6. Проаналізуйте основні методи соціального прогнозування.

МЕТОДЫ СОЦИАЛЬНОГО ПРОГНОЗИРОВАНИЯ

- основаны на трех способах получения информации о будущем. Во-первых, это экстраполяция в будущее наблюдаемых тенденций, закономерности развития к-рых в прошлом и настоящем достаточно хорошо известны (в предположении, что и на определенную перспективу эти тенденции сохранятся без существенных изменений). Во-вторых, это оценка возможного или желательного в будущем состояния того или иного явления (прежде всего экспертной оценки). В-третьих, это моделирование прогнозируемых явлений (понимая в данном случае под моделью всякое условное, упрощенное для удобства исследования, схематическое представление об объекте прогноза - упорядоченную совокупность показателей, сценарий возможного или желательного развития событий и т. д. вплоть до строго формализованных математич. моделей-уравнений). Все три способа выделяются условно, ибо образуют органич. единство: любая экстраполяция, логич. или статистич., представляет собой, по сути дела, прогнозную оценку и разновидность прогнозной модели. Любая прогнозная оценка - это прежде всего экстраполяция в том или ином модельном представлении, любая прогнозная модель заключает в себе экстраполяцию и оценку. Все методы прогнозирования (а их только в соц. прогнозировании выявлено теоретически или потенциально возможных свыше полутора сотен) представляют собой, по существу, различн. комбинации элементов перечисленных выше способов получения информации о будущем. Несколько методов относятся к общенаучным, напр., прогнозирование по аналогии (логич. экстраполяция), прогнозные оценки дедуктивного или индуктивного, аналитич. или синтетич. характера и т. д. Практически в арсенал М.с.п. входят все методы социология, исследований - изучение документальных источников и литературы, включенное и невключенное наблюдение, опросы населения и экспертов, эксперимент постановочный и эксперимент постфактум, моделирование схематич. и математическое. Многие методы относятся к меж- или интернаучным, применяемым в ряде научн. дисциплин, напр., методы регрессионного или факторного анализа, очных и заочных коллективных и индивидуальных опросов экспертов, простых и формализованных прогнозных сценариев и др. Нек-рые методы являются частнонаучн., т. е. относятся лишь к к.-л. одной научн. дисциплине - напр. опросы населения в социологии, проективные тесты в психологии и др. Согласно принятой классификации методов прогнозирования (охватывающей методы научно-технич. и соц.-экономич. прогнозирования, без учета специфики агро-, гидрометеорологических и ряда др. естественно-науч. прогнозов), все методы по степени формализации делятся на интуитивные (экспертные) и формализованные (фактографич.). Последние применяются только в тех случаях, когда величина периода упреждения прогноза укладывается в рамки эволюционного цикла прогнозируемого объекта, т. е. когда не ожидается никаких существенных, качеств, изменений в его развитии. Во всех остальных случаях, включая качеств, изменения или такую сложность объекта, при к-рой учесть влияние многих факторов практически невозможно, приходится полагаться на интуицию экспертов. Экспертной оценкой ограничиваются обычно и в наиболее простых случаях прогнозирования. Интуитивные М.с.п. делятся на группы индивидуальных и коллективных экспертных оценок. К первым относятся методы интервью, аналитич. докладных записок, написания прогнозного сценария и др. Ко вторым - методы анкетирования, обсуждения комиссией, "мозговых атак" (коллективной генерации идей) и др. Формализованные М.с.п. делятся на группы экстраполяционных, системно-структурных, ассоциативных методов и методов опережающей информации. К первым относятся методы наименьших квадратов, экспоненциального сглаживания, вероятностного моделирования и адаптивного сглаживания. Ко вторым - методы функ-ционально-иерархич. моделирования, морфоло-гич. анализа, сетевого моделирования, структурной аналогии, матричный метод. К третьим - методы имитационного моделирования и исто-рико-логич. анализа. К четвертым - методы анализа потоков публикаций, оценки значимости открытий, изобретений, нововведений, анализа патентной или аналогичной ей информации. Имеются и др. разновидности методов всех четырех групп. Кроме того, множество методов является по сути разновидностью перечисленных или их дальнейшей конкретизацией. Один или несколько М.с.п. составляют основу методики прогноза, к-рая сводится к пред-прогнозной ориентации (разработке программы исследования), построению исходной (базовой) модели, модели прогнозного фона, поисковой и нормативной прогнозных моделей, их верификации (проверке на достоверность), выработке рекомендаций для повышения эффективности управления соц. процессами на основе сопоставления данных прогнозного поиска и нормативов (см. Прогнозирование). Задача дальнейшего совершенствования М.с.п. составляет суть развития теории прогнозирования

З огляду на джерела інформації про майбутнє існують три основні способи вироблення соціальних прогнозів. Перший — опитування населення й експертів. Особливо велике значення мають оцінки експертів — фахівців, готових більш-менш об´єктивно і професійно оцінювати стан і перспективи певного явища або процесу. Другий спосіб — екстраполяція в майбутнє тенденцій, закономірності яких в минулому і в певний конкретний час добре відомі. При цьому широко використовують можливості математики й обчислювальної техніки. І, нарешті, моделювання стану об´єкта на момент його дослідження у вигляді, сприятливому для прогностичних висновків, побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням імовірних і бажаних змін прогнозованого явища.

Існують різноманітні методи, процедури і прийоми прогнозування. Найчастіше використовують у соціальному прогнозуванні:

— опитування експертів;

— опитування населення;

— моделювання;

— прогнозний сценарій.

Специфічним методом соціального прогнозування, який майже не застосовується в інших галузях прогнозування, є опитування населення. Математичні ж методи через велику складність об´єктів соціального прогнозування використовують досить обмежено. Особливо цінними є експертні оцінки.

Методи опитування експертів

Методи опитування експертів увійшли в практику наприкінці 60-х років XX ст., коли була виявлена обмеженість застосування екстраполяції та моделювання в соціальному прогнозуванні, особливо щодо складних соціальних процесів, які розвиваються в нелінійній формі.

Надійність прогнозів підвищує колективне опитування експертів. Якщо на індивідуальні експертні оцінки впливає суб´єктивізм експерта, його конкретний досвід, то в груповому експертному опитуванні з дотриманням певних методичних вимог відбувається процес об´єктивізації суб´єктивних оцінок. Серед методичних вимог найважливіше значення мають обґрунтований добір експертів, оптимальна організація їх роботи, правильна процедура обробки результатів опитування.

На практиці під час комплектування експертної групи використовують різноманітні критерії. Найважливіший з них — рівень компетентності експертів. Процедури організації роботи експертів бувають очні й заочні, одноразові й багаторазові. Одним з найпоширеніших конкретних методів прогнозування у формі експертного опитування є «інтелектуальна атака», або «колективна генерація ідей». Це — колективне обговорення проблеми, в процесі якого забезпечується взаємний стимулюючий вплив експертів, виникає своєрідна ланцюгова реакція ідей і генерується якісно нова інформація про майбутнє предмета прогнозування. Результатів досягають завдяки конкуренції ідей, самонавчанню під час колективного обговорення групою експертів приблизно однакового наукового і посадового статусів, категоричній забороні критики будь-якої, навіть неконструктивної думки, скрупульозній реєстрації всіх висловлювань. Такі обговорення бувають простими, у формі спонтанної дискусії зі сформульованої проблеми; синектичними (керованими), коли обговорення відбувається за заздалегідь розробленим планом з чітким розподілом ролей між експертами залежно від їх здібностей.

Одним із варіантів синектичної процедури очного колективного опитування експертів є метод «віднесеної оцінки». Його суть — у повторенні кількох циклів дискусії зі з´ясуванням розбіжностей і виробленням на цій основі єдиної думки (консенсусу) в оцінці майбутнього певного явища або процесу. Члени експертної групи, які не пристають до загальної позиції, що склалася внаслідок обговорення, мають право на фіксацію своєї особливої думки в підсумковому документі експертної сесії. Дискусія ведеться згідно з планом і під цілеспрямованим керівництвом головуючого.

Ще одним різновидом очного колективного опитування експертів є «метод комісії», «традиційна дискусія». У процесі звичайного обміну думками кожен учасник дискусії має право підтримувати чи критикувати будь-яку точку зору, виступати безліч разів, змінювати свою точку зору з урахуванням нової інформації. Цей метод ефективний за умови, коли порушена проблема добре відома учасникам обговорення.

У практиці прогнозування широко використовують заочні види опитування експертів. Найпростіший з них — разове анонімне опитування. Метод досить простий, але ефективність його занизька. Найперспективнішим є заочний варіант «методу віднесеної оцінки», або, як його часто називають, «метод Дельфі». В його основі — ідея самонавчання експертів, але вже у процесі заочного опитування протягом проведення кількох турів з гарантією анонімності відповідей, що «розковує» респондентів, усуває «тиск авторитетів», забезпечує можливість змінювати свої попередні позиції з урахуванням надходження нової інформації без ризику для власної репутації. Процедура цього методу передбачає заповнення експертами анонімних анкет або залучення безпосередньо до роботи з ЕОМ. Після першого туру опитування експерти знайомляться з узагальненими характеристиками позиції групи. Кожен експерт порівнює свою позицію з позицією більшості, за необхідності може вивчити та обговорити причину свого ймовірного відхилення і в другому турі наблизити свою думку до позиції більшості. У третьому турі нова інформація дає змогу експертові ще раз переглянути свою точку зору, що підвищує надійність прогнозних оцінок. Звичайно, позиції меншості експертів і навіть одинаків також необхідно брати до уваги.

Розвиток комп´ютерної техніки створює сприятливі умови для широкого використання спрощеного варіанта «методу Дельфі» — «Мінідельфі», який дає змогу всю процедуру вироблення прогнозних оцінок провести за кілька днів або навіть годин. Підключитися до цієї роботи завдяки мережним комп´ютерним системам можуть навіть експерти, які перебувають у різних містах країни.

«Дельфійська техніка» дає змогу ускладнювати завдання експертам, сприяє переходу від суто інтуїтивної прогностичної діяльності до логіко-аналітичної, складання прогностичних сценаріїв, матриць, моделей тощо. Техніка проведення процедури забезпечує умови для багатоетапного комплексного прогностичного дослідження. Прикладом може бути одна з американських систем прогнозування ПАТТЕРН.

Обробка результатів опитування експертів орієнтована передусім на одержання характеристик середнього значення. Найчастіше використовують середнє арифметичне експертних даних. Але за великої розкиданості експертних оцінок ефективність середньоарифметичної недостатня. Постає необхідність відсікати випадкові полярні оцінки, що здійснюється, як правило, шляхом поділу систематизованого ряду одержаних оцінок на чотири частини (квартилі), по 25% оцінок у кожній. Загальні висновки роблять на основі другого і третього квартилів, а оцінки першого і четвертого аналізують на предмет мотивів відхилень. Можна також вирахувати медіану (середню величину між другим і третім квартилями), яка поділяє оцінки так, щоб кількість оцінок з більшим і меншим значеннями відносно певної середньої величини були рівними. Надійний прогноз не завжди збігається з середнім значенням чи думкою більшості. Адже рівень компетентності кожного експерта різний, і це також слід брати до уваги при виробленні остаточних висновків експертного опитування.

Методи опитування населення

Поширення цих методів пов´язане з тим, що в прогнозуванні багатьох соціальних явищ і процесів звичайного респондента можна значною мірою розглядати як своєрідного експерта, який володіє певним соціальним досвідом. Цінність прогнозу опитаного населення прямо пропорційна його обізнаності з предметом прогнозування. Найбільшу прогностичну значущість мають опитування респондентів щодо їх особистого майбутнього або майбутнього їх найближчого соціального оточення.

У практиці прогнозування особливо успішно використовують вивчення ціннісних орієнтацій, які відображають потреби, інтереси, мотиви і установки респондентів. Зважаючи на те, що поведінка людей є виявом їх внутрішніх соціально-психологічних рушійних сил, дослідження ціннісних орієнтацій може надати важливу прогнозовану інформацію про очікуваний і бажаний розвиток соціальних явищ і процесів. Про це свідчать, наприклад, соціологічні дослідження тернопільських соціологів у 1991—1992 pp. на тему «Ставлення населення до фермерства як нового типу сільськогосподарських відносин»; соціологів Дніпропетровського держуніверситету — «Орієнтація сільської молоді на діяльність в умовах формування ринкових відносин», проведене в 1993 р.

Особливо ефективні періодичні опитування населення з урахуванням змін, яких зазнає ситуація. Подібні опитування одних і тих самих груп населення називають моніторингом. Найчастіше це поняття соціологи і політологи застосовують, коли йдеться про спостереження, оцінку та прогноз соціально-політичної ситуації локального, регіонального чи загальнодержавного масштабу. Прикладом останнього є загальнонаціональний соціологічний моніторинг 1992—2000 pp., який реалізовано Інститутом соціології НАН України.

Методи моделювання

У соціальному прогнозуванні застосування математичних методів, у тому числі методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об´єкта прогнозування, відсутністю для побудови моделей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні — спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Вона може мати вигляд рівняння, таблиці, кривої, набору правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстраполяційні), рідше — факторні (аналітичні) моделі.

Трендові моделі створюють для встановлення конкретного процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполювати в майбутнє за математичною формулою, тобто вирахувати кількісний вираз необхідного показника на дату прогнозування. Хоча для прогнозування придатними є багато математичних формул, на практиці прогнозистам доводиться мати справу лише з декількома типами змін, для кожної з яких дібрана відповідна функція.

В основі побудови факторних моделей — виявлення механізму взаємодії різних чинників, залежності одного чи кількох вихідних даних від групи вхідних. При цьому використовують методи статистики, кібернетики, теорії прийняття рішень та ін. Цей вид моделей поки що рідко використовують у вітчизняній соціології.

Тільки недавно почали застосовувати в соціальному прогнозуванні евристичні пошукові різновиди моделювання: імітаційні та ігрові.

Із 70-х років XX ст. у зв´язку з усвідомленням глобальних проблем сучасності для вироблення альтернатив суспільного розвитку почалося широке використання глобального моделювання. Нині опубліковані сотні моделей і модельних комплексів глобального розвитку, які дедалі ширше застосовують в управлінні, процесі прийняття рішень.

Останнім часом ширше використовують сценарний метод прогнозування соціальних явищ і подій, який дає змогу встановити логічну послідовність подій, побачити, як, виходячи з існуючої ситуації, може розвиватися стан об´єкта дослідження у майбутньому. На думку вчених, складні та надскладні системи, до яких належать ненадійний, схильний до самодетермінованої, вільної поведінки, людський чинник, вимагають не стільки прогнозів у власному розумінні слова, скільки сценаріїв розвитку.

Логіка складання соціального прогнозу

Вироблення соціального прогнозу починається з допрогнозної діяльності: уточнення цілей і завдань, формулювання робочих гіпотез, визначення методів, структури та організації пошукової роботи. Потім настає період збирання інформації про стан і динаміку розвитку об´єкта дослідження в минулому, даних прогностичного фону (зовнішні чинники, які суттєво впливають на розвиток об´єкта прогнозування: економічні, науково-технічні, екологічні, демографічні, політичні та ін.). На цій основі у процесі використання різних методів здійснюють прогнозний пошук — з´ясування того, що відбудеться, в тому числі, які проблеми виникнуть за збереження існуючих тенденцій розвитку, тобто якщо бездіяльною залишиться у цьому плані сфера управління.

У пошуковому соціальному прогнозуванні з´ясовують не реально очікуваний стан, до якого потрібно буде пристосуватися, а перелік різного рівня проблем, які доведеться вирішувати. Характерним щодо цього є вже згадуваний приклад з´ясування членами Римського клубу на початку 70-х років глобальних проблем, які можуть загрожувати людству в недалекому майбутньому, якщо не звернути на них увагу і не почати завчасно діяти.

Після пошукового етапу настає черга нормативного прогнозу, головне завдання якого — визначення можливих шляхів вирішення виявлених у процесі пошукового прогнозування ймовірних проблем. Значення такої інформації для сфери управління важко переоцінити. Зіставлення даних пошукового та нормативного прогнозів дає змогу виробити рекомендації, зважити можливі наслідки від прийняття чи неприйняття певних управлінських рішень і тим самим підвищити рівень обґрунтованості, об´єктивності, ефективності планів, програм, проектів, поточних управлінських рішень. Прогноз підказує, як краще, економніше, ефективніше наблизити найбільш імовірне (за певних тенденцій, якщо не вживати ніяких заходів) до найбільш бажаного.

Звичайно, таке значення мають тільки обґрунтовані прогнози. Тому бажано, щоб кожен прогноз був підданий верифікації — з´ясуванню ступеня його відповідності вимогам сучасної науки і практики. Для визначення надійності й точності соціального прогнозу використовують експертні оцінки, повторні або паралельні прогнозні розробки.

В ідеалі технологічне прогнозування може і повинно бути безперервним. Постійний же попит на прогнози сприятиме створенню розгалуженої мережі спеціалізованих прогнозних організацій і компаній, формуванню ринку прогнозів. Державні та приватні фірми, органи управління в розвинутих країнах широко використовують результати прогнозування для обґрунтування економічної, науково-технічної, соціальної політики, перспектив розвитку тих чи інших сфер суспільства. Комплексні, а також галузеві прогнози національних масштабів застосовують нині у більшості країн світу.