3.3. Дослідження ока в прохідному світлі

Мета дослідження в прохідному світлі – вивчити стан прозорих середовищ ока: рогівки, вологи передньої камери, кришталика та склистого тіла; виявити наявність в них патологічних змін та їх локалізацію.

Методика: дослідження проводять в темній кімнаті. Якщо у хворого немає протипоказань для розширення зіниці, то краще в досліджуване око за 30-40 хвилин до обстеження закапати мідріатик (пацієнтам після 40 років перед цим обов’язково виміряють внутрішньоочний тиск!). Електричну лампу потужністю 60-100 Вт розташовують зліва та позаду від хворого на рівні його очей. Лікар сідає напроти, розміщує перед своїм правим оком дзеркальний офтальмоскоп та, з відстані 20-30 см., спрямовує пучок світла в зіницю обстежуваного ока, розглядаючи при цьому зіницю через отвір офтальмоскопа. Пучок світла, пройшовши крізь прозорі середовища ока, відіб’ється від очного дна, зокрема від судинної оболонки, наповненої кров’ю, та пігментного епітелію сітківки. Частина відбитих променів через отвір офтальмоскопа знову потрапляє в око лікаря; при цьому, в нормі, лікар бачить, як зіниця пацієнта «загоряється» червоним або рожевим світлом, тобто з’являється рожевий рефлекс з очного дна.

За відсутності дзеркального офтальмоскопа, можна користуватися електричним офтальмоскопом, а також кишеньковим дзеркальцем без окантовки. Настільну лампу зі знятим абажуром ставлять біля лівого плеча хворого; лікар утримує дзеркальце зі скроневого боку свого ока так, щоб воно перекрило приблизно половину поля зору. Спрямувавши потім пучок світла від лампи в зіницю хворого, напівприкритим оком можна побачити сяйво зіниці.

Якщо заломлюючі середовища прозорі, то рефлекс рівномірно червоний при погляді пацієнта у всіх напрямках. Якщо ж на шляху світлових променів з’являться фіксовані чи плаваючі помутніння, то на тлі червоного сяйва вони виглядатимуть темними структурами тієї чи іншої форми. Місце їх розташування можна визначити методом паралакса, тобто за напрямком та амплітудою зміщення їх тіні відносно певної стабільної точки, наприклад, центру зіниці.

Для цього треба попросити хворого порухати оком. Якщо помутніння локалізується в площині райдужки (тобто на передній капсулі кришталика), то при рухах ока воно не зміщується. Помутніння, розташовані перед райдужкою (рогівка та волога передньої камери), зміщуються в той же бік, що і око; їх можна побачити також і при зовнішньому огляді або в фокальному світлі. Помутніння ж, розташовані за райдужкою (кришталик та склисте тіло) – зміщуються у бік, протилежний рухам ока. Чим далі від площини райдужки розташоване помутніння, тим більше амплітуда його зміщення при рухах ока.

Щоб віддиференціювати помутніння кришталика та склистого тіла, потрібно подивитися, як помутніння поводиться після припинення рухів ока. Оскільки тканина кришталика щільна, то помутніння в ньому (катаракта) після зупинки ока теж перестає рухатися. Якщо помутніння локалізуються в склистому тілі, то після завершення рухів ока вони ще деякий час будуть по інерції продовжувати коливання. Частіше за все помутніння склистого тіла нагадують темні тяжі, пластівці.

При дифузних помутніннях заломлюючих середовищ буде спостерігатися загальне ослаблення рефлексу або він взагалі відсутній. Така картина може бути, наприклад, при дифузному помутнінні склистого тіла внаслідок запалення судинного тракту або внаслідок крововиливу, при вираженій катаракті. За наявності в склистому тілі гною (ендофтальміт), рефлекс з очного дна буде жовто-зелений. Жовте сяйво зіниці спостерігається при деяких внутрішньоочних пухлинах (ретинобластома).