47. Загроза занепаду загальнолюдської перспективи: концепція «золотого мільярда»

Теоретичним обґрунтуванням даної концеції виступає ідея англійського священника та науковця XVII–XVIII століть Томаса Мальтуса. Він уперше в історії звернув увагу і вказав на те, що населення Землі зростає в геометричній прогресії, а освоєння харчових ресурсів – в арифметичній і саме це, на його думку, у майбутньому може призвести до вичерпання всіх ресурсів, а також є причиною всіх істинних політичних потрясінь, війн та епідемій.

Ідея меж зростання людства вперше була сформульована в доповіді Деніса Медоуза «Межі зростання», розробленої для Римського клубу.

Сутність поняття «золотий мільярд» полягає в системі відносин між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. За твердженням О.С. Грецької, економічна перевага перших дає їм змогу здійснювати свій вплив на країни, що розвиваються, яким відведена роль сировинного придатку та носіїв дешевої робочої сили для забезпечення добробуту «золотого мільярда». І в цьому аспекті сучасна глобалізація принесла мало чого нового, оскільки лише закріпила створену в умовах колоніалізму систему несправедливого розподілу ресурсів планети і створених за їхній рахунок благ на користь розвинених країн.

Для того, щоб розуміти й адекватно та об’єктивно оцінювати сучасні тенденції та прояви процесу глобалізації суспільства, необхідно, на нашу думку, чітко розрізняти дві основні фази розвитку глобалізму як ідеологічної основи процесів глобалізації. Глобалізм як ідеологія зародився на початку 70-х років ХХ століття, коли були опубліковані перші результати кількісних досліджень цілої низки проблем, які були виконані під егідою Римського клубу. Результати цих досліджень надзвичайно сильно вплинули на свідомість еліти світового співтовариства, яка постала перед дилемою: або визначити нову стратегію розвитку цивілізації, або змиритись із неминучістю глобальної екологічної катастрофи, яка, як прогнозувалося, мала статись у 2025 – 2030 рр.. За словами К. Коліна, особливістю глобалізму ХХ століття було завдання консолідації світової спільноти перед загальною загрозою, що швидко насувається, і яка поставила під сумнів існування людини як біологічного виду.

Однак уже нині, через два десятки років після проведення форумів, ідеологія глобалізму змінилася докорінно. Тепер людство має справу із неоглобалізмом, який передбачає зовсім інші стратегічні цілі. Суть цих цілей полягає в тому, щоб будь-якими шляхами забезпечити доступ обмеженої кількості населення планети, а саме населення розвинених країн Заходу (так званого «золотого мільярда») до сировинних та енергетичних ресурсів планети. Більшість з цих сировинних ресурсів перебуває на території так званих країн «третього світу», які в подальшому приречені на жебрацьке існування в ролі сировинних колоній і місць складування промислових відходів. Саме така стратегія подальшого розвитку цивілізації, на думку деяких апологетів сучасного неоглобалізму, забезпечує можливість для населення розвинених країн Заходу, і передусім США, продовжувати свій курс економічнoго розвитку, заснований на принципі необмеженого розвитку.

Слід зауважити, що ідеологія неоглобалізму не передбачає розвитку науки, освіти й високих технологій. Вона також і не пропонує суспільству жодних розумних самообмежень у матеріальній або духовній сфері. Навпаки, сьогодні заохочуються найнижчі інстинкти людини,свідомість якої фокусується на задоволенні принципу «тут і зараз», лише чуттєвих потреб і матеріально-власницьких амбіцій на шкоду духовному розвитку людини та її планам на майбутнє [15].

Єдиною перепоною, яка нині стоїть на шляху поширення ідеології неоглобалізму по всьому світу, є великі національні держави, у яких досі залишаються такі міцні традиційні духовні цінності, як патріотизм і служіння власному народу, соціальна відповідальність, повага до своєї історії та культури, любов до рідної землі. Але всі ці цінності неоглобалісти сьогодні оголошують і вважають застарілими і такими, що не відповідають реаліям нового часу, у якому домінують лібералізм, економічний раціоналізм і приватновласницькі інстинкти. Адже саме ці якості зараз приносять успіх у політичній та економічній діяльності. Саме тому одним із викликів неоглобалізму в ХХІ столітті є моральний виклик, який вимагає докорінного перегляду всіх духовних цінностей, що існували раніше. І цей виклик є набагато небезпечнішим, аніж загроза тероризму чи екологічної катастрофи. Ця небезпека полягає в тому, що ідеологія неоглобалізму не лише роз’єднує людей світової спільноти на два антагоністичних табори, але також деформує свідомість самої особистості, знищуючи в ній все те людське, що було отримано протягом тривалих років розвитку людської цивілізації та історії.

Сучасна методологія неоглобалізму щодо забезпечення доступу країн «золотого мільярда» до сировинних та енергетичних ресурсів є досить простою. Для початку проводиться ідеологічна обробка найактивнішої частини національної еліти тієї чи іншої країни з метою забезпечення її прозахідної орієнтації. Далі країні пропонується фінансова допомога для розв’язання економічних і соціальних проблем. Зазвичай, цю роль відіграють Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк, які перебувають під впливом США. При цьому варто зауважити, що ця допомога, як правило, надається не у вигляді грошей, а у вигляді так званих зв’язаних кредитів, коли значна частина наданих грошей повинна бути обов’язково витрачена на купівлю харчових або промислових товарів із країн Заходу. При цьому, ці товари є далеко не найкращої якості.

Як результат таких дій, досягаються відразу дві мети: країна потрапляє у фінансову залежність від апологетів неоглобалізму та підриваються основи національної економіки, адже потік іноземних товарів призводить до банкрутства вітчизняних промислових підприємств. Унаслідок таких дій у країні зростає рівень безробіття і наростає соціальна напруга, що підриває довіру населення до національного уряду.

Отже, концепція «золотого мільярда» являє собою доволі складне поєднання ідей геополітики й геоекономіки. Її суть полягає в економічному домінуванні високорозвинених країн над слабкорозвиненими. Нині економіки, що розвиваються, сприймаються державами-лідерами як об’єкт потенційного впливу, мета якого – у захисті власних економічних інтересів. У цьому аспекті сучасна доктрина глобалізму майже нічим не відрізняється від класичної доктрини колоніалізму.

Стрімке зростання чисельності населення Землі змушує країни брати до уваги вплив демографії на екосистему планети. Потреби зростають у геометричній прогресії, а ресурси мають обмежений характер. Тому основною причиною появи поняття «золотий мільярд» стала проблема обмеженості природних ресурсів і контролю за їхнім використанням з боку розвинених країн.

Роль країн, що належать до поняття «золотий мільярд», на їхню думку, полягає у визначенні стратегії розвитку світової економіки. Країнам, що не належать до «золотого мільярда», відводиться роль сировинного придатку, постачальника дешевої робочої сили та об’єктів для просування т. зв. західних цінностей.