Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
PRAKTIKUM_skoroch_dlya_studentiv.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
18 Мб
Скачать
☆

2. Етапи формування рухово-творчих здібностей у дітей старшого дошкільного віку в системі фізичного виховання (за о.В. Чічігіною)

В традиційних методиках з фізичного виховання існує схема формування рухового навику: перший етап – прямий показ дорослим зразка руху; другий етап – багаторазове відтворення дітьми цього зразку в одних й тих же умовах з метою утворення міцного рухового стереотипу; третій етап – відтворення засвоєного навику в новій ситуації, де відповідний рух може виконуватися варіативно (Буцинська П.П., Васюкова В.І., Лескова Г.П., Вавилова О.М., Вiльчковський Е.С., Матвєєв Л.П., Пензулаєва Л.І. та ін).. Але на сучасному етапі така методика більш орієнтована на дітей шкільного віку, та не враховує вікові особливості дітей дошкільного віку (швидке психічне та фізичне стомлення від виконання однотипної діяльності з багаторазовим повторюванням).

Найбільш детально методику поетапного навчання руховим іграм розглянув М.М. Єфименко у своїй праці «Театр фізичного виховання». Навчання дітей старшого дошкільного віку рухово-творчим іграм та вправам процес послідовний, який передбачає чергування взаємопов’язаних етапів (рис.1). Етапи –0 це ланки одного ланцюжку, які потрібно втілювати послідовно.

Рис.1. Етапи формування рухово-творчих здібностей.

Порівнюючи два напрями навчання основним рухам та рухово-творчим діям, можна провести паралель та знайти крапки зіткнення. Але є й дуже різні концептуальні положення щодо організації процесу навчання. Розглянемо детальніше етапи формування рухово-творчих здібностей у старших дошкільників.

І етап – рухово-імітаційний – складається з рухових ігор та вправ імітаційного характеру. Дитина орієнтується на рухи та вправи дорослого, тобто дорослий показує як можна зробити цю вправу, але не вимагає від дитини чіткого відтворення свого руху. Він створює у дитини особистісний мотив, щодо виконання певної вправи. Таким чином, у дитини формується особистісний руховий досвід. Творче перетворення рухового еталону здійснюється вже на першому етапі, коли ще не досягнуто його міцного засвоєння. Це повинно бути формуюче, яке перебуває в становленні, вміння. Тому знайомство з новим руховим еталоном подається у вигляді цілісного акту-дії. Дітям необхідно з самого початку сприйняти ціле раніше часткового, що й є ведучою функцією творчої уяви.

Далі можна рухатись двома шляхами: а) самостійне спроба рішення рухового завдання дитиною; б) спроба зробити це разом з дорослим. На початкових етапах становлення особистості дитини головне не те, що робиться дитиною та дорослим, а те, що це робиться разом. Звідси утворюється метод «зробити разом». В.Т. Кудрявцев так охарактеризував цей метод: «Зробити разом’ - означає не просто відтворити новий предмет чи задум, а ще знайти загальний смисл того, що зроблено, робиться та буде робитися. Здобуття загального смислу у сумісній дії веде до відродження нового образу себе, своїх особистісних можливостей як передумови нескінченно різноманітних творчих досягнень у самих різних областях: від гри та навчання до науки та мистецтва». Підтвердження цієї думки можна також знайти у працях Д.Б. Ельконіна, Ш.А. Амонашвілі.

На першому етапі найголовнішим є принцип багатоканальної діяльності, тобто залучення до дії найбільшої кількості аналізаторів дитини. Чим більше каналів активовано, тим яскравіше буде первинний образ, якій пізніше обробиться мозком дитини та перетвориться на особистісний. Щодо розвитку рухово-творчих здібностей, то на цьому етапі доцільно використовувати такий методичний прийом як імітація – психофізичне співвідношення себе та своїх рухів з наданим об’єктом, відтворення його особливих рис поведінки, рухових дій, рис характеру. Об’єкти можуть бути як живі (тварини, птахи, рослини, люди), так і неживі (речі, предмети, явища природи, тощо). За допомогою простого експерименту було встановлено, що на першому етапі у дітей: по-перше, відсутній досвід дій зі спортивним інвентарем; по-друге, обмеженість рухового досвіду; по-третє, у дітей не виникає потреби творчого підходу до фізичної діяльності. Тому дуже важливо навчити дітей оперувати спортивним інвентарем, правильно та обережно діяти на спортивному обладнанні.

ІІ етап – руховий – діти мають вже певний базис основних рухів, досвід оперування спортивним інвентарем та можуть самостійно виконувати вправи без показу дорослим. Цей етап поєднує в собі другий і третій етапи типової методики.

Сформований певний особистісний руховий досвід на цьому етапі збагачується. Діти вдосконалюють свої вміння та навички не багаторазовим повторюванням вправ, а їх різноманітністю, можливістю втілення їх в нових, незвичних умовах. Необхідно використовувати варіативні вправи та способи їх виконання, тобто дитина повинна мати у особистісному досвіді декілька способів, варіантів виконання певного рухового завдання. Завдяки такому підходу рух не відтворюється, а кожен раз будується по новому. М.О. Бернштейн вказував, що рухова вправа – це повторення без повтору.

На другому етапі дорослий не повинен нав’язувати дитині свою точку зору щодо виконання рухового завдання. Спочатку треба запропонувати дитині самостійно виконати завдання, а потім (як альтернативу!) показати правильне, чи більш доцільніше, виконання цієї вправи, вказуючи на переважні моменти (але це відноситься тільки до тих вправ, які не можуть травмувати дитину, або нанести шкоду її фізичному стану). Не треба поспішати надавати дітям допомогу у виконанні, оскільки ще академік М.М. Амосов називав рух «первинним стимулом» для розуму дитини. В дітей старшого дошкільного віку ще нема стійкого стереотипу щодо виконання тієї чи іншої вправи, тому не треба недооцінювати їх кмітливість та оригінальне рішення рухового завдання.

В.Т. Кудрявцев стверджує, що жоден технічний навик дитина нездатна засвоїти без допомоги уяви. Тобто дитина повинна накопичувати сугубо індивідуальний досвід уяви – образ втілення образу, умовної постановки себе на місце того, хто є носієм еталону. А це відбувається саме через рухову гру.

ІІІ етап – рухово-творчий. На цьому етапі діти зштовхуються з необхідністю рішення специфічних проблемно-рухових завдань, завдяки експериментуванню з можливостями свого тіла та відбудовою особистісних рухів. Б. Асафьєв вказує, що дитина, яка відчула радість творчості в самому найменшому ступені, стає другою, чим дитина, яка наслідує актам других.

Щодо розвитку рухово-творчих здібностей у дітей, на третьому етапі під час занять з фізичної культури найбільш доцільне використання одного з прийомів творчого перетворення рухових еталонів - це їх проблематизація. Проблематизація рухових завдань – це дія дитини чи дорослого, яка вносить у руховий еталон елемент незакінченості. Розкрити та втілити в життя цей метод можна завдяки наступним ефективним методичним прийомам: імпровізація, пластичне інтонування, символізація, інверсія.

На третьому етапі під час організації фізичної діяльності дітей з метою формування рухово-творчих здібностей треба додержуватись певних напрямів.

  1. Руховий еталон не повинен пропонуватися дітям у готовому вигляді.

  2. Руховий еталон повинен бути результатом рішення рухово-творчої задачі і він має бути особистісним.

  3. Руховий еталон повинен бути гнучким та розрахованим на втілення в нетипових ситуаціях.