6.3 Типологія особи злочинця

Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і емпіричного пізнання. Вона полягає у розподілі явищ на окремі еле­менти (типи) за найбільш істотними критеріями і у виявленні відмін­ності між ними.

Значна більшість кримінологів вважають, що підставами (критерія­ми) побудови типології особи злочинців повинні бути:

1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців;

2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості.

Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, становлять підґрунтя типології особи злочинців.

За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.

Перший тип – це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров'я, тілесної та статевої недо­торканості, суспільного спокою. Сюди належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов'язані з посяганням на особу (наприклад, бандитизм).

Другий тип – це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил роз­поділу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).

Третій тип – злісний соціальнодезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов і вимог, свого громадянського обов'язку, а також до будь-якого роду інших заборон (наприклад, порушення правил без­пеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; хуліганство; дезертирство та ін.).

Четвертий тип – необережні злочинці. Злочини з їх боку є наслідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх обов'язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди належать усі злочини, вчинені з необережності.

За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антигромадської спрямованості особи злочинців у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:

а) випадкових злочинців – осіб, які вперше вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною позитивною характеристикою їх попередньої поведінки;

б) ситуаційних злочинців – осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формування і життєдіяльності особи, однак взагалі характеризуються більш позитивно, ніж негативно;

в) нестійких злочинців – осіб, які скоїли злочин вперше, але допускали раніше правопорушення і в цілому характеризуються негативно;

г) злісних злочинців – осіб, що скоїли декілька злочинів і які перебувають у стійкій опозиції до суспільства;

д) особливо злісних злочинців – осіб, які вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

6.4 Основні чинники, що сприяють формуванню особи злочинця

Процес формування особистості є досить суперечливим. В той же час, якщо цей процес завершується у позитивному напрямку, його результат буде позитивним. При несприятливому моральному формуванню особистості виникає невідповідність між властивостями особистості та потребами навколишнього середовища. Перед усім це відноситься до норм та уявлень про право, основні форми (стереотипи) поведінки та їх самооцінка самим суб’єктом. В результаті суб’єкт у повному обсязі не адаптується до соціального середовища, в якому він повинен жити і працювати.

Можна виділити основні джерела морального формування особистості: сама особа з її властивостями, малі соціальні групи – сім’я, школа, виробничий колектив, в який особа безпосередньо формується, суспільство у цілому. При цьому, звертаючи увагу на роль суспільства, необхідно підкреслити, що політичні, економічні і соціальні умови життя членів соціуму, життєвий досвід, форми поведінки та уявлень сприймаються та відбираються самою особою.

В той же час особа формується під дією не лише всього суспільства в цілому, але й малих соціальних груп, в котрих вона знаходиться, при чому таке формування не завжди виступає сприятливим.

Кількість соціальних протиріч, які властиві суспільству, реалізуються через малі групи. Можливі також й групові норми і зразки поведінки. До того ж, усе зазначене не завжди виступає згідно норм моралі. При цьому кожна мала група здійснює внутрішній (неформальний), а іноді й зовнішній (формальний) контроль за виконанням норм і потреб суспільства.

Головне значення за формуванням особи грає її сім’я, в якій отримуються загальні знання, початкові уявлення про навколишній світ, норми поведінки. В них часто існує низка обставин несприятливого формування, як об’єктивного (неповнота сім’ї, матеріальні ускладнення), так і суб’єктивного характеру (негативні позиції дорослих членів сім’ї, низький рівень виховання). Такі обставини сприяють до втягнення дітей у злочинність, пияцтво, проституцію, скоєння аморальних поступків, та т.п.

Також до несприятливих факторів формування негативних морально-психологічних особливостей особи злочинця можна віднести: негативні явища у трудовому колективі (погана організація виробництва, пияцтво, низька дисципліна), упущення у шкільному вихованні, недоліки у сферах спілкування та дозвілля, відсутність соціального контролю.

Виховна профілактична діяльність на правопорушника здійснюється в залежності від його особливостей, характеру і направленості скоєних ним антигромадських дій, його сімейного стану, зв’язків, звичок, особливостей праці, ін.

Вивчення особистості злочинця направлено на виявлення типових для різних категорій злочинців антигромадських поглядів, звичок, шаблонів, поведінки, умов морального формування. При цьому важливо проводити комплексне їх вивчення для отримання інформації про особу злочинця та можливості впливати з метою попередження та запобігання скоєння протиправних дій.