Тема 14 організована злочинність та її попередження

14.1 Поняття та кримінологічна характеристика організованої злочинності

Організована злочинність не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, які відомі вітчизняному кримінальному законодавству. За своєю суттю – це таке вкрай негативне самостійне явище, як злиття різних видів злочинів у єдину діяльність. Окремі суспільно небезпечні діяння при цьому – лише певні операції більш складної злочинної діяльності. Тут мова йде про систему багаторівневих, стійких злочинних зв'язків, які призводять до концентрації суспільно небезпечних діянь.

Організованість – це одна з характеристик злочинності, яка виражається в:

• організованих злочинах;

• організованій злочинній діяльності;

• організованих злочинних формуваннях;

• організованій злочинності.

Групова злочинність є антисоціальним явищем, яке представляє собою найбільшу небезпеку для суспільства. Вона складається з безпосередньо групової та організованої злочинності, котра є найбільш небезпечною формою.

Стрижень організованої злочинності становить корисна мотивація поведінки окремих осіб і соціальних груп. Скнарість, жадібність, жага збагачення, порушення загальновизнаних принципів розподілу національного доходу штовхає їх на пошук різних неправомірних засобів для задоволення своїх підвищених зазіхань, на оволодіння непомірними багатствами. Мета організованої злочинності полягає в отриманні за будь-яку ціну постійної значної наживи.

Незважаючи на переважну корисну спрямованість організованої злочинності, вона разом з тим нерідко межує з насиллям, найбільш тяжкими його формами – вбивствами, завданням тілесних ушкоджень, вимаганням, незаконним позбавленням волі, тощо. Насилля стає при цьому своєрідним прийомом у конкурентній боротьбі злочинних груп між собою, заходом залякування і фізичного усунення «небажаних людей», свідків, журналістів, політичних діячів. Члени багатьох організованих злочинних груп, як показує практика, добре озброєні. Вони за першої ж необхідності готові скористатися будь-якою зброєю, яка в них є.

Організовані злочинні угруповання не можуть існувати без широкої корупції представників державних, господарських, контролюючих органів. У цьому випадку йдеться не про співучасть останніх у конкретному злочині, а про потенційну можливість чинити дії або утриматися від дій, вигідних учасникам цих злочинних угруповань, про непряме сприяння їм, прихильне до них ставлення.

Організована злочинна діяльність існує в Україні в галузі економіки, фінансово-банківській справі, зовнішньоекономічній торгівлі, підпільному виготовленні і збуті спиртово-горілчаних виробів, наркобізнесі тощо.

Суб'єктами організованої злочинності виступають члени організованих злочинних угруповань (злочинні групи та злочинні організації. Див. ст. 255 КК України), їм притаманні: значний склад (причому це не проста група осіб, а своєрідне ієрархічно побудоване злочинне об'єднання); стійкість, згуртованість, розподіл ролей між їхніми членами; зорієнтованість на спільну тривалу злочинну діяльність, її планування, розподіл сфер впливу, наявність систем захисту від державного і соціального контролю, інформаційна і технічна забезпеченість.

З урахуванням переліченого можна визначити наступне.

Організована злочинність являє собою згуртування кримінального середовища в масштабі певного регіону, окремої галузі господарства (її виробничих об'єднань) або в деяких сферах управління шляхом утворення стійких, згуртованих, ієрархічно побудованих злочинних угруповань (співтовариств), зорієнтованих на тривалу спільну злочинну діяльність з метою здобування постійних значних доходів, часто із замаскованим використанням економічних і організаційних структур, а також корумпованих елементів державного апарату.

Трьома загальними ознаками організованої злочинності виступають нижче зазначені.

Перша ознака – наявність об’єднань груп для систематичного заняття злочинами. В них відмічається ієрархія, іншими словами, підпорядкованість учасників, жорстка дисципліна на основі встановлених правил поведінки та кримінальних традицій. Влада в групі концентрується в одного або кількох лідерів, а кількість учасників коливається від п’яти до сотень, іноді тисяч чоловік. Це загальне кримінологічне уявлення про злочинні об’єднання організованого типу. Досить зрозумілим є те, що групи нерівнозначні за рівнем організації, структурою та злочинною направленістю. Це пов’язано з соціальними, економічними, етнічними та географічними факторами. Тому необхідно враховувати рівні організованої злочинності , що дозволяє вірніше оцінювати її стан у тому чи іншому регіоні. Умовно рівні можна розділити на примітивний, середній та високий.

До примітивного відносять стійкі групи, які мають просту структуру організації: глава – учасники. Тут кожний знає свою роль та планування злочинність здійснюється по встановленій моделі. Кількість людей у групі – від трьох до десяти, найбільш розповсюджені заняття – крадіжки, грабежі, шахрайства. Корумповані контакти рідкі.

Середній рівень організованої злочинності є, так би мовити, перехідною стадією до більш досконалих та важких діянь та представляється угрупуваннями. Між глава рем та виконавцем існують проміжні люди. Таке об’єднання включає декілька підрозділів: бойовики, розвідники, виконавці, тілоохоронці, «фінансисти», інші. Група досягає 50 та більше людей, займається рекетом, наркобізнесом, контрабандою, незаконними операціями у кредитно-банківській системі. Вона, як правило, має зв’язки з чиновниками органів влади та управління.

Високий рівень представлений кримінальними організаціями з так званою мережевою структурою. Такі співтовариства мають два та більше ступенів управління та у повсякденній свідомості складають поняття мафії.

Злочинні організації мають такі загальні ознаки:

• наявність матеріальної бази, що проявляється у створенні загальних грошових фондів, мають банківські рахунки, нерухомість;

• офіційний «дах» у вигляді зареєстрованих фондів, сумісних підприємств, ресторанів, казино та ін.;

• колегіальний орган керівництва, при якому управління організацією здійснюється групою осіб, які мають майже рівне положення;

• устав у вигляді зазначених правил поведінки, традицій, «законів» та санкцій за їх порушення;

• функціонально-ієрархічна система – розділення організації на складані групи, регіональні зв’язки, наявність проміжного керівного ядра, охоронців, інформаційної служби, др.;

• специфічна мовно-понятійна система, яка включає жаргон, особливості письмового та усного мовлення (прізвисько, особові моральні інститути);

• інформаційна база (збирання різного роду відомостей, розвідка та контррозвідка);

• наявність своїх людей в органах влади, в судовій та правоохоронній системах.

Організована злочинність, на жаль, є сумною реальністю сучасного життя багатьох країн світу, у тому числі і України. Нею уражені практично всі регіони, всі галузі господарства і сфери управління країною. Вона являє собою відповідним чином згуртоване кримінальне середовище для ведення кримінального протиправного способу життя в умовах глибокої конспірації протягом тривалого часу.