61. 61. Проаналізуйте явище соціальної ексклюзії.

http://ecsocman.hse.ru/data/247/864/1217/015aBRAHAMSON.pdf

http://ecsocman.hse.ru/data/275/359/1217/1.pdf

http://cyberleninka.ru/article/n/sotsialnaya-eksklyuziya-teoreticheskie-i-prikladnye-aspekty-issledovaniya

Соціальна ексклюзія (лат. exclusio – виключення) – це процес депривації (психическое состояние, вызванное лишением возможности удовлетворения самых необходимых жизненных потребностей (сон, пища, жилище,), либо лишением благ, к которым человек был привычен долгое время).соціальних об’єктів від престижних, соціально схвалюваних цінностей. Соціальне виключення супроводжується стигматизацією(ассоциация какого-либо качества (как правило, отрицательного) с конкретным человеком или группой людей, хотя эта связь отсутствует или не доказана) індивідів та соціальних груп, призводить до самоізоляції, маргіналізації ідентичності та відбивається у стандартизованих моделях соціальної поведінки ізольованих.

-механіхм соціального озмежування груп з нерівними можливостями, та життевими шансами,який закріплює та відтворює економічний, політичний культурний та інституційний випміри соціальної диспозиції певної соціальної группи., а також невключність у соціальні мережі обміну ресурсами . Протилдним поняттям є «соціальна включеність» - механізм залучення та прийняття певним соціальним середовтищем людини або соц грцппи, відкриття доступу до ресурсів, та процесу обміну ними , а також відтворення та закріплення позитивних життєвих шансів.

Амер. Соціолог Вільсон: концепт « соціально ізольованих груп»( від яких відмежовуються та відмовляються від контактів, інші соціальні групи з вищим соц статусом.

Найважливіший компонент визначення С.Е. ( на відміну від напр. Бідноісті ) є динамічний аспект : за допомогою С.Е. визначають процес та механізм відтворення соц. Нерівності ( бідність- це становище в структурі нерівності)

С.Е. – явище, нерозривно пов’язане з процесами ідентифікації та самоідентифікації. Людям властиво поділяти оточуючих на «своїх» і «чужих». Завдяки цьому відбувається приєднання людини до певної групи, що має дві складові: по-перше, сама людина має відносити себе до цієї групи, а, по-друге, група має визнати таку приналежність. За відсутності перешкод, людина стає членом групи та залучається до спільних з нею дій (що формує інклюзію). Виокремлення чужих, не включених до певної групи чи спільноти, формує ситуацію ексклюзії.

Термін С.Е. вперше почали застосовувати у Франції у 1974 р. для означення соціально незахищених верств населення (малися на увазі передусім розумово і фізіологічно залежні, схильні до суїциду, батьки-одинаки, інваліди, люди похилого віку, маргінали, діти-сироти, делінквенти, асоціальні особи (девіанти) та інші соціальні «невдахи»).

Французький дослідник Мішель Фуко у своєму циклі лекцій під загальною назвою «Ненормальні», розглядаючи питання трансформації якості влади, спирається на два сценарії ставлення до двох різних груп «ізолятів» – хворих на проказу та чуму. На думку М. Фуко, ці дві хвороби породили різні форми ізоляції. Якщо проказа породила ситуацію ексклюзії – вигнання хворого за межі групи у невпорядковане зовнішнє середовище (що супроводжувалося символічним ритуалом визнання прокаженого ще за життя мертвим та роздаванням його майна), то чума, навпаки, утворила ситуацію «інклюзії» – замикання хворих у цілком прозорому та контрольованому просторі зі встановленням в ньому обов’язкових для виконання норм і правил (М. Фуко наводить за приклад чітко обумовлені ритуали щоденної перевірки живих та здорових у містах, що потрапили в зону епідемії чуми – кожна людина мусила у певний час з’явитися на очі переві¬ряльників у отворі точно означеного вікна. Якщо людина не з’явилася – то вона або померла, або хвора і прикута до ліжка, тож стосовно неї мали бути здійснені ізоляційні заходи). Це різна якість прояву влади, яка у першому випадку певну групу викидає за межі поля свого контролю, фактично – за межі соціального, освоєного поля. А в другому – формує впорядкований простір, в якому відведено чітке місце кожній групі, у тому числі й ізолятам, від яких суспільство «відгороджується». Означені хвороби (проказа та чума) не є єдиним прикладом виключення, вони лише дозволяють реконструювати історію виключення, контролю та дисципліни.

Протягом 80–90-х років ХХ ст. термін С.Е. швидко розповсюдився у гуманітарному знанні більшості європейських країн, а також став елементом політичного дискурсу (з огляду на розуміння необхідності обмеження цього явища). Застосування цього поняття передбачає акцент на процесуальності. Якщо бідність, інвалідність тощо вважають певним станом, доволі статичним явищем, то С.Е. більше вказує на процесуальність – тобто на сам процес маргіналізації людини, виявлення причин та наслідків обмеження доступу до основних соціальних інститутів суспільства. Певною мірою термін С.Е. вказує на перехід від індустріального до постіндустріального суспільства та від вертикальної стратифікації до горизонтального поділу на «інсайдерів» та «аутсайдерів» (тобто тих, хто перебуває у межах суспільства, і тих, хто знаходиться поза його межами). В загальному виді С.Е. концептуалізується як обмеженість участі в основних видах діяльності в суспільстві.

Доволі образне розуміння сутності С.Е. запропонувала російська дослідниця Н.Є. Тихонова. На її думку, відповідно до класичного розуміння поняття ексклюзії, суспільство являє собою певний соціальний простір, у центрі якого перебувають члени суспільства, що являють собою «мейнстрім». Далі, у наступному концентричному колі навколо ядра знаходяться ті, хто через будь-які причини виявляється дискримінованим в сенсі реалізації тих чи інших прав. І, нарешті, на периферії соціального простору перебувають ті, хто є об’єктом множинної дискримінації та майже втратили основну частину своїх зв’язків із суспільством. Фактично саме ця частина соціального простору буде відповідати стану С.Е.

Західні дослідники запропонували перелік громадянських прав, який, у разі їх дотримання, слугує основою для розуміння ситуації уникнення С.Е. Це право на: професійну допомогу при народженні, на безпечний та здоровий життєвий простір, на адекватне харчування, на політичну участь, на економічне продуктивне життя, на захист від безробіття, на гідну старість та пристойне поховання. Відповідно, можемо реконструювати можливі форми соціальної ексклюзії, які даються взнаки у разі недотримання цих прав, а також окреслити коло потенційно можливих «жертв» та агентів соціального виключення.