2.3. Поле зору

Це ще одна з найважливіших функцій ока. Під полем зору розуміють той простір, який сприймає око при непорушному погляді. Ця функція, разом з гостротою зору, забезпечує людині нормальну орієнтацію в просторі і є результатом функціонування паличок сітківки.

Периферійні межі поля зору визначають за допомогою різнома­нітних периметрів (Ферстера, проекційного, сферопериметру, комп’ю­терного периметру) в 8 меридіанах (через кожні 45 град.), використовуючи тест-об`єкти білого, зеленого, червоного або синього кольору, в залежності від мети дослідження.

В нормі найширші межі поля зору на білий колір: зверху 45-55 град., знизу – 65 град., з внутрішнього боку – 55 град., з зовнішнього – 90 град. Дещо вужче поле зору на синій колір, ще вужче - на червоний, і найбільш вузьке - на зелений. Кольоро­ву периметрію застосовують, як правило, при підозрі на захворювання зорового нерву, при яких поле зору на кольори порушується дуже рано.

Оцінюючи межі поля зору, необхідно враховувати особливості будови лицевого черепу пацієнта та його вік: у дітей дошкільного віку поле зору в нормі на 10% вужче, ніж у дорослих.

Для дослідження центральних відділів поля зору, в межах 30-40 град. від точки фіксації, застосовують кампіметрію, за допомогою якої виявляють як фізіологічні скотоми (сліпа пляма, ангіоскотоми), так і патологічні скотоми в центральній і парацентральній частині поля зору. Метод кампіметрії не застосовують для визначення периферійних меж поля зору!!! В нормі сліпа пляма (проекція диску зорового нерву) має вид вертикального овалу, розташованого в темпоральній частині поля зору (на відстані 12-15 кутових градусів від точки фіксації; розмірами приблизно 5 кутових градусів по горизонталі та 10 кутових градусів по вертикалі).

Порушення поля зору спостерігаються при багатьох захворюваннях зорової та центральної нервової системи, причому при деяких захворюваннях вони мають специфічний характер, що дозволяє пра­вильно встановити клінічний діагноз.

Розрізняють такі види порушень поля зору: концентричне звуження, локальне звуження, скотоми (локальне випадіння поля зору в нормальних межах поля зору), геміанопсії (випадіння половини поля зору). Є різні види скотом (абсолютні, відносні; позитивні, негативні) і геміанопсій (бітемпоральні, біназальні; гомонімні: право- та лівобічні; верхні та нижні).

За характером порушення поля зору, знаючи анатомію провідних нервових шляхів, легко встановити топічний діагноз при захворюванні хіазми, зорових трактів, центрального нейрону зорового шляху.

2.4. Темнова та світлова адаптація

В залежності від умов освітлення, розрізняють три види зору: денний (фотопічний – забезпечується колбочками), сутінковий (мезопічний) і нічний (скотопічний). Два останні забезпечуються паличками сітківки. Сутінковий і нічний зір характери­зуються нездатністю до сприйняття кольорів і низькою гостротою зору. Окрім того, для них характерний феномен Пуркіньє: в мезопічних умовах теплі тони (червоний, жовтий) здаються темнішими, а холод­ні тони (блакитний, синій) світлішими. Це пояснюється тим, що в умовах слабкого освітлення колбочки перестають функціонувати, а почи­нають функціонувати палички, які більш чутливі до синьо-зеленої частини спектру.

Дуже важливою функцією мезопічного зору є світлова та темнова адаптація. Світлова адаптація – це зниження чутливості ока до світла. Вона протікає дуже швидко, близько однієї хвилини. Якщо світлова адаптація порушена, то зір в сутінках може бути вищим, ніж вдень (нікталопія). Визначають світлову адаптацію за допомогою спеціаль­них приладів, в основному, під час спеціальних профоглядів.

Темнова адаптація - це підвищення чутливості ока до світла. В темноті чутливість ока до світла підвищується поступово, досягаючи максимуму через 40 - 45 хвилин. Особливо швидко вона підвищується в перші 30 хвилин.

Велике значення в клінічній практиці мають порушення темнової адаптації – гемералопія (нічна, або куряча, сліпота). Розрізняють 3 види гемералопії:

1. симптоматична – є симптомом ряду офтальмоло­гічних захворювань (пігментна абіотрофія, висока короткозорість, відшарування сітківки, глаукома, дисемінований хоріоретиніт та ін.), а також захворювань печінки.

2. есенціальна – виникає внаслідок недостачі в організмі вітаміну А, а також вітамінів групи В, С.

3. вроджена – причина невідома; в ряді випадків має сімейно-наслідуваний характер.

Досліджують темнову адаптацію за допомогою спеціальних прила­дів, – адаптометрів, – або за допомогою проби Кравкова-Пуркіньє, яка базується на феномені Пуркіньє.