2 Питання. Класична німецька філософія. ( друга половина 18 ст.)

Філософи

Деякі погляди мислителів

І.Кант - ідеаліст свободи і етики

(порівнюють з Платоном за силою духу і впливу на розвиток філософії)

Й.-Г. Фіхте – суб’єктивний ідеаліст свободи і етики.

Ф.-В.-Й Шеллінг- об’єктивний ідеаліст, естетик

Г.В. Гегель – ідеаліст

Л.А. Фейербах - матеріаліст.

- Досліджував структуру пізнавального процесу. Прийшов до висновку про необхідність наукового знання і його загальний характер. Розум є творець.

- Вищий етичний закон: не перетворюй іншу розумну істоту тільки в засіб для реалізації своїх особистих цілей. Все що завгодно в світі може бути використано як засіб, тільки не людина. Людина є "мета сама по собі".

- Принцип задоволення протилежний принципу моралі, вважав Кант. Значить людина не може бути щасливий і добродійний в одне і теж час.

- Кант показав межі розуму людини. За його словами, обмежимо знання, щоб дати місце вірі. Він відкидає розумний доказ існування Бога, безсмертної душі, свободи, але вважає що з їх допомогою людина стає більш етичною. Т.ч., він відділяв моральність і мораль від наукового пізнання і поставив їх вище його. Мораль грунтується на свободі волі.

- Розум людини прагне пізнати абсолютне знання, але це неможливо, оскільки людина здатна пізнати мир тільки за допомогою досвіду. Виходячи за межі досвіду, розум впадає в оману і ілюзії.

- Подолав розбіжності між емпіриками і раціоналістами.

Т.ч., Кант розділив буття на світ природи і світ людини ====> Його послідовники були матеріалістами, коли описували мир природи, і ідеалістами, описуючи мир людини.

- Свідомість - діалектична , відчуття розуміються як нижній рівень реалізації самосвідомості. Світ пізнається на основі практичної діяльності людини.

- Спробував об'єднати пізнання і природу, людину і світ. Природа – засіб для досягнення людиною свободи. Природа існує не сама по собі, а для діяльності людини.

- Людина – активна, прагне дії. В цьому виявляється свобода людини. Це джерело всього сущого. Людина через природу пізнає себе. Це мета людини, значення історичного прогресу. Але ця мета недосяжна.

-Природа є творчим началом. У природі діють універсальні закони. Пантеїзм.

- філософія мистецтва.

- Створив теорію діалектичного розвитку, назвав її основні принципи: взаємний перехід якісних і кількісних змін один в одного, принцип єдності і боротьби протилежностей, принцип заперечення заперечення (вони стали законами діалектики).

- Але в основі діалектичного методу лежить уявлення про те що Розум - вищий прояв мислення, і Джерело всякого розвитку, має духовну природу. Весь світ тільки і прагне в своєму розвитку досягти Бога як абсолютного духу, в якому немає суперечностей і протилежностей. Але це прагнення підсвідоме. А кожна людина переслідує свої цілі і інтереси, цим визначається хід історії. Тому результати такої суперечності бувають самими різними. Людина в своїй діяльності не підозрює, що творить історію.

- нетрадиційна філософія. ==> Різка критика релігії і ідеалізму. Оскільки вони заважають дослідженню природи, і людина в їх трактуванні - тільки сліпа другорядна частина природи.

- Теологія грунтується на чуді і волі, а філософія - на природі і розумі. Філософія шукає мораль в природній потребі людини в справедливості, а релігія - в дотриманні заповідей Бога. Тому людина у філософії вільна, а в релігії - підлеглий впливу Бога і церкві.

- У людини немає природою обумовленого прагнення до релігії. Релігія не випадкове явище, і дуже складне. Єство релігії - в прагненні людини вірити і любити, через це людина хоче бути щасливий. Людина вірить в досконалу істоту, оскільки хоче сам бути вчиненим. Вірить в безсмертя, оскільки сам хоче бути безсмертним. Шкода релігії: заважає людині прагнути кращого життя і щастя в реальному житті.

- Релігія пов'язана з ідеалізмом у філософії ==> відривши мислення від відчуттів. і це знову повергає в релігію. Ідеалізм наполягає на тотожності мислення і буття реальності, а це не вірно.

- Людина - частина природи, може жити тільки в ній, людина - створення природи. Тому природа стала для людини першим об'єктом обожнювання, оскільки мала культурно - історичну значущість для людини.

-"Новая Філософія" Фейєрбаха: людина в основі всього. Що людина є одночасно частиною природи і продуктом людського суспільства Фейєрбах не враховував. Він грунтувався на тому, що історія міняється під впливом тільки релігії і моральної самосвідомості людини, а людина просто частина людського роду /біологічна/. Фейєрбах захищав саме природно-біологічні початки в людині, оскільки це абсолютно не брали до уваги німецькі філософи-ідеалісти.