и переработке культурных ценностей человечества. С публикацией этого доклада открывается третий этап в эволюции Римского клуба, характеризующийся двумя особенностями: во-первых, исследованием широкого спектра глобальных проблем в их научно-технических, социально-экономических и культурных аспектах, что не было характерно для первого и второго докладов Римскому клубу; во-вторых, использованием в основном качественного анализа перспектив развития человечества.
