Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МЕ Пос. 4.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

1. Середовище як фактор розвитку міжнародних економічних відносин.

Форми організації економічного життя в сучасному світі відрізняються значною розмаїтістю. В попередній темі ми говорили про наявність безлічі теоретичних концепцій, деякі з них стверджують наявність тенденцій формування єдиної економічної моделі суспільства, інші, навпаки, обґрунтовують збереження своєрідності національних культур господарювання. Щоб розібратися в причинах істотних відмінностей в організації економік різних країн, їхньому впливі на розвиток міжнародної економіки, необхідно звернутися до вивчення факторів, що їх зумовлюють.

Економічне середовище – сукупність зовнішніх чинників, що обумовлюють напрямки й форми розвитку відтворювальної активності людини, ділового життя.

Фактори, що його визначають, знаходяться поза межами прямого, безпосереднього контролю з боку суб'єктів національної економіки. Його основу складають, по-перше, природні фактори, що сформовані без участі людини, але впливають на здійснення економічної діяльності, і, по-друге, фактори, що сформувалися під впливом і в результаті людської діяльності.

Природні системи, що впливають на життя людини, можна розділити на біосферу, ноосферу й антропосферу. Біосфера (від греч. bios – життя, sphaire - куля) – одна з оболонок Землі, що включає частини земної кори, гідросфери й атмосфери, її склад і енергетика визначяються життєдіяльністю живих організмів.

Ноосфера (від греч. noos – розум і сфера, сфера розуму) – частина біосфери, у якій розумна діяльність людини перетворюється у вирішальний фактор розвитку, на формування й розвиток якої безпосередньо впливає діяльність людини.

Антропосфера (від греч. antropos – людина, sphaira – куля) – частина ноосфери, заселена людьми й змінена ними в реультате життєдіяльності.

Елементом антропосфери є техносфера – сукупність технічних засобів, документації та знань про можливості виробництва нової техніки, створенних і використовуваних людиною у своїй діяльності.

Міжнародне економічне середовище – сукупність географічних, природно-кліматичних, соціокультурних, ідеологічних, правових, політичних, економічних чинників, що визначають напрямки розвитку й особливості міжнародних економічних відносин (Рис. 2.1.).

Ідеологічні чинники

Соціокуль-турні чинники

Географічні чинники

Міжнародне економічне середовище

Правові чинники

Природно-кліматичні чинники

Політичні чинники

Економічні чинники

Рис. 2.1. Чинники міжнародного економічного середовища

2. Вплив географічних і природно-кліматичних факторів на розвиток міжнародних економічних відносин.

Фактори природно-кліматичного середовища, географічного розташування справляють як безпосередній, що виявляється в процесі встановлення й підтримки економічних відносин, так і довгостроковий вплив, що знаходить свій вираз у національній господарській культурі (Рис. 2.2.).

Насамперед, зупинимося на факторах географічного розташування. Інтенсивність і характер економічних зв'язків у значній мірі визначається наявністю й близькістю розташування потенційних економічних партнерів. Протилежною стороною такого сусідства є загроза зовнішньої агресії. Сучасний американський політолог Рендал Коллінз у цьому зв'язку виділяє серединні та окраїнні країни.

Вихід до морського узбережжя, наявність зручних водних шляхів створюють сприятливі можливості для розвитку торговельних відносин. Географічно віддалені регіони, країни, що знаходяться удалині від узбережжя або від судноплавних річок, вимушені нести значно більші транспортні витрати, виявляються в політичній і економічній залежності від сусідів. Транзит через треті країни значно ускладнює й підвищує вартість міжнародної торгівлі. У результаті вони розвинуті значно менш ніж рівнинні або прибережні держави, в основному, такі держави в сучасному світі залишаються відсталими.

Окраїнність або середин-ність розташу-вання

Відстань, кількість та характер потенційнихпартнерів

Географічніта природо-кліматичні чинники

Забезпече-ність мінераль-ними ресурсами

Вихід до моря, наявність судоплавних річок

Характер кордонів

Природний ладншафт

Клімат

Рис. 2.2. Географічні та природо-кліматичні чинники

На характер економічного розвитку і міжнародних економічних відносин впливають особливості природного ландшафту. Рівнини, відсутність природних границь (ріки, гори, морське узбережжя) сприяють розвиткові міжрегіональних зв'язків, інтеграції господарських систем. Не випадково кордони держав, як правило, збігаються з природними, географічними обмеженнями.

Ще однією важливою стороною географічного середовища є забезпеченість мінеральними ресурсами, особливо енергоресурсами, залізорудною сировиною, дорогоцінними каменями й металами. На початковому етапі становлення капіталістичної системи, коли транспортні витрати були високими, наявність природних запасів вугілля виступало обов'язковою умовою становлення промислового виробництва в країні. На цьому етапі виявляються переваги країн «вугільного поясу», таких, як Великобританія, Бельгія, Франція, Німеччина, Польща, Росія. У цих країнах відбувався підйом таких ключових галузей індустріалізації, як металургія, транспорт, хімічна промисловість. Скорочення транспортних витрат, перехід на нафту, будівництво гідроелектростанцій у ХХ столітті згладжують ці переваги, але на зміну їм приходить розширення споживання нескінченної безлічі інших природних ресурсів.

Особливе місце серед факторів міжнародної економіки мають кліматичні особливості регіонів. Сучасний американський економіст Дж. Сакс беззастережно стверджує, що «Насправді ніякого розмежування за лінією «Північ – Південь» узагалі немає; справжній розлам проходить за лінією «помірний клімат – тропічний клімат». Тропічний клімат з однієї сторони створює більш сприятливі умови для людського життя, але з іншої перешкоджає економічному прогресові в суспільстві. Менше стимулів для вдосконалення знарядь праці, висока ймовірність епідемій перешкоджає концентрації населення у великих містах. Концепції Дж. Сакса у певній мірі протистоїть теорія А. Тойнбі.

Англійський філософ, автор теорії цивілізаційного розвитку А. Тойнбі, стверджував, що розвиток цивілізацій, а, отже, і систем господарювання визначають географічна, природна і соціальна середа. «Причина генезису цивілізацій криється не в єдиному факторі, - пише вчений, - а в комбінації декількох; це не єдина сутність, а відношення». А. Тойнбі висуває концепцію «виклику-та-відповіді». Функція «зовнішнього фактора», виклику, складається в пробудженні «внутрішнього творчого імпульсу», перетворенні його в постійно діючий стимул реалізації потенційно можливих творчих варіацій. Саме виклик спонукає до росту. Вирішуючи поставлену викликом задачу, відповідаючи на нього, суспільство змушене прагнути до іншого, більш стійкого, досконалого стану. Відсутність виклику означає відсутність стимулів до росту та розвитку. Такими видаються вченому причини відсталості народів, що жили в сприятливих для життя регіонах Землі та, перетворилися в еволюційному плані в жертви «Повних вітрил» і «Занадто гарної землі». А. Тойнбі розділяє стимули росту на стимули природного середовища та стимули людського оточення. Серед перших – стимул «поганої землі», суворих країн і стимул «нової землі», заморської міграції. До другого відносяться стимули ударів, тисків, обмежень. Учений стверджує, що реакція цивілізації відбувається відповідно до «Закону компенсації», відповідно до якого чим сильніше виклик, тим сильніше відповідь. Існує певна міра суворості іспиту, коли стимул досягає найвищої інтенсивності, її перевищення призводить до придушення відповідної активності.