Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Кримінологія. Тютюнник Т.В. КЛ. 2012. (укр.мов)...doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Тема 16 рецидивна злочинність та її попередження

16.1 Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Рецидивна злочинність – специфічна частина загальної злочинності – являє собою сукупність повторно вчинених злочинів особами, які раніше вже учиняли кримінальне по­сягання. Її можна розглядати як єдине ціле, що відокрем­люється від усієї злочинності за особливою характеристикою особи злочинця-рецидивіста.

Останній час характеризується зростанням повторної (рецидивної) злочинності. Після проведення амністії (як одного з показників гуманізації суспільства) пропорційно зросла й кількість злочинних рецидивів. Це можна пояснити зниженням морально-психологічної характеристики сучасних злочинців.

У даному питанні важливий момент, який вказує на зв'язок рецидивної злочинності з організаційною, коли людина свідомо віддає перевагу кримінальній кар’єрі, а випадки винайдення їх та застосування кримінальної кари не деморалізують, а, навпаки, виступають стимулом до вдосконалення професійного криміналізма.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого пе­редбачає необхідність виявлення загальних її кількісно-якісних тенденцій, криміногенних детермінант, заходів по­передження.

За деякими даними кількість злочинів, вчинених особа­ми, які раніше вже учинили злочини, збільшилася за останні 25 років (1975-2000) більше як у 2,8 рази. Інтенсивне зро­стання рецидивної злочинності було відмічене у 1975, 1980–1985, 1990, 1997 роках, значно зменшився її рівень у 1980 і 1990 роках.

З ураху­ванням латентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень рецидивної злочинності в Україні набагато вищий, ніж наведені дані кримінально-правової статистики.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її також свідчить про негативні тенденції: зростання у цілому тяжких, особливо насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, крадіжок, у тому числі з квартир, хуліганства.

У структурі рецидивної злочинності «лідирує» корисливо-насильницька і корислива злочинність і це пояснюється тим, що більшість рецидивістів орієнтується на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Традиційно криміналітет професіоналізувався на розбоях, грабежах, крадіжках приватного майна. Найбільш незахищеними і кримінальне доступними стали квартири громадян, крадіжки з яких та розбійні напади на які стали загальним лихом в Україні. Разом з тим у середньому кожний десятий рецидивний злочин припадає на крадіжки державного та приватного майна з магазинів, баз, складів, інших приміщень.

Радянська кримінологія злочинців-рецидивістів диференціювала на дві категорії:

1) особи, соціальні та психологічні риси яких складають важкий соціально-психологічний комплекс у вигляді злочинної установки;

2) рецидивісти, які неодноразово скоїли злочини не через свідомо протиставлену суспільству злочинну волю, а через причину деградації та знецінювання у соціальному аспекті якостей і властивостей особи, випадіння з нормальних соціальних зв’язків та взаємовідносин. В останньому випадку маються на увазі рецидивісти-маргінали.

Кримінологічні дослідження показують, що серед рецидивістів зросла частка осіб, які переорієнтовують свою кримінальну активність відповідно до змін, що відбуваються у соціально-економічних і політико-правових відносинах у країні. Спостерігається інтенсивна інтеграція деякої части-рецидивістів з лідерами економічної злочинності, їх активність у сфері приватизації, вимагательства, рекету, контрабанди, контролю над торговельними об'єктами, шахрайство у підприємницькій і банківській діяльності, підробці грошей та ін. При цьому, як зазначається у публікаціях, їх досить драматично зображується в літературі і кінофільмах (рецидивісти вносять у таку діяльність злодійські норми поведінки і традиції, використовують найбільш витончені методи залякування, погроз і розправи.

На думку дослі­дників загальний рецидив означає зміну злочинної діяль­ності, на що впливають особистісні (суб'єктивні) і зовнішні (об'єктивні) фактори. Суттєво впливають на зміну злочинної діяльності п'янство і наркоманія. Частіше притягуються до відповідальності за загальний рецидив особи з нестійкою натурою, навіюваннями та імпульсивною поведінкою.

Деяке зниження групового рецидивізму в Україні може свідчити не про дійсне його зменшення, а про підвищення рівня організованості і захищеності злочинних угруповань від виявлення і покарання.

Що стосується кримінологічної структури рецидивної зло­чинності, то перш за все слід звернути увагу на її територіальну нерівномірність розподілу в Україні. Найбільш ураженими кримінальним рецидивізмом є ті ж самі області і регіони, в яких найбільший рівень зареєстрованої злочинності: Дніпро­петровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Харківська області, Київ, Автономна Республіка Крим, значне зростання рецидивної злочинності спостерігається також у Закарпатській, Львівській, Херсонській та інших областях республіки.

Зростає кількість злочинів, вчинених рецидивістами з використанням вогнепальної зброї, транспортних засобів, опору правоохоронним органам. Помітною є різниця інтенсивності рецидивних проявів серед різних категорій засуджених: частіше вчиняють такі злочини ті, хто відбували покарання у місцях позбавлення волі і протягом першого року після відбуття покарання.

Привертає увагу значний обсяг постпенітенціарного рецидиву, тобто вчинення особою нового злочину після звільнення з виправно-трудових установ. Проведені кримінологічні дослідження неодноразово ув'яз­нених, що відбувають покарання у виправно-трудових ко­лоніях суворого режиму, показали, що переважна більшість засуджених не хочуть після виходу на волю повертатися до місць ув'язнення, але 67 % не впевнені в тому, що після відбуття покарання суспільство їх прийме, допоможе вирі­шити повсякденні проблеми, почати нове життя.