Тема 20 пенітенціарна злочинність та її попередження

20.1 Поняття і кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі називається «пенітенціарною». Цей різновид злочинності характеризується такими ознаками: специ­фічним місцем вчинення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб'єктом злочину (тільки особи позбавлені волі); його спрямованістю проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід нам'яти, що розглядувана злочинність є складовою частиною рецидивної злочинності.

В Україні на цей час діють 180 установ Державного департаменту з питань виконання покарань, в яких утримуються близько 200 тис. осіб, у тому числі в 128 виправних установах - понад 170 тис, в 11 ви­ховних установах - понад 3 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах - понад 46 тис. ув'язнених та ін. Ці дані можуть істотно коливатися залежно від певних обставин (декриміналізація, помилування, амністія та ін.). Довічне позбавлення волі в Україні застосовано до більш ніж 1,5 тис. осіб. Отже, у місцях позбавлення волі у специфічних умовах утримання і людських стосунків перебуває значна кількість суспільно небезпеч­ного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправних відносин.

У середньому щорічно в установах Департаменту з питань вико­нання покарань реєструється до 400 злочинів. Динаміка злочинності в місцях позбавлення волі знижується. При аналізі злочинності в міс­цях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окремих нидів злочинів (побої і мордування, хуліганство, тілесні ушкодження, насильницьке мужолозтво та ін.) і певне коливання їх динаміки.

Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Усі їх можна розподі­лити на три групи. Основна маса злочинів припадає на першу групу: втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і злісна непокора вимогам адміністрації виправних установ, які загалом складають біль­ше половини всіх учинених у місцях позбавлення волі злочинів.

Форми і способи втечі можуть бути різні залежно від виду установ виконання покарань: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч з використанням насильства над охороною, зброї, технічних засобів. Утечі бувають оди­ночні, групові і масові під час масових заворушень у колоніях. Але часто підготовка до втечі та й сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер і вчиняються чи то за допомогою примітивних засобів подолан­ня огорожі (мотузка з «кішкою»), чи то шляхом використання недо­ліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому за­лежить від стану і організації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації установ виконання покарань виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти фактичне керівництво в колонії в свої руки. У цих випадках необґрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу установи виконання покарань.

Другу групу (за кількісними показниками) становлять злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незначне їх підвищення або зниження говорить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підви­щення обігу в «зоні» наркотичних речовин може свідчити про поси­лення впливу кримінальної субкультури.

Третю, хоча й меншу за кількісними показниками, але небезпечні­шу за видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбив­ства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза або насильство. Слід відзначити несталу динаміку цих зло­чинів. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань, масові заворушен­ня, захоплення заручників.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі становлять кра­діжки, грабежі і розбої. Частіше крадуть засуджені в інших засуджених. Нерідко речі і продукти харчування та передачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто невідомі адміністрації установ виконання покарань, а коли й ста­ють відомими, то на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів і розбоїв, то у місцях позбавлення волі вони не поширені.

Специфічним пенітенціарним злочином, який має майже повністю латентний характер, є насильницьке мужолозтво. Дуже ви­сока латентність злочинності в місцях позбавлення волі пов'язана з певними недоліками в системі оцінки показників роботи установ виконання покарань.

За деякими кримінологічними показниками структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняються у колоніях середнього і максимального рівнів безпеки, що пояснюється контин­гентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються у жилих і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах, найчастіше від 6 до 18 години, у робочі дні тижня. Знаряддям злочинів у місцях позбавлення волі, особливо насильницьких і корисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві пластини, «заточки», шнури та інші побуто­ві або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності в місцях позбавлення волі, то, за офіційними даними, майже за всіма кількісно-якісними показниками вона має тенденцію до зниження. Факт зменшення кіль­кості тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров'я за­суджених і співробітників адміністрації установ пов'язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насильницької злочинності в Україні взагалі; по-друге, з протидією злочинній субкультурі в місцях позбавлення волі; по-третє, з підвищенням рівня профілак­тичної роботи зі злісними порушниками режиму в установах виконання покарання.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини у місцях позбавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під варти та ін., мають певні особливості. За даними деяких досліджень, переважна більшість з них - чоловіки; за віком - до 30 ро­ків; з базовою і неповною базовою освітою; за службовим станови­щем - переважно некваліфіковані робітники. Ті, хто застосовував насильство, мали судимість за корисливі, корисливо-насильницькі зло­чини, хуліганство, зґвалтування; перебували на профілактичному об­ліку; були порушниками режиму утримання тощо.

Стосовно моральних рис можна зауважити, що більшість засудже­них мають обмежений світогляд і відповідну до нього примітивну структуру потреб. Найбільш характерні для в'язнів своя мораль і зви­чаї, які підтримуються в місцях позбавлення волі певними колами засуджених. Значна кількість їх хворі на різноманітні соматичні і пси­хічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунка та інші шлун­кові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення і хвороби ускладнюють відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, заходи виправного характеру тощо. Дослідження свідчать про те, що емоцій­на нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість можливос­ті самовладання у криміногенних сутичках, переважання збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, залежність від інших засудже­них, неможливість за власним бажанням змінити навколишнє сере­довище, надмірна підозрілість, песимізм, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негативне ставлення до праці і режиму від­бування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття і підтримка злочинної субкультури та схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, а також різний психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія) - все це руйнує особу, викликає у неї відторгнення «офіційних» цінностей. Але є й такі засуджені, які добре почувають себе в місцях позбавлення волі, зараховують себе до «авторитетів», «злодіїв у законі», лідерів тощо.

За основними кримінологічними рисами особа потерпілого від злочинів у місцях позбавлення волі мало чим відрізняється від особи злочинця взагалі. Однак особливу групу - штучно ізо­льовану від інших засуджених - утворюють так звані «опущені». До неї належать засуджені, щодо яких було вчинено гомосексуальне на­сильство або які добровільно вступили в гомосексуальні стосунки, а також засуджені, які нехтують особистою гігієною, дворушники, особи з жіночими рисами обличчя і тіла, взагалі слабкі за характером і фізично нездатні протистояти погрозам і насильству. Це один з елементів кримінальної субкультури, страхіття для засуджених, за допо­могою якого злочинні «авторитети» примушують інших засуджених підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають частину з них підтримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.