17.3 Запобігання злочинам, вчиненим з необережності

Запобігання злочинам, учиненим з необережності, як і іншим видам злочинів, повинно здійснюватися на двох взаємопов'язаних рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. При цьому прі­оритет, безумовно, має належати заходам загальносоціального запо­бігання, спрямованим на удосконалення управління суспільством, розвиток науково-технічного прогресу, покращення умов і охорони праці, поліпшення техніки безпеки, впровадження сучасних засобів механізації, автоматизації, комп'ютеризації виробництва і до певної міри сфери побуту, укріплення соціальної, виробничої і технологічної дисципліни, виховання у населення почуттів громадянської відпові­дальності й обов'язків, екологічної правосвідомості тощо. Це різні за змістом заходи соціального, економічного, організаційно-управлін­ського, технічного та іншого характеру, що передбачені, як правило, у загальнодержавних соціальних програмах та інших не менш важли­вих документах вищих органів влади і управління і реалізація яких розрахована на тривалий строк.

В Україні сьогодні реалізуються, наприклад:

• Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України до 2010 року, схвалена Постановою Верховної Ради України від 2 лютого 1994 р. № 3907-ХП;

• Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. № 188/98-ВР;

• Основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року, схвалені Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99;

• Програма підвищення безпеки праці на вугільних шахтах, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2002 р. № 939;

• Концепція Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 269-р;

• Концепція розвитку вугільної промисловості, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 липня 2005 р. № 236-р;

• Загальнодержавна програма розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року, затверджена Законом України від 22 лютого 2006 р. № 3458- IV;

• Загальнодержавна програма подолання наслідків Чорнобильської Катастрофи на 2006-2010 роки, затверджена Законом України від 14 березня 2006 р. № 3522-ІV;

• Галузева програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2007-2011 роки, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28 грудня 2006 р. № 1217 та інші.

Успішне виконання заходів, передбачених цими документами, та інших заходів загальносоціального запобігання є запорукою зниження ріння необережної злочинності в Україні. Тим більше, що спеціально-кримінологічні заходи при запобіганні необережній злочинності мають певною мірою обмежений характер порівняно із запобіганням умисним починам. При вчиненні необережних злочинів відсутні підготовка до злочину або замах на злочин, співучасть, і тому неможливо застосувати деякі форми і методи, що характерні для запобігання умисним злочинам (наприклад, виявлення особи, що готується до злочину, і запобігання злочину, припинення розпочатих злочинів, встановлення співучасників, злочинної організованої групи тощо). Тому в системі заходів запобігання необережній злочинності питома вага загальносоціальних заходів є значно вищою.

Серед заходів же спеціально-кримінологічного запобігання злочи­нам, учиненим з необережності, домінуюче становище повинна займати профілактика, серед головних напрямів якої слід визначити такі.

Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвищеної небезпеки. Цей напрямок передбачає розробку нових, максимально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; впровадження нових, особливо, екологічно чистих технологій; техніч­не удосконалення і підвищення надійності устаткування, що вже використовується на виробництві; поліпшення контролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасна діагностика; нейтралізація небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; наявність відповідної технічної документації на устаткування, чітка регламентація вимог його експлу­атації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструктованих належним чином осіб до експлу­атації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших працівників; вилучення із побутового обігу небез­печних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.

Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об'єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підви­щеної небезпеки залежно від об'єктивної можливості й економічної доцільності; виведення з експлуатації будівель і споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці; встановлення надійно­го попереднього контролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устаткування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації, або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацю­вання стандартів поведінки в них та ін.

Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників для роботи, що пов'язана з джерелами підвищеної небезпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і удосконалення контролю за діяльністю осіб, пов'язаною з підвищеною небезпекою, постійний нагляд стану їх здоров'я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обов'язковий інструктаж за спе­ціальними програмами; посилення відповідальності працівників за недотримання встановлених правил безпеки, а посадових осіб – за порушення правил охорони праці; забезпечення реального відшкодування заподіяної шкоди або позбавлення особи можливості заподіяти шкоду (наприклад, позбавлення права на управління транспортним засобом); навчання правилам транспортної і пожежної безпеки, правилам експлуатації і використання побутової техніки та пожежонебезпечних пристроїв, зброї, небезпечних, сильнодіючих на організм людини матеріалів, речовин, ліків; боротьбу з пияцтвом та загальне підвищення культури і дисципліни поведінки громадян, які можуть опи­нитися у небезпечних ситуаціях, та ін.

Певну специфіку мають заходи профілактики злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, які полягають у комплексному впливі на всі елементи «людина–дорога–транспорт». До таких заходів необхід­но віднести постійний контроль за додержанням правил безпеки дорож­нього руху всіма його учасниками; своєчасне запобігання порушенням незлочинного характеру, які можуть перерости в злочини; виховний і правовий вплив на водіїв, обслуговуючий персонал, населення; вивчення та роз'яснення Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; підтримка в належному стані доріг і дорожнього господарства, технічного стану транспортних засобів; удосконалення діяльності державних органів безпеки руху тощо.

Усі заходи профілактики необережних злочинів мають схожість і можуть збігатися із заходами захисту від випадкового заподіяння шкоди, оскільки вони зорієнтовані не тільки на можливих правопо­рушників, але і на запобігання випадковій шкоді. Проте це не зменшує їх антикриміногенного впливу, через те що досягається та сама мета – недопущення необережної злочинної поведінки особи.