41. 41. Розкрийте сутність поняття «національно-етнічна структура суспільства». Проаналізуйте особливості міжетнічних конфліктів.

1. Розкрийте суть поняття «етнічна структура суспільства». Проаналізуйте особливості міжетнічних конфліктів.

Общество является предметом исследования социологии, политологии, социальной психологии, политэкономии и других наук. Социология изучает структурные элементы общества: отдельные социальные институты, процессы, социальные группы и общности, отношения личности и общества, общественное мнение; политология – проблемы власти и властных элементов в обществе; социальная психология – закономерности массового поведения людей, обусловленные фактом их принадлежности к социальным группам.

Философия изучает общество как единый социальный организм, как систему всех его взаимосвязей и отношений. Она изучает явления и процессы, существенно связанные с мотивацией преобразующей деятельности людей. Философия акцентирует внимание на таких понятиях, как цель, движущие силы, смысл и направленность исторического процесса. Философский смысл понятия общества состоит в определении специфики связей индивидов в единое целое. Основными типами таких связей считаются духовные (Августин Блаженный, Фома Аквинский), конвенциальные (Т. Гоббс, Д. Дидро, Ж.Ж. Руссо), материальны, основанные на взаимодействии людей (К. Маркс).

В академическом словаре русского языка приведено пять толкований понятия «общество». В обыденной речи этот термин имеет значительно больше вариантов: научное общество, высшее, светское, спортивное, общество книголюбов, филателистов и др. В философии понятие общество используется в двух значениях: в широком смысле – «обособившаяся от природы часть материального мира, представляющая собой исторически развивающуюся форму жизнедеятельности людей»; в узком смысле слова – «определенный этап развития человеческой истории». Проблемы общества были в центре внимания философов всех времен. Философский взгляд на общество неотделим от философских проблем человека. Не случайно еще Аристотель назвал человека «политическим животным», подразумевая, что только люди способны добровольно и сознательно объединиться в общество.

Общество – в широком смысле – совокупность исторически сложившихся форм совместной деятельности людей; в узком смысле – исторически конкретный тип социальной системы, определенная форма социальных отношений. Общество состоит из государства и гражданского общества. Основными понятиями философии общества являются: социальные группы – семья, этносы, нации, классы, сословия; государство, гражданское общество, связи и отношения между людьми; социальная деятельность,  производительные силы, производственные отношения, общественное сознание; общественная закономерность и другие понятия.

Структура общества – это социальные условия жизни общества и социальные отношения друг к другу в рамках социальной структуры, которая сеть система устойчивых и упорядоченных связей между элементами социальной системы, обусловленных отношениями социальных групп, разделением труда, характером социальных институтов (государства и др.). Социальная структура населения охватывает также его деление по профессиональным, национальным, половозрастным, культурным и другим признакам. В зависимости от ступени развития общества его социальная структура будет различной. Например, в первобытном обществе отсутствовала не только классовая, но и поселенческая структура. Основные компоненты социальной структуры обществе в реальном историческом процессе возникали в следующем порядке: этническая, демографическая, классовая, профессионально-образовательная, поселенческая структура. Таки образом, социальная структура общества – это целостная совокупность всех функционирующих в нем общностей во взаимодействии. Этническая и демографическая структуры по своим корням связаны с биологической природой человека, а поселенческая, классовая и профессионально-образовательная являются социальными в полном смысле этого слова, то есть цивилизационны и формационны.

Этническая структура общества. В современной науке не существует единого определения, что такое этнос, какова его сущность, природа и строение89. Наиболее распространенное и общепринятое определение, дал Ю.В. Бромлей: этнос – совокупность людей, имеющих общность территории, языка, культуры и психики, а также сознание своего единства и отличия от других подобных образований90. Л.Н. Гумилев определяет этнос как «естественно сложившийся на основе оригинального стереотипа поведения коллектив людей, существующий как энергетическая система (структура), противопоставляющая себя всем другим таким коллективам, исходя из ощущения комплиментарности»91. В мире насчитывается свыше 2 тыс. этносов или народов (в России и Казахстане – более, чем по 120).

Доклассовое общество в своем составе имело такие формы общности как род и племя. Род – коллектив кровных родственников, ведущих происхождение от общего предка, носящих общее родовое имя. Счет родства ведется по материнской (материнский род) или отцовской (отцовский род) линии. Возник на рубеже верхнего и нижнего палеолита. Роды объединялись в племена. Распался с возникновением государства. Родо-племенное деление сохранилось у некоторых народов. Племя – тип этнической общности и социальной организации первобытного общества. Характерны:  кровнородственная связь между его членами, деление на роды и фратрии, общность территории, некоторых элементов хозяйства, самосознания и самоназвания, обычаев и культов, для позднего этапа – самоуправление, состоящее из племенного совета, военных и гражданских вождей. Образование союзов племен, завоевания и переселения вели к смешению племен и возникновению более крупных этнических общностей. Племенная организация сохраняется у некоторых народов и в современную эпоху: Народность – исторически сложившаяся языковая, территориальная, экономическая и культурная общность людей. В современной литературе идет дискуссия о признаках и соотношении народности и нации. В основу этой, более высокой формы общности легли уже не кровнородственные, а территориальные, соседские связи между людьми; Тейп – родоплеменная организация чеченского народа; Диаспора – часть народа (этническая общность), живущая вне страны своего происхождения, своей исторической родины.

Нация (от лат. natio – племя, народ), историческая общность людей, складывающаяся в процессе формирования общности этносов в границах определенного государства, экономических связей, литературного языка, этнических особенностей культуры и характера. В философской литературе нет общепринятой теории нации. Одни ученые и политики рассматривают нацию в связи с национальными духом, сознанием и характером; другие рассматривают нацию как «бессознательную психическую общность»; третьи сводят к общности национального характера, сформировавшегося на почве общности судьбы 92. Нация характеризуется следующими признаками: общность территории, общность языка или языков, общность экономической жизни. Поэтому нередко понятия нация и этнос отождествляют. Однако понятие нация более широкое по своему содержанию, т.к. включает в себя этносы, создающие единую страну. Нация не тождественна государству. В казахстанской литературе существует два подхода: первый называется «этнокультурное понимание нации», согласно которому в Казахстане существует только одна нация, которую составляют казахи, тогда как все остальные проживающие в республике народы являются диаспорами; другой подход предполагает формирование «гражданской нации» в единый народ на основе общности казахстанского гражданства, независимо от их этнической принадлежности93.

Национальность – понятие не производное от слова нация, субъективная самоидентификация человека, т.е. к какому этносу он сам себя относит по менталитету, по культуре, по языку и другим признакам.

1. Этническая структура общества. В основе этнической структуры общества лежит понятие «этноса» как исторически сложившейся на определенной территории общности людей, объединенных общей территорией, языком, культурой, бытом, традициями. Первобытное общество выработало свои, обусловленные потребностями жизни, общности людей. Род и племя являются первой исторической формой этноса. Главным признаком такой общности является кровнородственная связь. Более высокой формой исторической общности людей является народность – здесь в основу легли не родственные, а соседские связи. Таким образом, это уже не только этническая, а социально-этническая общность, имеющая свой язык, культуру, территорию, зачатки экономических связей. Высшая форма развития этноса – нация – появилась в эпоху развития индустриального общества и формирования национальной экономики (общность экономической жизни того или иного народа, возникающая на основе хозяйственной специализации различных районов страны и упрочения торгово-обменных связей между ними).

Один з важливих аспектів історичного розвитку полягає в неухильному розширенні міжетнічних контактів. Розвиток комунікацій, зростання мобільності населення, удосконалювання засобів масової інформації — усе це руйнує замкнутість етносів, розширює сферу їхньої взаємодії і взаємозалежності. Разом з цим спостерігається і протилежна тенденція. Зараз у світі нараховується понад 2 тис. етносів, серед яких 96,2 % населення складають етноси чисельністю в один мільйон і більше осіб (їх у світі 267). Відбувається збільшення великих за чисельністю етносів і зменшення нечисленних народів. Етнічні громади прагнуть зберегти себе, свій історичний досвід, культуру, самобутність.

На думку низки політиків, географів, соціологів державні кордони, які існують, будуть втрачати своє значення, якщо вони не відповідають мовним і територіальним межам етносів, які там проживають. Результатом цієї тенденції може стати збільшення кількості незалежних держав із 190 (на даний час) до 300 та більше (через 25-30 років) (С. Коен, Д. Демко, Д. Мінджи, Ф. Ева та ін.). Нерідко друга тенденція стає визначальною в системі міжетнічних відносин і часто приводить до міжетнічних конфліктів.

Міжетнічні конфлікти є конфліктами, які відбуваються між окремими представниками, соціальними групами різних етносів, і конфронтацією двох чи декількох етносів. Як типи міжетнічного конфлікту можна виділяти міжособистісні, етносоціальні і міжетнічні конфлікти у прямому розумінні терміну.

У міру розв'язання головних ідеологічних конфліктів XX ст. затяжні етнічні конфлікти неодмінно стануть помітними і запеклими (Р. Ставенхаген). Важливо вміти розібратися в джерелах міжетнічних конфліктів, знати шляхи їхнього врегулювання.

Причини міжетнічних конфліктів. Міжетнічні конфлікти не виникають зненацька, а визрівають протягом тривалого часу. Причини, що ведуть до них, різноманітні. їхнє поєднання в кожному конкретному випадку особливе. Для виникнення конфлікту необхідна наявність трьох факторів. Перший пов'язаний з рівнем національної самосвідомості, який може бути адекватним, заниженим і завищеним. Два останніх рівні і сприяють появі етноцентристських прагнень. Другий фактор — наявність у суспільстві “критичної” маси проблем, що роблять тиск на всі сторони національного буття. Третій фактор — наявність політичних сил, здатних використовувати в боротьбі за владу два перших фактори.

Об'єктивний аналіз причин міжетнічних конфліктів можливий за умови аналізу всіх аспектів цього явища: етнопсихологічного, соціально-економічного, політичного, соціокультурного.

Стратегічні рішення орієнтовані на попередження криз у міжнаціональних відносинах на основі завчасного створення правових, політичних, економічних і соціально-психологічних умов безболісного вирішення проблем.

При регулюванні міжетнічних конфліктів на території колишнього СРСР доцільно базуватися на наступних принципах:

1. Незмінність територіальних кордонів національних утворень: республік, областей, районів навіть при можливій їхній спірності.

2. Розв'язання всіх спірних питань винятково неконфліктними методами на основі діючих у даний момент законів.

3. Економічна рівноправність, що виражається в самостійності вхідних в Україну національних утворень. Комплексний розвиток національних і територіально-адміністративних утворень.

4. Децентралізація територіального управління, що передбачає делегування повноважень зверху вниз і чітке їхнє розмежування.

5. Еквівалентність міжрегіонального обміну, що полягає в тому, щоб на зміну централізованому управлінню ціноутворенням прийшли об'єктивні вартісні пропорції, засновані на цінах світового ринку і внутрішньофедеративному розподілі праці.

Не меншої, ніж міжкласові, а нерідко ще більшої гостроти можуть набувати  міжетнічні (етнополітичні) конфлікти.

Глибинні причини цих конфліктів кореняться в історії етнічних спільностей та відносин між ними, національній свідомості, психології, традиціях, ідеологічних стереотипах, які переходять з покоління в покоління. Найчастіше причиною міжетнічних конфліктів стає войовничий націоналізм. Він проявляється в тенденції до суверенізації великих і малих етнічних спільностей з метою створення незалежної державності. Однак прагнення тієї чи іншої етнічної спільності до самовизначення та утворення власної державності нерідко суперечить інтересам інших етнічних спільностей, зокрема щодо збереження єдності й територіальної цілісності поліетнічної за складом держави, що породжує міжетнічні конфлікти.

Спричиняє конфлікти й суперечність між формально проголошеним у державі принципом рівності всіх етнічних спільностей і фактичною їх нерівністю, пов´язаною з неоднаковими можливостями задоволення матеріальних, культурних і політичних потреб.

У кожній країні міжетнічні суперечності проявляються по-різному, неоднакові їх масштаби, гострота й наслідки. Проте за наявності таких відмінностей міжетнічні конфлікти мають деякі спільні риси, певну логіку свого розвитку, яка виявляється, зокрема, в порядку висунення вимог. Конфлікти часто починаються з постановки та обговорення проблеми національної мови, культури. В подальшому вимоги переходять, як правило, в політичну площину, переростаючи у статусні домагання. Нарешті, боротьба за особливий статус набуває форми територіальних претензій. Під час цієї боротьби відбувається оживлення архаїчних уявлень і вимог про історичну виправданість таких претензій. Спотворені архаїчні ідеї насичують конфлікт історичним змістом, який кожна з конфліктуючих сторін використовує для обґрунтування своєї позиції. Подібні історичні аргументи найчастіше неможливо ні підтвердити, ні заперечити.

Так, починаючись із безневинних, на перший погляд, закликів на захист мови, культури, продовжуючись під гаслами «збереження етнічної чистоти» тієї чи іншої спільності, відновлення «історичної справедливості» стосовно неї тощо, міжетнічні зіткнення нерідко переростають у широкомасштабні криваві конфлікти, під час яких вже не до мови й культури. Про таку логіку розгортання міжетнічних конфліктів свідчать не тільки численні історичні події, а й нинішній міжетнічний розбрат у колишніх радянських республіках та між ними, криваве роз´єднання Югославії, мало не щоденні міжетнічні зіткнення в низці африканських країн.

Оскільки міжетнічні спільності, як правило, компактно розселені на певних територіях, то нерідко суперечності й конфлікти між ними набувають міжрегіонального характеру. Міжрегіональні конфлікти можуть виникати й через помилкову політику центральних властей щодо розвитку окремих регіонів, необґрунтовані прагнення регіональної еліти до набуття тим чи іншим регіоном особливого, привілейованого статусу в державі, через відмінності в політичних настроях населення регіонів, рівнях їхнього економічного розвитку тощо.

Головне завдання національної і регіональної політики держави полягає в тому, щоб своєчасно виявляти міжетнічні та міжрегіональні суперечності, робити все можливе для запобігання конфліктам, особливо у гострих, руйнівних формах. Повною мірою це стосується й демографічних суперечностей і конфліктів, зокрема так званих конфліктів поколінь, коли виникає непорозуміння між молодим і старшим поколіннями. Певні непорозуміння між поколіннями були завжди, але в окремі періоди суспільного розвитку вони можуть набувати конфліктного характеру, виливатися у хвилі молодіжного бунтарства, як це сталося в багатьох країнах Західної Європи на рубежі 60—70-х років,масові альтернативні рухи тощо.

Причини виникнення і шляхи розв´язання конфліктів у суспільстві, з´ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія — самостійна галузь наукового знання, що виникла на межі соціології, політології і політичної психології.