128. 27. Розкрийте суть типології соціальної дії за м.Вебером.

Концепція Вебера грунтується на існуванні різних типів дії. Найбільш важливим з них є дія целерациональное, «орієнтоване виключно на кошти, які (суб'єктивно) вважаються адекватними для (суб'єктивно) однозначно усвідомлювати цілей». Тут ступінь очевидності найвища. У міру спадання раціональності дія стає все менш зрозумілим, його безпосередня очевидність стає все меншою. І хоча в реальності межа, яка відокремлює целерациональное дію від ірраціонального, ніколи не може бути жорстко встановлено, хоча «частина будь-якого соціологічно релевантного дії (особливо в традиційному суспільстві) стоїть на грані того й іншого», тим не менш соціолог повинен виходити з целерационального дії як дії соціально-типового, розглядаючи інші види людської поведінки як відхилення від ідеального типу.

М. Вебер виділив шість типів соціальної дії:

1. Правильний тип, в якому мета і засоби, що обираються об'єктивно адекватні одне одному і тому строго раціональні.

2. Тип, в якому обрані для досягнення мети кошти здаються адекватними самому суб'єкту. Об'єктивно вони можуть такими не бути.

3. Дія приблизне, без ясно визначеної мети і засобів, за принципом «може щось вийде».

4. Дія, що не має точної мети, що визначається конкретними обставинами і зрозуміле тільки з їх урахуванням.

5. Дія, лише частково зрозуміле їх його обставин. Воно включає і ряд незрозумілих елементів.

6. Дія, яке викликається зовсім незрозумілими психологічними або фізичними факторами і незрозуміло з раціональної позиції.

Така класифікація не є надуманою чи спекулятивною. Вона дозволяє впорядкувати всі види соціальної дії за ступенем убування раціональності, а, отже, і зрозумілості. На ділі перехід з одного типу в інший майже непомітний. Але накопичення зростаючих кількісних відмінностей у результаті перетворює тип целерационального дії в його протилежність, в тип ірраціонального, практично незрозумілого, незбагненного дії. Лише два останніх типи потребують пояснення з психологічної точки зору.

129. 28. Надайте оцінку психоаналітичній теорії суспільства з.Фрейда

На початку 20-х років Фрейд ввів в анатомію особистості(суспільства) три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю особистості, хоча сам Фрейд був схильний вважати їх якимись процесами, ніж структурами.

ІД «Поділ психіки на свідоме і несвідоме є основною передумовою психоаналізу, і тільки воно дає йому можливість зрозуміти і прилучити науці часто спостерігаються і дуже важливі патологічні процеси в душевне життя» (З. Фрейд «Я і Воно»). Фрейд зраджував величезне значення цьому розподілу: «тут починається психоаналітична теорія». Слово «ІД» походить від лат. «ВОНО», в теорії Фрейда означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості, такі як сон, їжа, дефекація, копуляція і наповнює нашу поведінку енергією. Ід має своє центральне значення для індивідуума протягом усього життя, воно не має будь-яких обмежень, хаотично. Будучи вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя - негайну розрядку психічної енергії, виробленої первинними біологічними спонуками, стримування яких призводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка і отримала назву принцип задоволення. Підкоряючись цьому принципу і не відаючи страху чи тривоги, ід, в чистому його прояві, може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також воно відіграє роль посередника між соматичними і психічними процесами. Фрейд також описав два процеси, за допомогою яких ід рятує особистість від напруги: рефлекторні дії і первинні процеси. Прикладом рефлекторних дій є кашель на подразнення дихальних шляхів. Але не завжди ці дії призводять до зняття напруги. Тоді вступають в дію первинні процеси - нелогічна, ірраціональна форма людських уявлень. Вона характеризується нездатністю придушувати імпульси і розрізняти реальне і нереальне. Прояв поведінки як первинного процесу може привести до загибелі індивідуума, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб.