34. 34. Розкрийте характерні риси соціології релігії е. Дюркгейма.

Концепция религии венчает развитие Дюркгеймовской идеи коллективного сознания как "высшей формы психической жизни" или "сознания общества". Идея сверхъестественного и идея бога не являются обязательными атрибутами религии. Все религии без исключения делят все объекты на два класса, один из которых освящен религией (святое и светское). Святое - одновременно источник сдерживания (табу) и источник уважения (авторитет).

"Религия - это объединенная система верований и практики по отношению к святым вещам, то есть вещам отдаленным и запретным - верований и практики, объединяющих в единое моральное сообщество, называемое церковью, всех тех, кто к ним принадлежит".

Церковь - это организация, регулирующая религиозную жизнь группы.

Главный признак религии - совершение ритуалов, направленных на святые объекты, поддерживающих коллективное сознание, поднимающих дух индивидов и дающих им уверенность, необходимую для жизни.

Социальный характер религии Дюркгейм видел в трех проявлениях:

- как общественно обусловленного явления;

- как воплощения понятий социальной действительности в коллективном сознании;

- как явления со своими функциональными социальными последствиями (то есть удовлетворяющее определенные потребности).

Истинный источник религиозности - необходимость сплочения группы.

Главное в религии - не догматическая часть, но религиозная деятельность в виде коллективного исполнения ритуалов, в ней воплощается позитивная социальная функция религии.

Главные социальные функции религии:

- дисциплинарная, или функция принуждения и контроля;

- цементирующая (функция усиления общественного единства);

- репродуктивная, с помощью которой социальное наследие переходит к новым исполнителям;

- эйфорическая, состоящая в создании радостных чувств социального благополучия.

Дюркгейм провозгласил религию вечной, так как всегда будет существовать потребность облечь отношения человека и общества в идеологическую форму.

Оскільки всі релігії, вважав Дюркгейм, можна порівняти, остільки неминуче існують основні, загальні для них елементи. Маються на увазі не зовнішні, легко виявлені риси, а внутрішні, глибинні. Всім системам вірувань і культів властиве деяке кількість основних уявлень і ритуальних установок, які, незважаючи на різноманітність форм, скрізь мають одне і те ж об'єктивне значення і виконують однакові функції. Це - постійні елементи, що утворюють у релігії те, що є в ній вічного і людського, вони становлять об'єктивний зміст ідеї, яку висловлюють, коли говорять про релігію взагалі. Дати загальне визначення релігії можливе від-нюдь не шляхом спостереження складних релігій, які виникають в ході історії. Кожна з них сформувалася з настільки раенообразних елементів, що дуже важко відрізнити вторинне від головного, істотне від того, що минає. Зовсім інакше йде справа в нижчих суспільствах. Незначне розходження індивідуальностей, менші розміри групи, однорідність зовнішніх умов сприяють відома відмінностей і мінливості до мінімуму. Група постійно створює інтелектуальний та моральний однаковість; всі однаково притаманне всім; руху стеротіпіеіровани. Минуще, другорядне, надлишкове ще не стало приховувати головне. Все зведено до необхідного, без чого релігія не може існувати. Але необхідне - це також і суттєве, т. з. те, що нам важливо перш за все пізнати. Первісні релігії дозволяють не тільки виявити свої конструктивні елементи, але і пояснити їх. Оскільки факти тут простіше, зв'язку між ними також проступають виразніше. У первісних релігіях релігійний факт ще несе на собі відбиток свого проісхожденія.Прічіни, від яких залежать найбільш суттєві форми релігійних мислення та практики, спостерігати тим легше, ніж менш складні суспільства, в яких ці форми спостерігаються. Тому для виявлення загальних ознак релігії Дюркгейм досліджував тотемическую систему в Австралії.

Розглядаючи наявні визначення релігії, він піддав критиці точку зору, згідно з якою для будь-якої релігії характерне поняття надприродного. Воно звичайно застосовується до будь-якої категорії явищ, що виходять за межі нашого розуму; надприродне - це світ таємничого, непізнаного, незбагненного. Але, на думку соціолога, ця ідея досить пізно з'являється в історії релігій; вона зовсім далека не тільки народам, званим первісними, але також і всім тим, які не досягли певної міри інтелектуальної культури. Ідея надприродного виникла недавно і припускає протилежну ідею, яка не містить в собі нічого первісного. Для того, Щоб назвати деякі факти надприродними, потрібно вже мати почуття, що існує природний порядок речей, тобто Явища Всесвіту пов'язані між собою необхідними відносинами, законами. Коли цей принцип прийнятий, все, що порушує закони, з необходимоть має представлятися знаходяться як би поза природи і отже, поза розуму. Але подібне поняття про універсальний детермінізм - недавнього походження; навіть велчайшім класичним мислителям давнину не вдалося його усвідомити повною мірою, це завоювання позитивних наук, а протилежне розуміння не могло йому передувати. Поняття релігійного далеко не збігається з поняттям незвичайного, непредвіденногоу таємничого. Ідея таємничого не містить в собі нічого вихідного. Вона не дана людині від початку, тому займає якесь місце лише в невеликому числі розвинених релігій. Ідея надприродного не може бути застосована для загального визначення релігії.

Не задовольняло Дюркгейма та визначення релігії через поняття божества; є обряди без богів і навіть такі, від яких відбуваються боги. Не всі релігійні властивості виникають від особистостей божеств.Существуют культові відносини, не мають на меті з'єднувати людини з божеством. Отже, релігія виходить за рамки ідеї богів і духів.

Визначаючи релігію, Дюркгейм насамперед констатував, що вона головним чином являє собою "соціальний факт". Елементарні релігійні явища він поділяв на дві категорії: вірування та обряди. Перший - стану свідомості, вони виражаються в уявленнях, другі - певні способи дії. Щоб охарактеризувати дану дію, потрібно позначити його об'єкт, специфічна природа якого виражена в віруванні. Визначити обряд можна після того, як визначено вірування. Всі відомі релігійні вірування містять одну й ту ж загальну рису: класифікацію реальних або ідеальних явищ на два класи, два протилежних роду, що позначаються звичайно термінами "профанне" і "священне". Розподіл світу на області, з яких одна включає в себе священне, інша - профанне, - відмітна риса релігійного мислення. Вірування, міфи, догми, легенди - це або подання, або системи уявлень, які виражають природу священних явищ, властивості і здібності, які їм приписують, їх історію, відносини між собою і з профанним явищами.

Але під священними явищами не слід розуміти тільки ті особисті істоти, які називаються богами чи духами; скеля, дерево, джерело, камінь, шматок дерева, дім - словом, будь-яка річ може бути священною. Обряд теж має цю особливість; не існує обряду, якій би вона в якійсь мірі не була притаманна.

Різнорідність священного і профанного абсолютна; в історії людської думки немає іншого прикладу, двох категорій речей, настільки глибоко диференційованих, так радикально протистоять один одному. Священне і профанне завжди і скрізь для людського розуму суть два окремих роду, два світи, між якими немає нічого спільного. Релігійне явище передбачає постійно двоїсте поділ пізнань і пізнаваною Всесвіту на два роди, що охоплюють все суще, але радикально виключають одне одного. Священні речі захищені та відокремлені заборонами; непосвячений не повинен, не може безкарно їх торкатися. Профанний - ті, до яких ці заборони застосовуються і які повинні залишатися на відстані від перших. Релігійні вірування виражають природу священних речей та їх ставлення або між собою, або з профанним речами; обряди представляють собою, правила поведінки, розпорядчі, як людина повинна вести себе зі священними речами. Священний характер якогось об'єкта не є йому самому внутрішньо притаманним: він їм наділяється. Світ релігійних речей не утворює особливого аспекту емпірично даної природи; він надбудований над ним.

Релігійні уявлення є колективними уявленнями, виражають колективні реальності; обряди - це способи Дії, що виникають тільки в групах і покликані збуджувати, підтримувати або відновлювати певні ментальні стану цих груп. Релігійні вірування завжди є загальними для певної групи, яка відкрито визнає свою прихильність їм і пов'язаним з ними обрядів. Вони не тільки допускаються всіма членами цієї групи в якості особистого справи, ні є справою групи і створюють її єдність. Складові її індивіди відчувають себе пов'язаними між собою вже тим тільки, що у них спільна віра. Суспільство, члени якого єдині тому, що вони однаково уявляють собі священний мир, його відносини з профанним світом і висловлюють це загальне уявлення в однакових діях, - є те, що називають Церквою. Святе виробляється суспільством, наділене особливим моральним авторитетом і владою. Йому притаманні дві властивості: заборонне, відокремленість від усього іншого і здатність бути об'єктом любові і поваги; священне - джерело примусу, заборони і одночасно предмет поклоніння. Сферу профанного утворює повсякденне життя з приватними інтересами, звичайними заняттями, егоїстичними схильностями. За допомогою поділу священного і профанного Дюркгейм осмислював співвідношення соціального та індивідуального і на цій основі дав таке визначення релігії: "Релігія являє собою цілісну систему вірувань і обрядів, що відносяться до священних речей, тобто речей відокремленим, забороненим; це система таких вірувань і обрядів, які об'єднують в одну моральну громаду, називану Церквою, всіх тих, хто визнає ці вірування і обряди ". Релігія є особлива форма вираження суспільних сил, які стоять вище індивідів і підпорядковують їх собі, вона являє собою "систему ідей,. За допомогою якої індивіди уявляють собі суспільство, членами якого вони є, і темні, але інтимні зв'язки, які вони з ним мають ". Колективний спосіб життєдіяльності, суспільство, становить об'єктивно існуючу реальність, яка є причиною, об'єктом і метою релігійних вірувань і ритуалів. Джерелом релігії Дюркгейм вважав суспільно-психологічний процес спілкування, колективну психологію, що виникає на базі позаекономічної невиробничої діяльності.

Дюркгейм спеціально підкреслював наявність в релігії систем знаків, емблем, символів. На його думку, емблема використовується як сполучна, збірного центру будь-якої групи. Виражена в матеріальній формі, емблема соціальної єдності робить його більш очевидним. Індивідуальна свідомість залишається закритим для всіх інших; члени групи можуть спілкуватися тільки за допомогою знаків, які виражають їхні внутрішні стану. Якщо між ними встановлюється спілкування, яке стає реальною спільністю, і в одне загальне свідомість зливаються всі партикулярні свідомості, то знаки, що їх виражають, як би зливаються в один - єдиний і унікальний знак. Використання емблематичного символів дає індивідам знати, що вони єдині. Колективні уявлення припускають вплив і реагування на вплив з боку іншого, то є продукти таких взаємодій, які можливі лише через матеріального посередника. Індивідуальна свідомість не здатна вступати в контакт з деякими іншими, не виходячи за межі себе самого, але вона не може це зробити крім якихось рухів. Їх гомогенність є те, що дає групі усвідомлення себе. Якщо одного разу гомогенність встановилася і руху придбали стереотипну форму, то вони служать символізації відповідних подань, - однак лише тому, що беруть участь у їх формуванні. Без символів "соціальна свідомість" може мати тільки нетривке, випадкове існування.

Дюркгейм виділяв ряд функцій релігії, головною з яких вважав створення і зміцнення суспільної солідарності. Релігія допомогою насамперед культу конституює суспільство як ціле: готує індивіда до соціального життя, тренуючи послух (Дисциплінуюча функція), зміцнює соціальна єдність (сплачивающая функція), підтримує традиції, вірування, цінності (відтворююча, транслює функція), збуджує почуття задоволеності, соціальний ентузіазм (надихає, ейфорнческая функція). Релігія виконувала і виконує також пізнавальну функцію. Ні релігій, які були б помилковими; всі вони по-своєму правдиві: кожна, хоча і по-різному, відповідає даним умовам людського істот вання. І все ж пізнавальна функція стала притаманною переважно науці, вона й інші області духовної діяльну поступово відтісняють традиційні релігії. Наукові, економічні, політичні функції відокремлюються від традиційно релігійних; область традиційної релігії все більше скорочується порівняно з областю повсякденному житті, розвиваються нетрадиційні форми релігійності.

Дюркгейм піддав грунтовному аналізу австралійську тотемних систему. Тотем символізує включеність індивідуума в певну групу, є знаком її інтеграції, репрезентує індивідуальні сили групи. Він дозволяє визначити приналежність індивідуума до даного клану і відрізнити його від представників інших кланів. За допомогою тотемізму австралійці впорядковують свої знання про природу. Клан встановлює зв'язок зі своїм тотемом, але кожен член знає і тотеми всіх чужих кланів. Так як в кожного клану як тотема виступає певний вид тварин або рослин сукупність тотемів відповідає сукупності існуючих у природі видів, відомих людям. Цим способом природні явища сортуються за зразком поділу австралійського про щества на клани. Тотемізм пояснює походження клану, оскільки вважається, що кожен клан походить від певного виду тварини або рослини. Система тотемізму дає схему для упорядкування знань про природу. Найважливішою функцією тотемів Дюркгейм вважав символізацію жорстких, що стоять вище яких би то не було сумнівів, заборон, що відносяться до облаем священного. Тотеми є шифрами головних релігійні заборон і покарань. Членам клану забороняється заперечення галь них вірувань, ухилення від ритуальних святкувань. Носіям однакових тотемів не дозволяється статеве спілкування один з дру-гом: чоловіки повинні шукати собі жінку в чужих кланах тим самим вступати в контакт з цими кланами. За допомогою одруження складаються розповсюджуються за межі клану зв'язку, що конституюють австралійське суспільство. Хоча членам клану дозволено збирати тотемні рослини і полювати на тотемних тварин, суворо заборонено їх з'їдати. Принесені на спільні святкування, вони можуть бути обмінені на дари природи, які є у інших кланів і на які не поширюються харчові заборони, на даний клан. У цьому випадку тотеми, стаючи засобом обміну благами, керують діями, народжують зв'язку, що стоять над окремим кланом і мають констітуітівное значення для становлення і збереження суспільства.

Дюркгейм вважав, що функції, подібні тотемним, виконують будь-які релігійні символи. В останніх предметно виражаються суспільні зв'язки. Бог створюється не за образом і подобою індивідуума, а за образом і подобою суспільства. Ставлення віруючих до Бога правильно відображає ті почуття, які відчуває окрема особа, до суспільства, а саме почуття шанобливого підпорядкування. У цьому полягає в кінцевому рахунку сенс і значення релігійних заборон і норм. Товариство одягає вбрання релігії, вдається до її авторитету, щоб зробити свої вимоги значущими для членів. Релігія формує, інтерпретує і передає з покоління в покоління правила і норми, які суспільство пред'являє індивідууму, і тим самим робить його суспільним, а тому й моральним істотою. В силу своєї абсолютності релігійні норми в порівнянні з іншими мають найбільше значення для інтеграції суспільства.

Релігія є душею суспільства, його необхідним структурним елементом, хоча вона і може поставати в політичних, національних та інших символах. Є такі форми релігійної поведінки, які не належать якоїсь певної релігії. І сучасне суспільство релігійно, навіть якщо інтеграція знаходить вираз у національних і політичних символах. Дюркгейм вважав однотипними збори християн, ритуально відзначають події з життя Христа, або іудеїв, які святкують результат з Єгипту, проголошення десяти заповідей, зі зборами громадян в нам'яти якого-небудь національного події.

На його думку, перші системи уявлень, створений "людиною про світ і себе, мають релігійне походження. Немає такої релігії, яка будучи умоглядом щодо божественного, не була б в той же час космологією. Філософія і науки народилися з релігії; але вона не обмежилася збагаченням людського розуму, а внесла внесок у формування самого ці розуму. Люди в значній мірі зобов'язані їй не лише змістом своїх знань, але також і формою, в яку ці пізнання відлиті. В основі наших суджень існує кілька понятмй, що панують над всієї інтелектуальної життям: време-ні, субстанції, особи і т. д. У первісних віруваннях містяться головні з цих категорій, вони народилися в релігії і з релігії, вони продукт колективної релігійного мьшленія.