6.1.3. Блефарити

Блефарит – двобічне запалення краю повіки, яке має хронічний перебіг і може переходити на кон’юнктиву та рогівку, а також викликати «синдром сухого ока». Жінки хворіють частіше від чоловіків.

Причинами блефариту можуть бути стафілококи, стрептококи, моракселла, вірус оперізуючого лишаю, вірус контагіозного молюску, патогенні гриби, демодекс, глистяні інвазії, захворювання шлунково-кишкового тракту, некориговані гіперметропія та гіперметропічний астигматизм та ін.

Скарги хворих з блефаритом, як правило, типові: печія, свербіж повік, відчуття стороннього тіла в оці, втомлюваність очей.

Клінічно розрізняють блефарити: простий, лусочковий, виразковий.

Простий блефарит характеризується гіперемією, потовщенням краю повіки. Можливі гіперемія кон’юнктиви повік, розвиток синдрому «сухого ока».

Для лусочкового блефариту, крім вищезазначених симптомів, характерні також лусочки білувато-сірого кольору біля коренів вій.

Для виразкового блефариту характерно утворення виразок на краю повіки, які прикриті гнійними кірками. Рубцювання виразок може приводити до трихіазу, кератиту, вивороту або завороту повіки.

Розвиток мейбомієвого блефариту пов’язаний з гіперпродукцією та порушенням виведення секрету мейбомієвих залоз. Повіки товсті, масні, при надавлюванні на край повіки має місце виділення пінистого секрету, скупчення такого ж секрету у зовнішньому куті очної щілини.

Для демодекозного блефариту характерні гіперемія, потовщення країв повік, утворення білуватих муфт на віях, лусочки та кірочки на краю повіки. Можливе поєднання з крайовим кератитом.

Лікування блефариту залежить від причини, яка його викликала. Місцеве лікування включає обробку краю повік лужними розчинами (20% розчин соди), спиртово-ефірною сумішшю, 1% бриліантовим зеленим, закапування крапель з антибіотиками (0,3% розчин гентаміцину, ципрофлоксацину, тобраміцину, офлоксацину та ін.), антисептиками (0,01% розчин окомістину), кортикостероїдами (0,1% розчин дексаметазону), нестероїдними протизапальними засобами (краплі уніклофену, дикло Ф, наклоф та ін.), сульфаніламідами (30% розчин сульфацил-натрію), мазі з антибіотиками та кортикостероїдами (1% ерітроміцинова, 1% тетрациклінова, 0,5% гідрокортизонова мазі, мазь колбіоцину, офлоксацину).

Етіо-патогенетичним лікуванням мейбомієвого блефариту є масаж повік.

На демодекозний блефарит звичайні засоби не діють. Для його лікування застосовують обробку повік спиртово-ефірною сумішшю, карбахолом, цинк-іхтіоловою маззю, 2% гелем метронідазолу, а також препаратами з ветеринарної практики (івомек, івомектін). Кортикостероїди не застосовують, тому що вони приводять до збільшення кількості кліщів. Після лікування проводять контрольне дослідження вій на наявність кліщів.

6.1.4. Дакріоцистит

Дакріоцистит – запалення сльозного мішка. У дорослих про­тікає в хронічній або гострій формі. Остання найчастіше спостерігається на фоні хронічної.

Причинами розвитку хронічного дакріоциститу у дорослих можуть бути стеноз сльозно-носового каналу, його обтурація, наявність в ньому дивертикулів чи кісткових шипів, травм сльозного мішка та ін., які ведуть до застою сльози в сльозному мішку, приєднанню мікрофлори (пневмокок, стрептокок) і розвитку запального процесу. Слід пам’ятати, що причиною дакріоциститу може бути патологія носу (переломи кісток, пухлини, риніт та ін.).

Клініка дакріоциститу. Хворі скаржаться на постійне сльозостояння та сльозотечу, гнійні або слизово-гнійні виділення з кон`юнктивальної порожнини. Частіше за все ділянка сльозного мішка не змінена. Кардинальним симптомом хронічного дакріоциститу без зовнішніх змін в області сльозного мішка є слизові або гнійні виділення із сльозних точок при надавлюванні на ділянку сльозного мішка! Незнання цього симптому може привести до помилкової діагностики кон’юнктивіту і неадекватного лікування.

З часом може розвинутись розтягнення сльозного мішка, яке су­проводжується появою квасолеподібного вип`ячування в місці його локалізації (водянка сльозного мішка). Ускладненнями захворювання також можуть бути кератит і флегмона сльозного мішка.

Самостійно, або ж на фоні провокуючих факторів, хронічний дакріоцистит періодично може переходити в гостру форму. Гострий дакріоцистит виникає як загострення хронічного чи як наслідок травми. Він представляє собою флегмонозне запалення сльозного мішка і оточуючих тканин. Характеризується появою гіперемії, розлитої інфільтрації, болючості при пальпації в області сльозного мішка. Набряк поширюється на повіки, ніс, щоки. Може підвищуватися температура тіла. Через кілька днів інфільтрація стає м’якшою, з’являється флюктуація. Якщо своєчасно не забезпечити відтік гною назовні, він може поширитись на повіки та орбіту (флегмона повік та очниці). Можливий тромбоз кавернозного синусу, що представляє загрозу життю пацієнта!

Лікування хронічного дакріоциститу у дорослих оперативне. Накладають анастомоз між сльозним мішком і порожниною носа – дакріоцисторіностомія. Лікування гострого дакріоциститу проводиться за правилами лікування гнійних процесів. Після стихання запального процесу про­водять дакріоцисторіностомію.

Дакріоцистит новонароджених. Є самостійною формою хронічного дакріоциститу. Найчастіше його причиною є наявність тонкої плівки поблизу вихідного отвору сльозно-носового каналу. Ця плівка в період внутрішньоутробного розвитку присутня у всіх плодів, але при народженні, з першим криком дитини, вона має розірватися. Якщо з тих чи інших причин цього не відбувається, розвивається дакріоцистит. З менш поширених причин можна відзначити вроджений стеноз, атрезію, кісткові шипи сльозно-носового каналу, патологію носа.

Необхідно підкреслити, що розвинута клінічна картина дакріоциститу новонароджених з’являється не раніше перших двох місяців життя, оскільки лише в цьому віці починає в достатній кількості виділя­тися сльоза.

Клінічно дакріоцистит новонароджених має перебіг аналогічний хронічному дакріоциститу дорослих, можливі ті ж ускладнення, але ліку­вання відрізняється: основний, найбільш ефективний, метод лікування хронічного дакріоциститу новонароджених - це зондування сльозно-носового каналу. В деяких випадках позитивний результат дає масаж сльозного мішка.