Лекція ___15_____. Сутність і призначення людини ( Філософія людини – філософська антропологія)

Ми боїмося всього на світі, як смертні,

але прагнемо всього на світі, як безсмертні.

Франсуа де Ларошфуко.

Багато на світі чудес, але найбільше з них – людина.

Евріпід.

Історія не що інше, як діяльність переслідуючої свої цілі людини.

Ф. Енгельс.

План: 1. Філософська концепція сутності людини.

2. Особистість і суспільство. Проблема відчуженості людини.

1 Питання. Філософська концепція сутності людини

А) Розвиток уявлень про походження людини:

а) від інших тварин  тотеми (це результат залежності від засобів життя);

б) з глини (і т.п.) + кров бога (або сльози);

в) створив бог;

г) ідея про природне походження людини (греки вважали, що людина вийшла з води (ф. Анаксимандр); Демокріт – з атомів; спочатку були тваринні  потім стали людьми);

д) К. Лінней, Ламарк, Дарвін – від людиноподібних мавп;

е) від позаземних цивілізацій.

Виникнення людини: випадковість або закономірність?

Якщо випадково, то він не пов'язаний з живими істотами на Землі.

АЛЕ +: - людина складається з атомів, молекул, хімічних елементів і т.д. Різниця в організованості, ієрархії.!  зв'язок з неживою природою Землі.

- процеси в організмі людини ті ж, що і у інших живих істот, але на більш високому рівні.

АЛЕ -: - тільки у людини є свідомість і розумна діяльність;

- різниця в сприйнятті миру і відображенні його;

- людина володіє не тільки природними, але і придбаними рефлексами і навиками.

Причини виникнення людини: В процесі розвитку природи на різних рівнях є різні тенденції розвитку. Поява людини – це одна з тенденцій, виникла на якійсь основі: диференціація різних органів і їх функцій, саморегуляція, взаємодія видів, збільшення реакції на оточуючий світ. Особлива роль праці:

- людина удосконалювалася, його тіло ставало багатофункціональним;

- розвивалися трудові операції  удосконалювався розум;

- розвивався колектив  мова і спілкування людей, розподіл праці між людьми;

- вироблялася спадщина і найраціональніші прийоми діяльності;

- збільшувалися знання, відточувався досвід, навики життя і організації людей.

ВИСНОВОК : Виникнення людей – процес закономірний, не дивлячись на проблему появи життя на Землі.

Першими людьми були австралопітеки – близько 5 млн. років тому.

Кроманьйонці – 30 – 40 тис. років тому. З тих пір – тільки мутації, акселерація. Багато залежить від навколишнього середовища, соціальних закономірностей і т.д. Сучасні знахідки археології збільшують термін появи розумної людини до 70 тис. років до н.е.

Чи самотні ми у Всесвіті?

- з погляду релігії - ні;

- з погляду науки - ні

- з погляду філософії - ні.

Б) Питання про сутність людини - головне перед наукою і перед людиною, прагнучою до самопізнання («пізнай самого себе» - Сократ). Світ міняється і кожне покоління відповідає на нього саме. Сьогодні більш 150 наук вивчають людину. Французький філософ де Шарден вважає, що людина є найтаємничішим об’єктом, який постійно спантеличує дослідників.

Філософська антропологія – напрям, завданням якого є системне вивчення й обгрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності. Філософське вчення про людину.

Філософія вивчає самі загальні, найважливіші, істотні сторони людини в цілому через мову і в різній обстановці.

Двоїстість людини (тіло-душа, матеріальне- духовне), суперечливість людської природи формує її цілісність через єдність душевного життя. Це робить людину активною, творчою, відрізняє її від тварин. Внаслідок реально зростає свідомість і формується духовність.

Ознаки людського:

• наявність розуму;

• соціальність;

• цілеспрямована діяльність;

• Духовність – міра людяності, завдяки якої людина реалізує себе як особу.

• Трансцедентність – здатність людини піднятись над собою і зробити предметом пізнання все, навіть себе.

Термінологія філософської антропології:

Людина – характеристика родової істоти.

Індивід – окремо взята людина.

Особа – людський індивід, узятий в аспекті його соціальних якостей ( погляди, цінності, моральні переконання та ін.)

Індивідуальність – неповторність, самобутність особи.

Погляди на проблему сутності людини:

Н атуралістична точка зору (від «природа», «натура»). Людина нічим особливим не відрізняється від інших живих істот. Суть людини зводиться до особливих біологічних і психологічних особливостей. Австрійський психіатр і філософ Зігмунд Фрейд: суть людини зводиться до підсвідомих інстинктів смерті і любові, які визначають діяльність людини і історію людей.  Людина зла, агресивна, жадібний добрий, миролюбний, щедрий. А суспільство тільки допомагає або заважає прояву цих людських якостей.  Доступність і простота  Людину треба сприймати таким, який він є, оскільки він не може бути іншим  боротися за людину, мир і т.д. марно, бо нічого не можна змінити. «горбатого могила виправить»  будь спокійним, спокій на межі байдужості.

Основа: зв'язок людини і природа, спадковість від диких предків  людина  =  тварині.

Ідеалістична точка зору. Основа: свідомість, розум. Оскільки свідомість не залишається незмінною, то через науку і освіту + виховання можна змінити людини, впливаючи на його свідомість  які ідеї розвинені в суспільстві, такий і людина.

Сучасний погляд. Людина – істота суспільна і є членом суспільства. З одного боку, це соціальне явище, з іншою, природне. Але головною є все-таки приналежність людини до суспільства, його соціальність.

Суспільство – це не просто збір людей, це результат взаємодії між людьми, який складається в ході їх діяльності. Це взаємовідношення і це складає сутність людини.  Єство людини знаходить свій прояв і реалізується в діяльності, спілкуванні з іншими людьми і в свідомості, що визначає їх. Відносини між людьми закладають кістяк суспільства. Біологічні потреби дуже важливі, але не повинні виходити на передній план.

ВИСНОВОК: Людина – єдність біологічного і соціального, фізичного і психічного, суспільного і психічного, суспільного і індивідуального. Чим більше в людині індивідуального, тим більше яскраве і цікаве його життя. Про уміння не абсолютизувати ці сторони, а суміщати їх – гармонія і житейська мудрість. Єство людини – сукупність всіх суспільних відносин, зв'язку зовні людини і в ньому як особи.

Цінність людини: - це вище творіння природи, саме високоорганізоване; - ця унікальна істота космосу; - людина – представник всього живого, що наділює свідомістю; - кожна людина – цілий світ, неповторність.

Сфери буття людини:

7 іпостасей людини (іпостась – кожне їх 3-х осіб бога: дух, батько, син).

- Людина як фізичне тіло.

- Людина як організм.

- Людина як індивід, тобто одинична природна істота.

- Людина як роль, образ.

- Людина як індивідуальність (неповторність, оригінальність).

- Людина як Я.

- Людина як особа.

«я як образ» - це бачення самого себе. Людина виділяє себе з навколишніх його людей і приймає свою тотожність з самим собою. Є психічні захворювання: втрата власного Я, ототожнення себе з кимось іншим.

«я – образ» - позиція людини, установка по відношенню до себе, яка включає:

а) пізнавальний компонент: "який Я?» в своїх здібностях, зовнішності, фізичній силі, соціальній значущості і т.п.

б) емоційний компонент: переживання самоповаги, себелюбства, самоприниження і т.п.

в) оцінно-вольовий компонент: прагнення бути понятим, завоювати симпатії, підвищувати свій статус або залишитися «в тіні» і т.п.

«людина як Я»: у людини що багато змінялися Я: - ідеальне, - фантастичне, - бажане, - очікуване (в очах інших), - що представляється (як хотів би виглядати, яким себе уявляє).

Людина прагне стати особою, персоналізоватись. Це продовжує життя особистості (хоча індивід помер) в інших людях. А.С. Пушкін: «ні, весь я не помру.». Таким чином, ми продовжуємо себе в часі. Деперсоналізація: ваші заслуги і недоліки приписуються іншому. Ілюзорна персоналізація: потреба бути особою зовні діяльності (п'яниця: «ти мене поважаєш?» - прагнення «проникнути» в іншу людину).

Діяльність - основний спосіб, єдино ефективний спосіб бути особою. Але щоб здійснити потребу стати особою, необхідна наявність індивідуальних особливостей, що дозволяють задовольнити цю потребу.

Щоб персоналізуватися, необхідно:

а) освоїти діючі закони і норми в групі. Оволодіти тими прийомами, засобами діяльності, якими володіють і ведуть інші. – 1 етап: «бути як все» – часткова втрата особи;

б) на другому етапі загострюється суперечність між необхідністю бути як все і прагненням до максимальної персоналізації. (Але ж «п'ємо за лютих, за непокірних.»!) – 2 етап: спроби вийти вперед хоч в чому-небудь.

в) йде пошук шляхів для позначення своєї особи  - інтеграція в групу, - дезинтеграція, - лідерство.

Особа і індивід. Не тотожні!!! Можливі варіанти: індивід без особи (втрата особи через різні причини); особа без індивіда (вигадана особа робить іноді дуже сильний позитивний або негативний вплив на реальних людей); «безособовість» – людина байдужа для інших людей, його присутність або відсутність нічого не міняє для інших людей.

Індивід тільки потенційно людина. Численні знахідки «маугли» і спроби їх реабілітації в суспільстві доводять, що особа формується тільки в середовищі суспільства, серед людей, не отторжима від соціальних зв'язків.

В тілення в особі природжених особливостей індивіда обумовлено тим місцем, яке вибирає собі вона в системі соціальних зв'язків, її активністю (т.ч., біологічний початок розчиняється в соціальному): юродиві недоумкуваті царі  різний хід історії (пригадайте знаменитих Принца і Жебрака). Т.ч., біологічні риси можуть теж виявлятися як соціальні.

= На формування і активність особи впливає авторитетність індивіда.

Авторитетність - визнання за іншими людьми права ухвалювати за людину значущі для нього рішення в значущих обставинах. Це представленність людини в інших:

а) в результаті боязні – в нерозвинених колективах, тут основа підлеглості в страху.

б) в результаті вільного волевиявлення – у високорозвинутих колективах, тут основою можуть служити найрізноманітніші мотиви: пошана, любов, відданість, визнання кращих здібностей і т.д.

= Дуже важливим є уміння робити «внески» в інших людей!

ВИСНОВОК: Таким чином, особа існує: в самому індивіді, в міжіндивідуальних відносинах, в інших людях. Праця і мова сталі основними чинниками становлення і розвитку людини. Розвиток мови вплинув на розвиток мозку в кількісному і якісному плані. Людське стадо перетворилося на суспільство, зміна цивілізації сприяла формуванню людини як особи. Як показують останні дослідження наук, формування людини не припинилося ні в біологічному, ні в соціально-психологічному план. Людина стає особою тільки в суспільстві. Без суспільства і спілкування людина деградує.