118. 118. Проаналізуйте концепцію соціальної аномії в соціології.

Аномія - це стан беззаконня, відсутність правових норм. Фундамент для теорії аномії, використовуваної при поясненні причин злочинності, заклав Еміль Дюркгейм. Він вважав, що соціально поведінка, що відхиляється і злочинність - це цілком нормальні явища. Якщо в суспільстві немає такої поведінки, значить, воно є контрольованим до хворобливості. Коли ліквідується злочинність, припиняється прогрес. Злочинність-це плата за соціальні зміни. У тій же мірі, в якій геній повинен мати можливість до самовдосконалення, злочинець повинен мати шанс на злочин. Суспільство без злочинності немислимо.

Солідарність ж у людському суспільстві досягається тільки тоді, коли проти цього розмаїття в поведінці використовують конформістський пресинг. Цей пресинг забезпечують покарання. Злочинність-це фактор суспільного здоров'я, в суспільстві без злочинності тиск колективного свідомості була б настільки сильним і жорстким, що ніхто не зміг би йому протистояти. У цьому випадку злочинність була б, звичайно, знищена. Але разом з нею зникла б і будь-яка можливість прогресивного соціального розвитку. І якщо оригінальність ідеаліста, чиї мрії випереджають свій вік, самовиражається, то повинна знайти своє вираження і «оригінальність» злочинця, який неабияк відстає від свого століття. Злочинець - це не якесь нездатне до соціалізації істота, не паразит, не чужий елемент, не пристосувався до суспільства, а фактор, який грає в житті суспільства певну роль.

За Дюркгеймом, злочинність буває незначною в суспільстві, де людської солідарності та соціальної згуртованості достатньо. У результаті соціальних змін, які можуть йти як у бік економічного краху, так і в напрямку розквіту, створюються сприятливі умови для поділу праці і більшого розмаїття життя, а інтегруючі, сили послаблюються. Товариство розпадається і розколюється. Окремі його осколки ізолюються. Коли єдність соціуму руйнується, а ізольованість його елементів збільшується, соціально поведінка, що відхиляється і злочинність зростають. Суспільство виявляється в стані аномії.

У справі підтримки суспільної солідарності велику роль грає, за Дюркгейм, покарання злочинців. Початковий і найважливіше джерело солідарності суспільства - це правильне розуміння чесності і порядності. Покарання злочинця необхідно, щоб зберегти прихильність рядового громадянина до даної соціальної структурі. Без загрози покарання середній громадянин може втратити свою глибоку прихильність до даного суспільства і свою готовність принести необхідну жертву заради збереження цієї прихильності. Крім того, покарання злочинця служить видимим громадським підтвердженням його неповноцінності і виправданості осуду будь злочинної групи. Це осуд і применшення гідності злочинців посилює серед основної маси населення почуття зверхності і власної правоти, що в свою чергу зміцнює і солідарність всього суспільства. Воно групує злочинців за категоріями, роблячи кримінальні покарання найсильнішим з усіх наявних засобів виправдання і збереження соціальної солідарності.

Теорія аномії по Р. Мертону

Розвиток теорії Дюркгейма продовжив Роберт Мертон (1938). Якщо для Дюркгейма аномія означає нездатність суспільства регулювати природні імпульси і бажання індивідів, то, за Мертоном, багато бажання індивідів необов'язково виявляються «природними», а частіше бувають обумовлені цивілізаторської діяльністю самого суспільства.

Соціальна структура обмежує здатність певних суспільних груп задовольняти свої бажання. Вона чинить тиск на певні особистості в суспільстві, примушуючи їх вести себе не конформістськи, а протиправно. Вищою метою західної цивілізації є досягнення матеріального благополуччя, добробуту. Це накапливающееся благополуччя в принципі прирівнюється до особистих цінностей і заслугам і зв'язується з високим престижем і соціальним статусом. Люди без грошей деградують. Цивілізація в західному індустріальному суспільстві штовхає всіх індивідуумів до того, щоб прагнути до можливо більшого благополуччя. У той же час існує егалітарна, вирівнююча ідеологія, що змушує людей думати, що кожен член суспільства має однакові шанси домагатися благополуччя. Однак ніхто не очікує, що всі люди досягнуть цієї мети, хоча кожен сподівається хоча б наблизитися до неї, у противному випадку його вважатимуть ледарем і позбавленим честолюбства.

Західна цивілізація надає людині для досягнення цієї мети інституційні засоби, схвалені товариством, і перевірені досвідом норми поведінки. Суспільство вимагає дотримання цих норм усіма його членами, охочими відповідно до цивілізаторських цілями «вийти наверх». Інституційними засобами в західному суспільстві є цінності середнього шару, засновані на протестантській етиці праці. Досягнення цивілізаційної мети (матеріальне благополуччя) повинно забезпечуватися наполегливою працею, чесністю, гарним вихованням людей і передбачають задоволенням своїх потреб. Насильство і обман як методи досягнення благополуччя забороняються. Особистість, яка застосовує дозволені методи, отримують меншу визнання у суспільстві, якщо вона не домагається, принаймні рівня благополуччя середнього шару. Особистість же, яка домагається досить високого рівня благополуччя, знаходить визнання, престиж і високийсоціальний статус навіть у тому випадку, якщо вона користувалася не інституційними засобами, не соціально структурованими шляхами. Цей цинічний підхід викликає підвищений попит на інституційні засоби, надає особливий вплив на ціннісні уявлення людей, які не можуть домогтися благополуччя на шляхах, дозволених суспільством. Це, перш за все представники нижчих шарів. У цих випадках здатність досягти благополуччя обмежується не лише браком талантуабо потрібних якостей індивіда, але і самої соціальною структурою. За допомогою інституційних засобів і методів лише ті особи з нижчих верств суспільства можуть домогтися благополуччя, які дуже талановиті і працюють виключно завзято. Для більшості ж представників нижчих верств така можливість просто нереальна і тому особливо сильним виявляється вплив соціально відхилень у поведінці, делінквентності і злочинності, до яких їх штовхають умови.

Таким чином, в основі того сильного тиску, якого зазнають ціннісні орієнтації нижчих верств населення, лежать два наступних моменти:

- Перший полягає в тому, що західна цивілізація робить більший наголос на досягнення матеріального благополуччя, декларуючи при цьому, що досягти цю мету може кожен.

- Другий зводиться до того, що сама соціальна структура істотно обмежує нижчим верствам можливості досягнення цієї мети суспільно визнаними шляхами.

Звідси аномія, за Мертону, - це катастрофа системи регулювання індивідуальних бажань, в результаті чого особистість починає хотіти більше, ніж вона може добитися в рамках даної соціальної структури. Аномія-це цілковите розбіжність між декларованими цивілізаторських цілями та соціально структурованими шляхами їх досягнення. Стосовно до окремої особистості аномія є викорінення її моральних підвалин.

Аномія-це відсутність психічної та соціальної інтеграції, цілісності особистості і суспільства в цілому. Коли ж ціннісні та соціальні структури погано інтегровані, коли сама структура цінностей потребує певної поведінки та поглядів, а соціальна структура заважає цьому, тоді з цього випливає тенденція до аномії, до колапсу всіх норм, до відсутності всіх правових норм. Мертон розрізняє п'ять видів індивідуального пристосування:

Вид Цивілізаторська Інституційні пристосування цілі кошти

1. Конформізм + +

2. Інновація + _

3. Ритуалізм _ +

4. Відхід від світу _ _

5. Заколот + / - + / -

Під конформізмом він розуміє гармонійне поєднання проголошених цивілізаторських цілей і структурних шляхів їх досягнення. Конформізм-символ соціальної стабільності.

При всьому цивілізаторської надії на свій успіх у досягненні мети ті, хто вибрав як основного виду пристосування інновацію, розуміють, що досягти цього соціально визнаними шляхами вони можуть не завжди. І тоді вони звертаються до інституційно не дозволеним, новим і часто вельми дієвим засобам. Так, комерсанти намагаються досягти бажаного шляхом різних господарських правопорушень. Службовці здійснюють крадіжки у своїх роботодавців.

Ритуалізм передбачає сильне приниження цивілізаторських цілей або навіть повна відмова від них до тих пір, поки не задоволені запити кожного окремо. Ритуалізм означає примусове, судорожне чіпляння за інституційні норми.

Коли особу протягом довгого часу не може досягти цивілізаційної мети легітимними і навіть нелегітимними засобами, вона починає реагувати на це відмовою,апатією, відходом від світу, що також є видом пристосування (адаптації). Ці «зійшли з поїзда» люди живуть в даному суспільстві чисто номінально, не будучи включеними, в нього. До них відносяться душевнохворі, алкоголіки, наркомани, відкинуті суспільством, бродяги, бездомні. Вони не відчувають себе приналежними до своєї цивілізації. Вони не бачать реальної можливості досягнення успіху. І суспільство нерідко криміналізує відхід від світу, видає закони проти бродяжництва, пияцтва в громадських місцях, зловживання наркотиками.

При заколоті старі цілі і методи відкидаються. Вони замінюються новими цілями та методами. Прикладами заколоту як виду пристосування служать революції, альтернативні форми існування. Заколот викликає до життя такі злочинні дії, як замаху на вбивство, вибухи бомб чи заворушення з застосуванням насильства.

Ці види пристосування (адаптації) не є характеристиками особистості. Вони лише дають наочне уявлення про те, який вид поведінки вибирає індивідуум яквідповідна реакція на посилення аномію. Була зроблена спроба пояснити форми пристосування на прикладі спорту (Void, Bernard 1979). Якщо виграш у спорті перебільшити, то ті, хто не здатний виграти за правилами, отримають значну мотивацію до обману (інновації). Однак вони можуть продовжувати займатися спортом і без надії на успіх (ритуалізм). Вони можуть також і припинити заняття спортом (відхід від світу). Вони можуть почати займатися іншим видом спорту (заколот).