2. Методи формування позитивного іміджу та етика поведін- ки державного службовця

Формування позитивного іміджу як процес зумовлений внутрішніми та зовнішніми факторами. Зовнішні фактори – законодавчі, соціально-культур- ні, психологічні та техніко-економічні умови професійної діяльності держав- них службовців. В Україні існує ряд законів, і зазначені у них статі можуть стати орієнтиром для формування позитивного іміджу та регламентації ети- ки поведінки державного службовця.

Так, у статті 3 Конституції України зазначається, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні най- вищою соціальною цінністю [1]. Отже, такі важливі поняття етики, як честь і гідність, зазначаються вже у перших статтях Основного закону, до того ж держава своїм головним обов’язком вважає не тільки утвердити на законо- давчому рівні права і свободи людини, але й забезпечити їх відповідними чином. Також у Конституції України визначено обов’язок держави забезпечи- ти всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Відомо, що у сфері діяльності державних службовців, як у жодній іншій сфері, ще на початку розбудови незалежної держави взятий курс на ведення спілкування та документації державною (українською) мовою.

З огляду на те, що Україна є багатонаціональною державою, у якій від- повідно до Конституції гарантується вільний розвиток, використання і захист

російської та інших мов національних меншин України, у процесі формуван- ня іміджу та етики поведінки державного службовця повинно бути відзначе- но обов’язок державного службовця щодо рівнозначного ставлення до відві- дувачів, колег, підлеглих незалежно від мови їх спілкування, адже застосу- вання різних мов в Україні гарантується Конституцією.

У Конституції правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина присвячений цілий розділ, тому при формуванні іміджу державного службов- ця і при складанні правил етики поведінки державного службовця необхідно формулювати напрямки його реалізації таким чином, щоб вони не йшли у розрізі з цими статтями. Наприклад, паралельно із захистом мовних прав людини Конституція визначає відсутність привілеїв чи обмежень за ознака- ми раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо.

Стаття 32 Конституції України зазначає, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самовря- дування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є держав- ною або іншою захищеною законом таємницею [1]. Ця стаття стосується безпосередньо діяльності державних службовців і має бути врахована при визначенні етики поведінки державного службовця.

Іншим нормативно-правовим актом, що стосується регулювання діяль- ності державних службовців на законодавчому рівні, є Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-ХІІ [3]. Цей Закон регулює суспі- льні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення право- вих, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він також визначає загальні засади і статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апа- раті. Основні принципи державної служби: гуманізм і соціальна справедливі- сть, компетентність, чесність, відданість справі.

Існує також окрема стаття, що присвячена етиці поведінки державного службовця (ст. 5 – «Етика поведінки державного службовця»), де зазначено, що державний службовець повинен [3]:

1. сумлінно виконувати свої службові обов’язки;

2. шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, до- тримуватися високої культури спілкування;

3. не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службо- вця.

Поряд з цим у даній статті зазначається, що державному службовцю забороняється [3]:

1. брати участь у діях, що суперечать національним інтересам Украї- ни, ускладнюють функціонування державних органів;

2. вчиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого служ- бового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;

3. виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихиль- ність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об’єднання громадян чи конкретної особи;

4. проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

Отже, у даному Законі зазначені основні положення щодо регулюван- ня етики професійної діяльності у сфері державної служби відповідно до її специфіки, тому їх можна визначити як частину тих основ на законодавчому рівні, що сприятимуть практичній реалізації формування іміджу та етики поведінки державного службовця.

Для запобігання корумпованості у сфері діяльності державних службо- вців їх дії повинні бути не лише законними, легітимними, а ще й етико-право- вими, тобто державні службовці повинні дотримуватися правил і норм поведінки, наслідки яких у жодному разі не можуть бути кваліфікованими як корупційні діяння. Нормативно-правовий акт, що безпосередньо спрямова- ний на запобігання корумпованості в органах державної влади та місцевого самоврядування, – Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 р. № 356/95-ВР [2]. У законі зазначено, що боротьба з корупцією (тобто з протиправним використанням державними службовцями наданих їм повноважень) здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяль- ності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Таким чином, державному службовцю забороняється використовувати своє службове становище для сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності та отриманні субсидій, субвен- цій тощо; бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, у якому

він працює; відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передбачено нормативними актами, або надавати недостовірну чи не- повну інформацію; неправомірно втручатися, використовуючи своє посадо- ве становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з ме- тою перешкодити виконанню ними своїх повноважень.

Поведінка державних службовців та посадових осіб місцевого са- моврядування повинна відповідати очікуванням громадськості й забезпе- чувати довіру суспільства і громадян до державної служби та місцевого самоврядування, сприяти реалізації прав і свобод людини.

Відповідно до законів України «Про державну службу» та «Про бо- ротьбу з корупцією» державний службовець не має права [2; 3]:

сприяти суб’єктам підприємницької діяльності, дозволяючи їм вико- ристовувати своє службове становище;

займатися підприємницькою діяльністю;

входити до складу правління чи інших виконавчих органів підпри- ємств, що провадять підприємницьку діяльність;

відмовляти фізичним або юридичним особам у наданні інформації, якщо це передбачено законодавством;

відмовляти фізичним або юридичним особам у видачі передбаче- них законодавством документів або затримувати їх підготовку;

вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги та ін.;

бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, у якому він працює;

неправомірно втручатися, використовуючи своє службове станови- ще, в діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень.

Державний службовець зобов’язаний декларувати свої доходи та доходи своєї родини.

Державному службовцю забороняється розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, вста- новлену законами України «Про інформацію» та «Про державну таємни- цю», в тому числі й після залишення ним державної служби, а також ви- користовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб як пораду чи рекомендацію.

Як можна побачити з наведеного вище, для забезпечення ефективно- го формування іміджу та етики поведінки державного службовця та недопу- щення корумпованості у сфері державної служби поряд з основними профе- сійними вимогами до державних службовців стають і вимоги етичні, а саме: індивідуальна моральна свідомість, совість і моральний борг, делікатність і тактовність у спілкуванні, насамкінець, порядність державного службовця.

Зазначені законодавчі складові етики поведінки державного служ- бовця характерні також і стосовно поведінки та діяльності посадових осіб місцевого самоврядування.

До соціально-культурних та психологічних умов формування іміджу державного службовця слід віднести:

1. формування приязного зовнішнього вигляду;

2. вироблення позитивного стилю спілкування;

3. застосування прийомів ефективного психологічного впливу;

4. оволодіння технологіями тайм-менеджменту, саморегуляції та іншими методиками самовдосконалення.

Організаційно-економічні умови формування іміджу та етики поведінки державного службовця:

1. формування оптимального стилю роботи;

2. підвищення кваліфікації;

3. вивчення суспільної думки про роботу державної установи;

4. раціональне обладнання робочого місця;

5. упровадження ефективних методів і прийомів виконання посадових обов’язків;

6. планування службової кар’єри;

7. дотримання сприятливого режиму роботи;

8. залучення засобів масової інформації до висвітлення діяльності державних службовців.

Загальноприйняте визначення поняття «етика» (від грецьк. ethos – звичай, нрав) – філософське дослідження моралі [133; 138]. Термін «ети- ка» уперше вжив Аристотель для позначення практичної філософії, що ві- дповідає на запитання, що ми повинні робити, щоб робити правильні, мо- ральні вчинки.

Етикою визначалися правила, породжені спільним житлом та проживанням, норми, які об’єднують суспільство, та які покликані подолати

індивідуалізм й агресивність. У міру розвитку суспільства до цього змісту додається вивчення совісті, жалю, дружби, сенсу життя, самопожертви. Найважливішими категоріями етики є такі поняття, як «добро», «зло»,

«справедливість», «благо», «відповідальність», «борг», «совість».

Найбільш глибокий вплив на розвиток етичної думки на прадавньо- му Сході виявило навчання Конфуція (Кунцзи), що жив в VI – V століттях до н. е. у Китаї [121]. Центральним поняттям його етики є принцип «Не роби людині того, чого не бажаєш собі», який згодом став загальновизнаним «золотим правилом етики». Крім того, Конфуцієм були визначені п’ять головних чеснот праведної людини: 1) «людяність», «лю- бов до людей», «людинолюбство», «милосердя», «гуманність»; 2) «прав- да», «справедливість»; 3) «звичай», «обряд», «ритуал», «церемонії»,

«етикет»; 4) «здоровий глузд», «розсудливість», «мудрість», розважли- вість; 5) «щирість», «добрий намір», невимушеність і «сумлінність» [121].

У сучасній літературі етику автори визначають в аспекті професій- ної діяльності по-різному. Етика державної служби та місцевого самовряду- вання як один з видів професійної етики – норми поведінки, які передбача- ють певний тип людських взаємовідносин, що є оптимальним з точки зору виконання державними службовцями і посадовими особами місцевого само- врядування їхніх професійних обов’язків. Так, В. Попков розглядає етику державних службовців як критерій службової діяльності (оскільки всі слу- жбові дії державного чиновника «мають моральне значення») і як мора- льний стимул особистісного розвитку [105].

Етика поведінки державного службовця та посадової особи місце- вого самоврядування регулюється, насамперед, законами України «Про державну службу» [3] та «Про службу в органах місцевого самовряду- вання» [7], іншими нормативно-законодавчими матеріалами, які визнача- ють етичні норми і правила діяльності працівників (зокрема, загальні пра- вила поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого само- врядування). Ці правила є узагальненням стандартів поведінки та добро- чесності державних службовців і посадових осіб місцевого самовряду- вання. Вони ґрунтуються на Конституції України та визначених законами України принципах державної служби. Загальні правила поведінки вста- новлюють основні вимоги до етики працівників органів державної влади і місцевого самоврядування.

Цікавим щодо етики поведінки державних службовців є досвід зару- біжних країн. Зокрема, в США стандарти етичної поведінки урядових слу- жбовців були встановлені Виконавчим наказом Президента Джонсона

№ 11222 від 8 травня 1965 р. Положення Наказу Джонсона були врахо- вані при підготовці Закону про реформу державної служби (1978 р.), куди окремим розділом увійшов Кодекс етики урядової служби. В Канаді пи- тання етики державних службовців підпадають під дію «Зводу принципів, які регулюють поведінку державних службовців», в Угорщині – «Загаль- них етичних норм поведінки державних службовців», у Великобританії значна частина етичних питань державних службовців регулюється Адмі- ністративним кодексом.

У зарубіжних країнах серед особистісних якостей, які повинен мати державний службовець, найбільш часто виділяються: людяність, добро- зичливість, природність, невимушеність, безпосередність, довіра до ін- ших, симпатія, дружні почуття, привітність, інтерес, щира увага, емпатія (намагання зрозуміти іншого, вміння відчувати його ситуацію), приємна зовнішність, рішучість (впевненість), ввічливість (увага, люб’язність), так- товність (чуйність), адаптованість (гнучкість), дисциплінованість, толера- нтність.