16.4 Попередження рецидивної злочинності

Рецидивна злочинність – складне явище, яке (як і зло­чинність взагалі) притаманне людському суспільству, має свої закономірності і не може бути викоренене у найближчі часи. Максимум можливого у боротьбі з нею – зменшення її до певних розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства та дер­жави за її станом та заходами боротьби з нею. Основна ідея протидії рецидивній злочинності – це орієнтація всього сус­пільства і держави на необхідність довгострокової, послідов­ної, комплексної, контрольованої боротьби з нею. Виникло (ще у давні часи) і набирає поширення на сучасному етапі чітке розуміння того, що для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі і рецидивом зокрема, потрібні не лише каральні, але й попереджувальні заходи, спеціальне реформування, в тому числі і реформи у пенітенціарній сфері. Ці заходи повинні бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою створення всіх необхідних політичних, економічних і соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини та кожної сім'ї. Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому усуненню негативних явищ і процесів, що породжують, відновлюють рецидивну злочинність і впливають на її зростання.

Загальносоціальне попередження рецидивної злочин­ності реалізує антикриміногенний потенціал суспільства в цілому, всіх його інститутів. Здійснення цих заходів зменшує суспільні протиріччя, криміногенне протистояння різних верств населення, соціальну дезорганізацію і людську деструктивність. Ці заходи мають бути спрямовані на попередження виникнення та усунення існуючих і майбутніх негативних суперечностей у суспільстві, пом'якшення наслідків кризових процесів, конфліктів та проблемних ситуацій у різних сферах людського буття і духовній сфері, сфері виховання неповнолітніх і молоді. Важливим загально-соціальним засобом попередження рецидивної злочинності є вдосконалення виховання людини. Це найбільш тривалий і важкий, але ж і найбільш надійний засіб попередження рецидиву, бо зникає його база – широка первинна злочинність. Самовиховання, сім'я, школа, оточуюче середовище, трудовий колектив, суспільство і держава повинні спадати єдину виховну систему. При здійсненні цього напряму загальносоціального попередження рецидивної злочинності на ранній стадії соціалізації особи необхідно:

• відтворити в Україні єдину виховно-профілактичну систему;

• забезпечити неповнолітнім та молоді реалізацію консти­туційного права на життя і розвиток;

• змінити принцип виділення матеріальних коштів на розвиток і виховання, охорону здоров'я дітей і підлітків.

Спеціально-кримінологічне попередження рецидивної злочинності – це безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну настанову у злочинців, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви; а також запобігання і припинення на будь-якій стадії початого злочину і ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається з таких трьох головних напрямів протидії рецидиву: кримінологічної профілактики, запобігання злочинам і припинення рецидиву злочинів.

Кримінологічне профілактика. Кримінологічна профілактика – це головним чином випереджальний напрямок попередження рецидивної злочинності. При здійсненні цього напряму бороть­ба зі злочинністю виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Правопорушення і злочинність неповнолітніх є важливим дже­релом рецидивної злочинності. Її попередження необхідно починати з попередження первинної злочинності неповнолітніх. Треба рішуче усувати недоліки в професійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів для зменшення впливу негативних умов мікросередовища, що в сучасних умовах є досить складною справою; нейтралізувати сімейне неблагополуччя, де формуються стійкі криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити деморалізуючу пропаганду в засобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну і будь-яким способом тощо. Ліквідація недоліків, що негативно впливають на первинну і повторну злочинність, повинна стати результатом загального оздоровлення і вдосконалення мікросередовища.

Попередження рецидивної злочинності неможливе без підриву і руйнування кримінальної («блатної») субкультури, традиції і звичаї якої суперечать загальним людським цінностям і спрямовані на тримання особи в злочинних тенетах. Саме існування і впровадження злодійської субкультури у свідомість і поведінку засудженого сприяє його криміналізації, взаємному «кримінальному зараженню» злочинців, запобігає виправленню особи. Настав час розробити і впровадити дійові заходи протидії кримінальній субкультурі у місцях позбавлення волі.

Істотним резервом попередження рецидивізму злочинів є подальше вдосконалення правоохоронної діяльності, зокрема своєчасне виявлення і розкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідворотності і більш суворого покарання злочинців за новий злочин. На жаль, ці принципи не завжди виконуються послідовно на практиці. Багато злочинців через різні обставини звільняються від покарання або засуджуються на незначні строки позбавлення волі, це викликає обурення такою несправедливістю не тільки суспільства, а й навіть інших засуджених.

Важливу роль у попередженні нових злочинів відіграє пенітенціарна і постпенітенціарна робота виправно-трудових установ і органів внутрішніх справ. Виникають проблеми адаптації і ресоціалізації особи злочинця, попередження рецидивних злочинів у місцях позбавлення волі. Безумовно потребують докорінної перебудови умови відбуття покарання у виправно-трудових установах. Тому насущною потребою пенітенціарного реформування є гуманізація системи відбуття покарання, орієнтація її на попередження і моральне оздоровлення засуджених. Очевидно, що першочерговим завданням є приведення у відповідність з Конституцією України і нормами міжнародного права чинного виправно-трудового права, яке б відповідало законодавству і ролі цивілізованого суспільства (кардинальна зміна умов утримання засуджених, зняття невиправданих обмежень, руйнування кримінальної субкультури, злочинної консолідації тощо).

З метою підвищення рівня постпенітенціарного попередження рецидивної злочинності заслуговують на увагу пропозиції багатьох авторів щодо: розроблення закону «Про постпенітенціарну систему», де законодавче визначалися б обов'язки державних органів, громадських організацій з соціальної адаптації засуджених; створення державної постпенітенціарної системи опіки з метою надання допомоги і підтримки засуджених до позбавлення волі; впровадження патронажної служби, яка проводила б і соціальну роботу та здійснювала нагляд за звільненими, надаючи їм психолого-педагогічну, психотерапевтичну, наркологічну, психіатричну, медичну, правову та матеріальну допомогу, що сприяло б зменшенню соціального відчуження; максимального стимулювання участі органів місцевого самоврядуван­ня, громадських і релігійних організацій, спілок, рухів, соціальних груп, партій, окремих громадян у соціальній адаптації звільнених.

Суттєве значення для попередження рецидивної злочинності має адміністративний нагляд за певною категорією осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлен­ня волі» такий нагляд строком від одного до двох років установлюється з метою попередження злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд встановлюється судом і являє собою систему тимчасових примусових заходів спостереження і контролю за поведінкою звільнених, який здійснюється органами внутрішніх справ. Потребує вдосконалення як сам інститут, так і практика адміністративного нагляду, усунення формалізму в його здійсненні, підвищення індивідуальної ресоціалізаційної роботи з особами, які реально можуть вчинити новий злочин, насиченість періоду адміністративного нагляду позитивними обов'язками піднаглядного (наприклад, пройти курс лікування, навчання, відновити родинні зв'язки, працевлаштуватися тощо).

Попередженню рецидивної злочинності можуть сприяти комплексні заходи соціального контролю і соціальної допомоги, неформальне проведення і дійсна зацікавленість у долі звільненого з місць позбавлення волі з боку правоохоронних органів, органів влади, трудового колективу, сім'ї. Досвід свідчить про те, що там, де з’являється активна і реальна турбота про долю засуджених при їх наполегливому прагненні почати нове нормальне життя, там є успіх.

Специфіка попередження рецидиву з боку осіб, умовно засуджених або засуджених з відстрочкою виконання виробу чи відбування покарання, умовно-достроково звільнених, пов'язана головним чином з наявністю випробного терміну. Власне кажучи, випробний термін встановлюється заради попередження вчинення злочину. Це досягається саме загрозою збільшення покарання у разі вчинення нового злочину, а також активною участю громадськості і трудових колективів у відповідній виховній роботі з метою закріплення результатів виправлення і прилучення засуджених до чесного життя. На жаль, за останні роки вказаний вид соціального контролю практично не діє.

Особливу увагу слід звернути на відновлення серйозної профілактичної роботи з такими складними категоріями осіб, звільнених з місць позбавлення волі, як психічно хворі, хронічні алкоголіки і наркомани, психопати, соціопати та ін. Ступінь їх соціальної запущеності, характер судимостей, поведінка у місцях позбавлення волі і після звільнення, психічна і соматична обтяженість, оточуюче середовище роб­іть діяльність з профілактики рецидиву злочинів майже безперспективною. В цьому разі вкрай важливе функціонування у кожній області Центрів соціальної адаптації і ресоціалізації, які включають соціально-психологічну і наркологічну служби, що деякою мірою сприятиме зменшенню гостроти проблеми постпенітенціарного періоду.

Запобігання та припинення рецидиву злочинів. В основі побіжного попередження рецидивної злочинності лежать ходи: переорієнтації антисуспільної настанови осіб, які звільняються від відбування покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.

Кримінологічні дослідження показують, що значна група рецидивістів вчиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання виходить на волю з наміром продовжити злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, запобігання рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмовитися від продовження злочинної діяльності. Зрозуміло, що для переорієнтації настанови на продовження злочинної поведінки на позитивні наміри необхідна система конкретних групових і індивідуальних заходів, які сприяли б вибору засудженим альтернативного, позитивного шляху свого життя.

Активна протидія рецидиву являє собою рішучі дії для схилення осіб до добровільної відмови від продовження злочинної поведінки, роз'єднання злочинних угруповань та ізоляції лідерів, «авторитетів», організаторів, контролю за додер­жанням правил і обмежень адміністративного нагляду з притягненням винних в його порушенні до відповідальності, соціальна і матеріальна допомога тим, хто має твердий намір відмовитись від продовження злочинної діяльності, тощо.

Організаційно-превентивна робота включає коло заходів, спрямованих на більш результативну організацію постпенітенціарної практики боротьби з рецидивною злочинністю. З метою надання державної і громадської допомоги доцільно

• створювати благодійні фонди для засуджених; відкривати безкоштовні ночліжки для безпритульних;

• більш широко включати у процес ресоціалізації релігійні організації, соціальні групи, окремих громадян;

• налагодити в країні через засоби масової інформації з допомогою і при підтримці громадськості контрпропаганду злочинної діяльності, ідеології і психології;

• протидіяти залученню у злочинну діяльність неповнолітніх та молоді.

До заходів цього напряму боротьби з рецидивною злочинністю належать також законотворча робота з удосконалення криміналь­ного, кримінально-процесуального, адміністративного, виправно-трудового законодавства, підвищення рівня оперативно-розшукової роботи по виявленню і припиненню злочинної діяльності злісних рецидивістів і професійних злочинців; надійна взаємодія і координація зусиль правоохоронних органів у виконанні програм боротьби з рецидивною злочинністю, організація її прогнозування тощо. Потребує налагодження і вдосконалення міжнародне співробітництво у сфері боротьби з рецидивною злочинністю.