48. Глобальне моделювання: представники та концепції

ГЛОБАЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ – системний аналіз довготермінових процесів світового розвитку на основі використання економіко-математичних засобів і комп’ютерних розрахунків. Потреба у поглибленому вивченні таких процесів із застосуваннях найпотужніших аналітичних засобів виникла через загострення глобальних проблем (екологічна, ресурсна, демографічна, проблеми соціальної і економічної нерівності, безпеки тощо), зумовлених загальноцивілізаційними процесами, що торкаються інтересів усього людства і потребують для свого вирішення скоординованих дій усіх країн.

Моделювання глобального розвитку людства започаткували представники Римськогоклубу: Дж. Форестер, Д. Медовз, М. Месарович, Е. Пестел.

перше проблема наукового прогнозування була піднята радянським економістом В.А. Базаровим-Рудневим в 1924-1928 роках. Займаючись проблемами державного планування, він запропонував розробляти два типи прогнозів на майбутнє: генетичний, що виявляє назріваючі проблеми шляхом логічного продовження в майбутнє тенденцій, закономірності яких в минулому і теперішньому часі достатньо добре відомі; і телеологічне, що виявляє оптимальні шляхи рішення перспективних проблем на основі наперед заданих критеріїв.

Американський дослідник Джей Форрестер одним з перших зробив спробу створення динамічної світової моделі, в якій були взаємопов'язано населення, капіталовкладення, географічний простір, природні ресурси, забруднення і виробництво продуктів харчування. В ході дослідження були використані так звані «імітаційні системи» – машинні моделі соціальних систем, розроблені за допомогою комп'ютерів. Їх переваги Форрестер бачить в здатності комп'ютерної техніки відстежувати взаємодії будь-якої специфічної системи взаємозв'язків без яких-небудь сумнівів і помилок. «тільки людський розум здатний в даний час формувати структури, в яких можуть бути синтезовані окремі ізольовані шматки інформації, – пише він. – Але коли ці шматки взаємозв'язані, розум стає вже недостатнім для цілей передбачення, для вивчення динаміки поведінки, яка властива системі». Системна динаміка, як метод імітаційного моделювання, включає структуризацію об'єкту; побудову системної діаграми об'єкту, де указуються зв'язки між елементами; визначення змінних для кожного елемента і темпів їх зростання; ухвалення гіпотез і залежність кожного темпу зростання від змінних, формальний опис цих гіпотез; процес оцінки введених параметрів за допомогою наявної статистики. Для побудови і дослідження моделей за допомогою методу системної динаміки була розроблена спеціальна мова програмування DYNAMO.

Отже, вторинним результатом проведення програми контролю над народжуваністю буде збільшення народжуваності і зменшення ролі тих явищ, які викликають необхідність введення обмеження зростання населення». Проте, при такій постановці питання не береться до уваги та важлива обставина, що накопичення капіталу приводить до підвищення рівня життя, яке в багатьох західних країнах супроводжується зменшенням народжуваності. Через ці і інші обставини деякі інші припущення Форрестера теж виявилися помилковими. Згідно запропонованої їм моделі, населення планети повинне досягти свого максимуму в 2020 р., після чого воно стане убувати у зв'язку з виснаженням природних ресурсів. Причому, за його оцінками, запаси ресурсів повинні були катастрофічно зменшуватися, починаючи з 2000 р.

Одним з методологічних недоліків моделей Американського ученого академік Н. Моісеєв відзначає те, що в них не беруться до уваги закони збереження матеріальних потоків, роль яких в економіці грають балансові співвідношення. В результаті може виявитися, що інвестиції перевершують сумарний продукт і т.д.

Модель Форрестера, що отримала назву МИР-2, була допрацьована групою учених під керівництвом Донелла і Денніса Медоузів, які розробили і дослідили модель МИР-3. Ця модель також описує світ в цілому, без розділення на країни і регіони. Основні елементи світової системи: населення, економіка, сільське господарство, невідновлювані природні ресурси, забруднення навколишнього середовища. Проте ця модель набагато докладніша, ніж попередня. Наприклад, в блоці населення були виділено чотири групи (до 15 років, 15-44 року, 45-64 року, старше 65 років), загальна кількість причинно-наслідкових зв'язків в 3 рази більше, ніж у Форрестера. Розрахунки по цій моделі показали, що при інерційному розвитку до 2030 р. наступить обвальне зменшення всіх макропоказників системи, викликане виснаженням природних ресурсів, забрудненням середовища, обмеженістю сільськогосподарських площ і надмірним зростанням населення. Стабілізація умов життя і чисельності населення можлива, якщо з 1990 р. індустріальний капітал стабілізується, середній термін служби капіталу збільшиться в 1,5 рази, споживання ресурсів на душу населення зменшиться до рівня 1970 р., а забруднення середовища знизиться в 4 рази в порівнянні з рівнем 1970 р.

Дослідження Форрестера і Медоузів сходяться на тому, що світова система має межі зростання, і якщо індустріально розвинені країни не встануть на шлях інерційного розвитку, то вже в першій половині XXI в. людство зіткнеться з глобальною кризою. Проте, як ми вже відзначили, наявність у розроблених моделей методологічних недоліків привела до того, що багато хто із зроблених прогнозів вже не виправдався.

Міхаель Вальцер в статті «Управління земною кулею» обкреслює три моделі архітектури світової спільноти. Перша приводить до уніфікації культур і способів існування, але згодом звертається повною звироднілістю системи. Друга модель має на увазі децентралізований мир і відсутність міжнародного порядку. В таких умовах сильні держави прагнуть підпорядкувати собі слабкі, що супроводжується нескінченними війнами і конфліктами. Аналізуючи недоліки цих «крайніх моделей», Вальцер бачить самою оптимальною ту модель розвитку, при якій можливо збереження свободи волі і різноманіття вибору. Цю модель він назвав «світовим плюралізмом третього ступеня». Єство її полягає в трьох шарах недержавних структур: альтернативні міжнародні центри управління; мережа міждержавних соціальних зобов'язань, що постійно розширяється; асоціації міжнародного цивільного співтовариства [9, с. 422-423]. Л.В. Лесков виділяє шість сценаріїв еволюції сучасної цивілізації:

1. збереження сучасного положення (контроль ІНК над світовим ринком, високий рівень ВМП, оновлення технологічної структури розвинених країн);

2. світова тоталітарна система (стратегія «золотого мільярда», повільний темп розвитку третього миру);

3. нове середньовіччя (демографічний вибух в країнах третього світу, технологічне гальмування, втрата Заходом соціокультурної єдності);

4. розкол світової спільноти (загострення суперечностей між світовими центрами сили, вичерпання можливостей стабілізації, множинні військові конфлікти в регіонах, тероризм);

5.екологічна катастрофа (стрибкоподібне погіршення екологічної обстановки на планеті);

6. перехід до ноосфери (підтримка фундаментальної науки, високих технологій, освіти, зміцнення світової єдності) [10, с. 153].

Складність синергетического прогнозування Л.В. Лесков бачить в тому, що «якщо в сталому режимі розвитку системи, що самопідтримується, її поведінка була детермінована і майбутнє визначається найближчим минулим, то в околицях крапки бифуркации система поводиться абсолютно інакше. Фундаментальну роль починають грати випадковості, другорядні чинники». На думку автора, роль другорядних чинників надзвичайно зростає у зв'язку з тим, що система втрачає властивість саморегулювання.

М.А. Чешков пропонує п'ять проектів становлення глобального суспільства. Перший проект – західний, або ліберально-ринковий, в якому гегемоном виступають прозахідні світові організації і прозахідна світова інтелігенція при опорі на транснаціональні сили і підтримці частини міждержавних сил.

Другий проект – мир рівноположених різноманітностей; гегемон – світова гуманітарна інтелігенція при підтримці міждержавних сил і частини релігій. Третій проект – мир рівно значимих держав; гегемон – міждержавні об'єднання при підтримці частини представників світових організацій і великих релігій. Четвертий проект – мир через домінування локального; гегемон – фундаменталістський перебіг східних релігій при підтримці частини міждержавних сил. П'ятий проект – мир без пригноблення і нерівності; гегемон – частина гуманітарної інтелігенції при підтримці деяких великих релігій [8, с. 317]. Академик Э.А. Азроянц, для прогнозування історичного розвитку людства, запропонував теорію глобальної циклічності, згідно якої він виділяє три антропологічні цикли: становлення людини (його фізіології); становлення соціальної спільності (соціальної організації і соціалізації); становлення Мегасоциума (духовно-етичної організації).

Існування деяких відмінностей між прогнозами багато в чому визначається світоглядними позиціями учених. Але, не дивлячись на ці відмінності, всі вони допускають три основні сценарії майбутнього світового розвитку. Саме такими представляються перспективи майбутнього миру російським дослідникам А.Б. Веберу і Ю.В. Яковцу. Перший сценарій – інерційний – має на увазі продовження спостережуваних тенденцій в руслі неолиберальної глобалізації і збільшення глобальних загроз. Розвиток миру за другим сценарієм – тоталітарному – припускає встановлення жорсткої світової диктатури в умовах монополярного світу. Найприйнятнішим представляється трансформаційний сценарій – перехід до стійкого розвитку, можливий тільки в атмосфері міжнародного довір'я і співпраці. Проте саме цей шлях розвитку на практиці є найважчим.