Тема 17 необережна злочинність та її попередження

17.1 Поняття необережної злочинності

Необережна злочинність є складовою частиною загальної злочин­ності і містить сукупність передбачених чинним кримінальним за­конодавством злочинів, вчинених у результаті злочинної самовпевнено­сті чи злочинної недбалості. Ці злочини посягають на різні суспільні відносини і вчиняються у багатьох сферах діяльності людини: на ви­робництві при роботі з машинами, механізмами та іншим устаткуван­ням підвищеної небезпеки; при експлуатації різноманітних транспорт­них засобів; у господарській діяльності під час виконання будівельних, вибухових та інших небезпечних робіт; при поводженні з небезпечни­ми для здоров'я людини матеріалами і речовинами; при використанні і освоєнні природного середовища; у медичній і ветеринарній практи­ці; у різних сферах управлінської діяльності посадових осіб; у домаш­ньому господарстві громадян при користуванні технікою побутового характеру тощо. У зв'язку з цим і їх кримінологічну класифікацію для більш ефективного попередження доцільно проводити за сферами діяльності, в яких вони були вчинені.

На цій підставі необережні зло­чини традиційно поділяються на чотири основні групи:

1. Необережні злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних засобів, машин, механізмів та інших джерел підвищеної небез­пеки. До цієї групи слід відносити ті злочини, при яких необережні дії особи приводять до виходу техніки з-під контролю цієї особи. Це зло­чини проти безпеки руху та експлуатації різних видів транспорту: за­лізничного, водного, повітряного, автомобільного (статті 276,286,287 КК України); проти безпеки виробництва: порушення вимог законо­давства про охорону праці (ст. 271 КК України), порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, на вибу­хонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (статті і 272, 273 КК України) та деякі ін.

2. Необережні злочини, вчинені у сфері професійної діяльності. Це злочини, внаслідок яких шкода заподіюється у результаті неналежного виконання або невиконання особою своїх професійних обов'язків, установлених спеціальними правилами. Наприклад, неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імуно­дефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК України), порушення різних правил охорони довкілля та робіт у при­родній сфері (глава VIII КК України), порушення правил поводження з різними небезпечними матеріалами та речовинами (статті 267, 320, 326 КК України), розголошення державної таємниці або втрата документів, що містять державну таємницю (статті 328, 329 КК України), та ін.

3. Необережні злочини, вчинені під час виконання посадових або управлінських функцій. Це такі злочини, як службова недбалість (ст. 367 КК України), певна частина військових злочинів (наприклад, недбале ставлення до військової служби (ст. 425 КК України) та деякі злочини проти довкілля.

4. Необережні злочини, вчинені у сфері побуту: вбивство через необережність (ст. 119 КК України), тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК України), зараження вірусом імуноде­фіциту людини чи іншої невиліковної хвороби або венеричною хворо­бою (статті 130, 133 КК України), необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК України), недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК України), порушення встанов­лених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 270 КК України) та деякі інші.

Для усіх вказаних злочинів характерно те, що винні у їх скоєнні, як правило, не являються ярко вираженими антисоціальними особами, а діють через неувагу, недбалість, безвідповідальне становлення до виконання своїх службових обов’язків. Таким чином, скоєння цих злочинів пов’язано з визначеними рисами характеру людини, його психічним станом. Мотивація цих злочинів інтегрує різні психологічні механізми, які визначають поведінку людини.

Свідомо винній не бажає через результат своїх дії ні фізичного ушкодження, ні матеріального збитку, але іноді, ігноруючи правила безпеки, йде на ризикові кроки, сподіваюсь, що він зможе виникнути вищевказаних ситуацій.

Таким чином, у механізмі необережних злочинів важливе значення має суб’єктивний фактор, коли людина, опинившись в умовах небезпечної ситуації, обирає лінію поведінки, яка сприяє негативній динаміці. Допоміжну роль грають інші обставини – вид механічного пристрою, тип виробництва, його оснащеність технікою (її стан), обладнання (ступінь його зношення), наявність несправностей, рівень матеріального забезпечення персоналу, який працює із технікою, його кваліфікація, наявність устроїв, які забезпечують безпеку трудової діяльності та ін.

У більшості ви­падків, на відміну від навмисних злочинів, механізм необережної по­ведінки згорнутий, а іноді й імпульсивний.

Помилці при вчиненні злочину з необережності сприяють у біль­шості випадків негативні морально-психологічні риси особи. Для осіб, що вчиняють злочини з необережності, характерні несформованість почуття обов'язку і відповідальності, які у свою чергу приводять до безтурботного, легковажного, недисциплінованого ставлення до со­ціальних норм, що регулюють поведінку членів суспільства, невміння або небажання правильно оцінити і спрогнозувати можливі наслідки своєї поведінки.

Кримінологічні дослідження показують, що у структурі необереж­ної злочинності переважають злочини проти безпеки дорожнього руху й експлуатації автомобілів та інших механічних транспортних засобів, які становлять майже 75 % всіх злочинів, учинених з необережності. Близько 10–15% припадає на службову недбалість, 3–5% – на по­рушення законодавства про охорону праці, 3–4% – на вбивство через необережність. Решта – це порушення спеціальних норм і правил, які призводять до аварій, катастроф, пожеж та інших техногенних катаклізмів, що виникають у процесі безвідповідального ставлення посадовими та іншими особами до виконання своїх професійних чи службових обов'язків.

При цьому слід враховувати, що з розвитком виробничої і технічної інфраструктури, подальшою механізацією і автоматизацією виробництва, впровадженням нових сучасних технологій та, як прави­ло, розширенням у КК України переліку складів злочинів, що перед­бачають необережну форму вини, структура необережної злочинності у подальшому буде змінюватися.

Офіційна статистика не містить також і повних даних про розмір шкоди, яку завдають злочини, що учиняються з необережності, сус­пільству і державі, і ціну таких злочинів можна визначити лише приблизно на підставі опублікованих відомостей щодо правопорушень и окремих сферах людської діяльності, які дуже вчинюються з необережності. Так, в Україні за останні 30 років тільки на виробни­цтвах було травмовано близько 4 млн. людей, тобто постраждав кожен третій працівник, зайнятий у виробничій сфері. За цей час загинуло майже 100 тис. працівників, з них понад 70 % – люди віком до 40 років, які могли б дати ще чималу користь суспільству. Згідно зі статистич­ними даними державних органів охорони праці, щодня на підприєм­ствах країни зазнають ушкоджень більше 100 працівників, 30 з них стають інвалідами, 5-6 гинуть. При цьому постійне зменшення остан­нім часом кількості загиблих і таких, що потерпіли на виробництві, пов'язано, у першу чергу, не із зменшенням зайнятих на виробництві, її і погіршенням умов роботи і техніки безпеки: на об'єктах суспіль­ного виробництва експлуатується понад 800 тис. машин і механізмів, які не відповідають вимогам безпеки; близько 9 тис. виробничих спо­руд аварійні, в яких щодня знаходяться майже 40 тис. працівників; майже 80 % основних виробничих фондів не відповідають норматив­ним актам з охорони праці і є фізично зношеними. У спеціальній літературі наголошується, що ризик стати жертвою нещасного випадку або постраждати від професійного захворювання в Україні в 5-6 разів вище, ніж у розвинених країнах світу. Серед областей народного гос­подарства за кількістю смертей на робочому місці лідером є вугільна промисловість, на підприємствах якої за останні 15 років загинуло майже 4 тис. людей і продовжують гинути. Значною кількістю потер­пілих останнім часом вирізняються також підприємства металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, сільське господарство, сфе­ри будівництва, транспорту, енергетики.

Слід також зазначити, що за останнє десятиліття на об'єктах, підконтрольних органам державного пожежного нагляду МНС України, відбулося понад 500 тис. пожеж, на яких загинуло понад 20 тис. людей, полум'ям знищено більше 100 тис. будівель і 12 тис. одиниць різної автомобільної техніки. В Україні у середньому щомісяця реєструється близько 3 тис. пожеж, понад 60 % з яких виникають у містах і селищах міського типу.

Щорічно в Україні відбувається також 30-40 тис. дорожньо-транспортних пригод, під час яких гине від 5 до 6 тис. осіб різного віку, ще близько 40 тис. дістають травми різного ступеня тяжкості. Вибіркові дослідження, проведені окремими авторами, показують, що злочинні порушення правил дорожнього руху складають 7% від загального рівня злочинності в Україні, а питома вага діянь, які містять ознаки складів злочинів проти безпеки руху і експлуатації автотранспорту від усіх дорожньо-транспортних подій, становить майже 45 %.

До злочинів, учинених з необережності, слід додати неліквідовані і донині наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС, збитки від постійних аварій і катастроф на залізничному, водному, повітряно­му, трубопровідному транспорті, які також спричиняють значні людські жертви, знищення або пошкодження майна, навколишнього середови­ща, викликають негативний суспільний резонанс. Окремі науковці і практики відзначають: шкода від злочинів, що здійснюються з нео­бережності, у цілому є значно більшою за шкоду, яка заподіюється умисними злочинами. Втім не завжди є можливість визначити сумарну шкоду від того або іншого злочину, вчиненого з необережності, напри­клад, від злочинів проти навколишнього середовища, якщо заподіюєть­ся невідновна шкода тваринному або рослинному світу, землі, надрам, водним або морським організмам.

Залежно від виду необережності видається можливим вирізнити два типи осіб, що вчиняють необережні злочини:

а) для осіб, дії яких кваліфікуються як злочинна самовпевненість, характерними є внутрішні недисциплінованість, хибне самоутвердження, кар'єризм, егоцентризм, безапеляційність, азарт, бравада, авантюризм, схильність до ризику, невиправдана завзятість;

б) для осіб, дії яких є злочинною недбалістю, характерні неуважність, небажання адекватно оцінити свої можливості, зосередити свої інтелектуальні та вольові зусилля на аналізі ситуації, взяття на себе обов'язків, які їм не під силу виконати, тощо. З огляду на кримінологічну типологію таких осіб, як правило, чи характером антигромадської спрямованості і мотивації відносять до необережного типу злочинців, а за глибиною і стійкістю – до окре­мого типу ситуативного злочинця.

Дослідження свідчать, що викривлення ціннісних орієнтацій у осіб, які вчиняють злочини з необережності, ніколи не досягає такого рівня й інтенсивності, як у осіб, що вчиняють умисні злочини. Певні психологічні відхилення таких осіб поєднуються з орієнтацією на багато позитивних цінностей, що притаманні у цілому законослухняним членам суспільства, і майже 80 % таких осіб позитивно характеризу­ються за місцем роботи чи проживання. Крім цього, на відміну від учинення умисних злочинів, негативні стереотипи поведінки таких осіб здебільше прив'язані до виконання певних обов'язків у відповід­нім сфері діяльності і, як правило, мають локальний, а не глобальний характер. Але іноді безкарність за раніше вчинені правопорушення по­роджує установку на постійне порушення норм в окремих сферах ді­яльності (наприклад, у сфері безпеки дорожнього руху, охорони праці, довкілля та ін.). У такому разі можна говорити про стійкий тип необе­режного злочинця, а в деяких випадках навіть про злісний тип.

Соціально-демографічна характеристика осіб, що вчиняють зло­чини з необережності, свідчить про те, що більш ніж 90 % випадків таких злочинів учиняють чоловіки. Це пояснюється більшою пристрастю чоловіків до техніки, ризику, до надзвичайних і небезпечних ситуацій і відповідним розподілом праці між чоловіками і жінками. Але останнім часом спостерігається підвищення питомої ваги жінок при вчиненні необережних злочинів, особливо у сфері безпеки дорож­нього руху за рахунок збільшення кількості автомобілів, що перебува­ють у приватній власності.

Серед осіб, що вчиняють необережні злочини, переважають особи віком від 20 до 40 років. Це пов'язано з тим, що перш ніж приступити до роботи у певній сфері діяльності, потрібно мати спеціальну або вищу освіту, відповідну кваліфікацію, а інколи ще й стаж роботи у від­повідній галузі. Вікова характеристика осіб, що вчиняють злочини у сфері дорожнього руху, в зв'язку з тим, що керування мототранспортними засобами дозволяється з 16-річного віку, а автомобільним тран­спортом – з 18-річного віку, більш низька – 18–24 роки. Далі з віком спостерігається різке зменшення вчинення водіями транспорту необережних злочинів, що пов'язано з придбанням достатньої кваліфі­кації для керування транспортом і більш відповідальним ставленням до виконання своїх обов'язків.