16.3 Особа злочинця-рецидивіста

Структура особи злочинця, в тому числі і особи рецидивіста, характеризується демографічними, соціально-рольовими, кримінально-правовими і моральними рисами. Переважна більшість рецидивістів – чоловіки. Частка неповнолітніх – 7–8 % від загальної кількості осіб, які вчинили злочини повторно. Кількість жінок серед дорослих рецидивістів складає 3–3,5 %. З числа неодноразово судимих 3,2 % складають особи, визнані судом особливо небезпечними рецидивістами.

Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, кожний 10-й рецидивіст має три і більше судимостей; значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом.

З числа чоловіків і жінок шлюбного віку помітно більше сімейних. Сім'ї у засуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя), за фактичні шлюбні відносини підтримуються десь у поло­вини засуджених. У той же час майже 70% рецидивістів підтримують стосунки з родичами. Далеко не всі, навіть багаторазові рецидивісти, стають «авторитетами», лідерами злочинних угруповань, «блатними» і засвоюють, як зазна­чається в літературі, риси професійних злочинців.

Відносно моральних рис особи рецидивіста, то вона неоднозначна. З одного боку, частина рецидивістів, викори­стовуючи нові економічні відносини, активно займається злочинною підприємницькою діяльністю і більшість їх зло­чинів нерідко залишається поза увагою правоохоронних органів. Такі злочинці йдуть на все заради наживи, застосовуючи у своїй діяльності злочинні засоби. Зовні вони можуть маскуватися під респектабельних законослухняних громадян. З другого боку, частина рецидивістів деградує. Це в основному рецидивісти старшого покоління, багаторазові «відсидки» яких довершують портрет патологічної, аморальної, хронічно хворої соматично і психічно, асоціальної людини. З досягненням 45–50-річного віку «кар'єра» реци­дивіста, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується з добуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато ре­цидивістів не мають постійного місця проживання, засобів до існування, позитивних соціальних зв'язків, родини тощо. Особливо драматична доля жінок-рецидивісток, ресоціалізація яких проблематична.

Дослідження особи рецидивіста минулих років і сучас­ності свідчать, що їх загальними рисами є соціальна дезор­ганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручене уявлення про нормальні людські стосунки, со­ціально-моральна занедбаність, дезадаптованість, люмпені­зація, емоційна нестабільність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, деградація, а взагалі – розпад особистості.

З точки зору соціальної оцінки отримані при дослід­женні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна на­станова особи. Соціальний зміст цієї настанови складає наявність у свідомості і поведінці рецидивістів таких усвідомлених антисуспільних поглядів і звичок, як корисливі і паразитичні устремління, зневажливе ставлення до людей і суспільного ладу, деформація поведінки у сфері сімейних відносин, аморальність, соціальна занедбаність, небажання виправлення і адаптації.

Типові загальні і специфічні кримінологічні риси осо­би злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості і спрямованості антисуспільної настано­ви у кримінологічній теорії розрізняються три основних типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу склада­ють найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, багаторазових рецидивістів, рецидивістів-гастро­лерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних». Вони складають приблизно 40 % від загальної кількості тих, хто вчинив злочини.

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість і примітивність поглядів, погане ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін. Їх частка у загальній масі рецидивістів дорівнює 30–35 %.

Рецидивісти асоціального(деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічається втрата основних життєвих позицій, суспільно-корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є наслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, наявність важких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік і тривале перебування у місцях позбавлення волі, примітивізм потреб і інтересів, фізичну неспроможність вчинити складні за задумом злочини такі особи учиняють дезадаптовані злочини – дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності в Україні в період соціально-економічного і політичного реформуван­ня можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внас­лідок дуже повільного зниження первинної злочинності. В умовах гострої соціально-економічної кризи і знедоленості переважної частини законослухняних громадян до злочин­ної діяльності залучаються все нові верстви населення, особливо молодь, у якої уявлення про власне майбутнє до­сить нечітке, через що підвищився рівень загальної криміналізації населення, розширилася соціальна база і для зро­стання рецидивної злочинності. За деякими прогнозами у найближчі роки можна очікувати значного підвищення ре­цидивної злочинності.