3 Питання. Вчення про істину.

Істина – правильне, адекватне відображення реальності суб'єктом.

? Проблема істини розглядається як проблема відповідності знань

об'єктивної реальності.

Фундаментальні положення теорії пізнання:

1.Об'єктивний світ знаходиться в постійному розвитку.

2.Практика, на основі якої здійснюється пізнання, і всі пізнавальні засоби змінюються і розвиваються.

3.Знання, що зростають на основі практики і що перевіряються нею, постійно змінюються  в постійній зміні знаходиться об'єктивна істина (тобто знання про об'єктивний світ).

Відносна істина - форма виразу об'єктивної істини, залежна від конкретних історичних умов, характеризуючу ступінь її точності, строгості і повноти, яка досягнута на даному рівні пізнання. (Весь розвиток людського пізнання – зміна одних відносних істин іншими, більш точно і повно виражаючими об'єктивну істину).

Абсолютна істина – вчинено повне, точне, всестороннє, вичерпне знання про який-небудь предмет. Чим складніше предмет або явище, тим складніше досягти абсолютних знань про предмет.

Відносна і абсолютна істини – єдині. Кожна відносна істина містить в собі частину абсолютної. Абсолютна істина – це нескінченна череда істин відносних. Обидва вони – різні рівні об'єктивної істини.

"Істина" і "брехня" – це особливі оцінки, за допомогою яких ми відділяємо знання, відповідні об'єктивній реальності, від невідповідних.

Помилка – ненавмисне спотворення об'єктивної істини в представленнях людини. Це необхідний момент і результат пізнання і практичної діяльності людини.

В цьому значенні процес пізнання можна представити як єдність і боротьбу істини і помилки. Джерело їх життя – практична діяльність людини.

? Існують і інші соціально значущі оцінки:

? - корисні і даремні (причому корисність і істинність не завжди співпадають)

? - вигідні і невигідні (не завжди співпадають з істинністю).

Критерієм істини є практика, тобто конкретна наочна діяльність людини.

Але практика має подвійну природу: знання про реальний світ перевіряються через практичну діяльність, яка контролюється законами об'єктивного світу.

Природно, що визнання практики критерієм істини не означає, що кожне наукове положення повинне застосовуватися в практичній діяльності. Буває так, що між відкриттям і його використовуванням проходить достатньо великий проміжок часу. Але рано чи пізно істина проходить перевірку практикою.

Відносність практики як критерію істини полягає в тому, що вона функціонує як практика конкретного історичного етапу свого розвитку. Тому на кожному історичному етапі практика може підтвердити як істину, так і помилку, не завжди вона може абсолютно точно позначити ті межі, в яких істина стає абсолютною або відносною. Але тільки практика на черговому етапі свого розвитку здатна виправити свої "помилки".

Т.ч., практиці властивий розвиток і вдосконалення. Цей процес тісним чином пов'язаний з досягненнями науки і техніки і їх використовуванням в конкретно-практичній діяльності людини.

4 ПИТАННЯ. Альтернативи науково-філософського пізнання.

Напрям

Основний зміст вчення

Сенсуалізм Раціоналізм Практицизм Прагматизм Релятивізм Догматизм

Від лат. – відчуття, відчуття. Вчення визнає відчуття єдиним джерелом пізнання. Якщо відчуття вважається суб'єктивним, за яким нічого реального ні, або "річчю в собі"  суб'єктивний ідеалізм. Від лат. – розумний. Вчення, згідно якому знання можна одержати тільки з самого розуму або понять, властивих розуму від народження, від завдатків природи. Досвід стимулює їх появу. Сам по собі досвід нічого не значить. Вчення, згідно якому основну роль в процесі пізнання грає практична діяльність. Практика вище за будь-яке знання, оскільки вона учить людину жити в реальному світі. Знання, особливе системне, наукове, тільки перешкода в житті. Значущість знання визначається по його наслідках. Істина є те, що краще працює на нас, що краще підходить до кожної частини життя і нашого досвіду.  Суб'єктивізм напряму: як краще задовольнити особисті інтереси.  Може привести до культу "великих осіб", расизму і фашизму. Вчення про відносність, умовності і суб'єктивності людського пізнання. Заперечується об'єктивність пізнання. Спосіб мислення, що оперує життєвими поняттями і формулами без урахування нових даних науки, без урахування конкретної історичної обстановки.  Скептицизм, сектантство.

ВИСНОВОК: Не випадково, цілком закономірна поява альтернативних вчень про пізнання і роль практики в житті людини і як критерію істини. Тому що дуже складний процес пізнання, переходу від незнання до знання, творчий процес, геніальність, інтуїція вимагають зусиль в їх вивченні багатьох наук; є спірні і навіть загадкові прояви людської психіки. Тому складно однозначно відповісти на цілий ряд проблемних питань процесу пізнання. Отже, виникають нові трактування, неординарні, нестандартні. Творчий пошук тільки наблизить філософів до рішення проблем пізнавальної діяльності людини. Ці знання, поза сумнівом, мають велике практичне значення, особливо в системі освіти, освіти і науки.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: В складній сучасній обстановці з швидко змінним темпом життя і праці, інформації і технологій важливе значення набувають проблеми пізнання, істинності знань, меж людських можливостей в розумінні об'єктивного світу і практичного використовування одержаної інформації в реальній практичній діяльності людства. Виробити принциповий підхід, напряму вивчення і пошуку шляхів рішення цих задач покликана філософія.

Лекція ___10____. Практичний спосіб людського буття в природному і.

План: 1. Практика – специфічно людський спосіб відношення до світу.

2. Структура і форми практичної діяльності.