3. Рівні міжнародної економічної інтеграції.

Виділяють наступні базисні рівні розвитку МЕІ: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний, політичний і валютний союз (Рис. 10.4.).

Зона преференційної торгівлі

Економічний і валютний союз

Зона вільної торгівлі

Рівні МЕІ

Спільний ринок

Митний союз

Рис. 10.4. Рівні міжнародної економічної інтеграції

Зона преференційної торгівлі – рівень міжнародної інтеграції, який забезпечує преференційні умови торговельного співробітницьтва між країними-участниками.

Зона вільної торгівлі – форма міжнародної економічної інтеграції, відповідно до якої скасовуються торговельні обмеження між країнами-учасницями, знижуються або скасовуються взаємні мита. Скасовуються торговельні обмеження в торгівлі окремими товарами. На цій стадії знаходиться більшість регіональних інтеграційних об'єднань світу.

В міру усунення внутрішніх торговельних обмежень, уніфікації зовнішньоторговельного законодавства формується вільний торговельний простір. Кожна з країн має право проводити власну торговельну політику стосовно країн, що не входять у вільний торговельний простір. Приклад НАФТА (1994 р.)

Митний союз – форма міжнародної економічної інтеграції, коли країни-учасниці встановлюють єдиний митний тариф і проводять єдину зовнішньоторговельну політику стосовно третіх країн. Зовнішньоторговельні обмеження між країнами-учасницями відсутні. Приклад – «МЕРКОСУР» Інтеграційне об'єднання країн Південної Америки (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай).

Спільний ринок – форма міжнародної економічної інтеграції, при якій між країнами учасницями досягнуто згоди про вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і трудових ресурсів через національні границі. Приклад європейський загальний ринок.

Економічний і валютний союз – форма міжнародної економічної інтеграції, при якій договори про зону вільної торгівлі, митний союз і спільний ринок доповнюються угодами про проведення спільної економічній і валютній політики - Європейський Союз.

4. Регіональні інтеграційні процеси в сучасній світовій економіці.

Регіональні економічні об'єднання в сучасному світі охоплюють практично всі континенти й держави. Регіональна інтеграція є першим кроком на шляху формування загальносвітової економічної інтеграції. Вона дозволяє звести до мінімуму труднощі, зв'язані з початковими етапами лібералізації внутрішніх ринків, дозволяє координувати зусилля у відстоюванні національних інтересів у процесі формування глобальної економіки.

Розглянемо основні регіональні об'єднання.

Європейський союз. 25 країн. 450 млн. чол.

Етапи формування:

Вихідний посил – об'єднання з метою надання протекціоністської підтримки власних виробників - Європейський ринок вугілля і стали (Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція, 1951 р.).

!957 р. (Римський договір) – утворено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) та Європейське об’єднання з атомної енергії (ЄВРАТОМ).

1967 р. – на основі об’єднання Європейського ринку вугілля і сталі, ЄЕС та ЄВРАТОМу утворюється Європейське співтовариство.

1979 р. – формування Європейської валютної системи.

1987 р. – Акт про утворення Єдиної Європи.

1992 р. Маастрихтський акт про утворення з 1 січні 1993 р. Європейського союзу.

З 1 січні 1999 р. уведена безготівкова загальноєвропейська валюта (ЕКЮ), а з 2002 готівкова загальноєвропейська валюта (Євро).

1. У 1973 р. до ЄС приєдналися Великобританія, Данія й Ірландія.

2. 1981 р. - Греція.

3. 1986 р. – Іспанія й Португалія.

4. 1995 р. – Австрія, Фінляндія, Швеція.

Сучасний етап – у 2004 р. приєдналися до ЄС 10 країн – Болгарія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.

Маастрихтський договір – документ, у якому зафіксовано рішення країн ЄС про утворення Європейського союзу на засадах Європейського Співтовариства, доповнений новими формами співпраці.

Кожен етап розширення ЄС мав як позитивні, так і негативні сторони. Розширення означало скорочення середнього рівня ВВП на душу населення, додаткові витрати на структурні зміни в економіці країн, що приєднуються, сільське господарство, внутрішню політику, удосконалювання управління.

Структура управління ЄС:

1. Рада Європейського союзу. Сесії на рівні глав держав і урядів, міністрів. Приймає стратегічні рішення. М. Брюсель.

4. Комісія ЄС. Виконавчий орган (уряд ЄС), наділений нормотворчими правами. Складається з 20 членів (комісарів) із ключових питань соціально-економічного життя. Розробляє пропозиції з подальшого розвитку ЄС. М. Брюсель.

3. Європейський парламент. Обирається прямим пропорційним голосуванням жителів усіх країн-членів. Має консультативні функції. М. Страсбург.

4. Європейський суд. Люксембург.

5. Європейський соціальний фонд займається питаннями полегшення переміщення робочої сили.

6. Європейський фонд регіонального розвитку.

7. Європейський інвестиційний банк.

На різних стадіях інтеграції знаходяться такі сучасні регіональні об'єднання, як НАФТА, МЕРКОСУР, СНД.

НАФТА 1994 р., США. Мексика, Канада.

Передумови – географічна близькість, взаємодоповнюваність економік, дешевина робочої сили в Мексиці, 375 млн. чол., 17% світового експорту, 12 трлн. дол. сукупний ВВП.

МЕРКОСУР 1991 р., Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай. 200 млн. чол., 1 трлн. дол. ВВП. Штаб квартира у Монтевідео (Уругвай).

КАРІКОМ (Карібське співтовариство) 1974 р., Антигуа та Барбуда, Багамські остови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гаїті, Гайана, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадин, Сурінам, Трінідад і Тобаго, Ямайка). Штаб-квартира у Джорджтауні (Гайана).

АСЕАН (Організація держав південно-східної азії) 1967 р., Індонезія. Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Мьянма, Бруней, Лаос, В'єтнам).Функції: сприяння економічному і соціальному розвиткові; співробітництву у промисловості і сільскому господарстві; спільній зовнішньоєкономічній діяльністі; встановленню миру і стабільності в регіоні. Штаб-квартира у Джакарті (Індонезія).

АТЭС (Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво) 1989 р., 20 країн азіатсько-тихоокеанського регіону (Австралія, Бруней, Вьєтнам, Індонезія, Канада, КНР, Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Перу, Росія, Сінгапур, США, Сянган, Таїланд, Тайвань, Філіпіни, Чилі, Японія). Фуцнкції: розвиток торгівлі, науки, промисловості, телекомунікацій, транспорту, енергетики; збереження морських ресурсів, регулювання рибальства; раціональне використання людських ресурсів та продовольства; розвиток сфери послуг та туризму. Штаб-квартира у Сінгапурі.

ОАЄ (Організація Африканської єдності), 1963 р. Об’єднує всі 53 держави африканського континенту. Функції: захист суверинітету; сприяння політичному та економічному співробітництву; підтримка економічного розвитку країн регіону. Штаб-квартира у Адіс-Абебі (Ефіопія).

Ліга арабських держав, 1945 р. (Алжир, Бахрейн, Джибуті, Ірак, Єгирет, Ємен, Йорданія, Катар, Коморскі острови, Кувейт, Ліван, Лівія, Мавританія, Мароко, ОАЕ, Оман, Палестина, Саудівська Аравія, Сірія, Сомалі, Судан, Туніс). Функції: організація взаємодії арабських країн у різних галузях економіки, політики та культури.

ЄЕП, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія. Таджикистан.

Міжнародна економіка залишається для країн, що розвиваються реальним джерелом інвестицій і технологій. Визначальний вплив на економічний розвиток мають умови їхнього одержання. Участь у регіональних і спеціалізованих (ОПЕК) торговельних блоках значно посилюють позиції економіки РК у співробітництві з ПРК.

Зростає розуміння необхідності розвитку співробітництва між країнами з перехідною економікою й країнами, що розвиваються, формування групового або колективного самозабезпечення. Це дозволяє зменшити загрозу нової неоколоніальної залежності, забезпечити можливість вибору в міжнародній економічній політиці. Концентруючи зусилля на пошуку шляхів для збільшення своєї частки у світовій торгівлі, розширюючи партнерські зв'язки, поєднуючи свої ресурси, невеликі країни здатні перебороти перешкоди, що накладає обмеженість ринків і засобів виробництва, зберегти високий ступінь незалежності економічного розвитку.

У такий спосіб розширення економічного співробітництва між РК перетворюється в альтернативу політики сепаратних нерівноправних відносин з ПРК, створює можливість одержати реальні вигоди від спеціалізації і взаємної торгівлі, мінімізувавши при цьому вплив несприятливих чинників розвитку сучасної світової економічної системи.