3. Світові валютні ринки

Якщо в 2000 р. загальний обсяг світового експорту товарів оцінювався в 6,3 трлн. дол., обсяг ПЗІ – 800 млрд. дол., загальний обсяг іноземних активів світової банківської системи – 6,7 трлн. дол., то середній добовий обсяг валютних операцій становив 1, 5 трлн. дол. Цей обсяг перевищує 4/5 обсягу валютних резервів усіх країн світу та складає 1/5 обсягу світової торгівлі. Водночас слід враховувати, що реально у обслуговуванні міжнародних торговельно-економічних потоків приймають участь лише 2 – 3 % від указаної суми. Більшість угод - це короткострокові операції – форварди, фьючерси, опціони на валюту. Річний обсяг торгівлі фінансовими деривативами (350 трлн. дол.) у п’ять разів перевищує сукупну вартість акції та боргових цінних паперів обчислений за показниками капіталізації та заборгованості.

Валютні ринки – офіційні центри купівлі-продажу валюти за курсом, що складається на основі попиту та пропозиції. Принципи функціонування валютних ринків (Рис. 8.7):

1. системність у рамках СВС;

2. стабільність;

3. дія на основі міжнародних розрахунків;

4. основними суб'єктами виступають банки різних країн.

Особливості світового валютного ринку (Рис. 8.8):

1. посилення взаємозв'язку на основі використання ПК;

2. безперервність функціонування;

3. єдина техніка проведення операцій;

4. значна частка спекулятивних операцій;

5. нестабільність курсів валют;

6. значна частка страхових операцій.

Системність у рамках СВС

Стабільність

Принципи функціонування валютних ринків

Основні суб’єкти банки різних країн

Дія на основі міжнародних розрахунків

Рис. 8.7. Принципи функціонування валютних ринків.

Використан-ня комп’ютер-них мекреж

Безперерв-ність функціону-вання

Значна частка страхових операцій

Специфіка СВС

Єдина техніка проведення операцій

Нестабіль-ність курсів валют

Значна частка спекулятив-них операцій

Рис. 8.8. Особливості сучасного світового валютного ринку.

Основні напрямки функціонування СВС (Рис. 8.9):

1. здійснення міжнародних розрахунків;

2. страхування валютних і інвестиційних ризиків;

3. забезпечення взаємозв'язку валютних та інвестиційних ринків;

4. диверсифікація валютних операцій суб'єктів фінансової активності;

5. спекулятивні операції з валютою;

6. забезпечення валютної політики урядів окремих країн.

Виділяють національні, регіональні й світовий валютні ринки.

Міжнародні розрахунки

Страхування валютних та інвестиційних ризиків

Забезпечен-ня валютної політики уряду

Основны напрямки функціону-вання валютних ринків

Взаємозв’я-зок валютних та інвестицій-них ринків

Диверси-фікація валютних операцій

Спекулятив-на діяльність

Рис. 8.9. Основні напрямки діяльності валютних ринків

Світовий валютний ринок – система стійких організаційно-економічних відносин із приводу купівлі-продажу валюти і платіжних документів в іноземній валюті, здійснюваних у світових фінансових центрах.

До основних світових фінансових центрів відносять Лондон (близько 500 млрд. дол. у день), Нью-Йорк (близько 250 млрд. дол. у день), Токіо (понад 160 млрд. дол. у день), Цюріх (50 млрд. дол. у день), Франкфурт-на-Майні, Париж, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн.

Основними організаційними структурами СВС є валютні біржі. На них здійснюються операції з валютою.

Валютна операція – вид господарської діяльності, зв'язаний з купівлею-продажем, розрахунками або наданням у позичку іноземної валюти.

Види валютних операцій (Рис. 7.10):

• негайне постачання грошей готівкою (spot) – купівля-продаж валюти в банків за умови її постачання наступного дня після угоди за курсом на момент її укладання (90% всіх операцій);

• термінові форвардні (по заздалегідь обговореним цінами) і ф'ючерсні (за цінами, що існують на момент укладання угоди) валютні операції про постачання товарів і послуг у майбутньому за курсом або ціною заздалегідь зафіксованим в угоді;

• поєднання поточних і термінових операцій (своп);

• валютний арбітраж – операція, що передбачає купівлю валюти (товарів, ЦП) на одному ринку та негайну його перепродажу на іншому та отримання прибутку за рахунок різниці ціни купівлі та продажу (тимчасовий, просторовий, простий – з одною валютою, складний – із декількома валютами).

Форівардні

Негайне надання грошей готівкою (spot)

Валютний арбітраж

Види валютних операцій

Своп

Ф’ючерсні

Рис. 7.10. Основні види валютних операцій

Валютна політика.

Валютна політика – елемент національної та міжнародної економічної політики, що визначає внутрішні й зовнішны аспекти діяльності держави через вплив на валюту, валютний курс, валютні операції.

Як інструменти валютної політики держави використовують девальвацію та ревальвацію національної валюти, валютні інтервенції й обмеження, управління валютними резервами, валютне субсидування, встановлення валютних паритетів, валютний демпінг і валютну блокаду.

Девальвація – офіційне зниження курсу національної валюти стосовно іноземних валют. У результаті стимулюється експорт і стримується імпорт товарів і послуг, створюються умови для поліпшення стану платіжного балансу країни.

Ревальвація (ревалоризація) – підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Використовується для боротьби з інфляцією, стимулювання активності імпортерів товарів і експортерів капіталу.

Валютний демпінг – різновид демпінгу, при якому експорт товарів провадиться за цінами, нижче світових за допомогою заниження курсів валюти, що відображають зовнішнє знецінювання, у масштабах, що перевищують знецінювання валюти на внутрішніх ринках.

Валютна інтервенція – втручання держави у функціонування валютного ринку через активну продажу або купівлю іноземної валюти з метою впливу на курс національної валюти. Носять обмежений за часом характер і припускають значні витрати Центральним банком коштів на закупівлю іноземної валюти або вилучення її з обігу за допомогою продажу іноземної валюти.

Валютна блокада – сукупність таких заходів, як блокування рахунків, кредитна блокада, валютні обмеження, системно використовуваних одними країнами у відношенні до інших країн з метою виконання останніми певних вимог.

Валютні обмеження – система установленних законодавчо або в адміністративному порядку нормативних правил, спрямованих на обмеження валютних операцій. Вони передбачають обмеження руху грошових коштів, капіталів, золота, ЦБ, грошових знаків, заборону вільного продажу та купівлі іноземної валюти, обов'язковий обмін валюти за офіційним курсом.

Девізная політика передбачає регулювання валютного курсу шляхом покупки або продажу іноземної валюти.

Дисконтна політика – політика, напрвленна на регулювання валютного курсу, руху капіталів і платіжного балансу шляхом зміни процентних ставок по кредитах.

Виділяють п'ять основних способів управління валютними ринками (Рис. 8.11):

• фінансування платіжного дефіциту.

• валютний контроль;

• плаваючі валютні курси;

• фіксовані курси;

• регульовані валютні курси (поєднання пп. 4 і 5).

Валютний контроль

Регульовані валютні курси

Фіксовані курси

Способи управління валютними ринками

Фінансуван-ня платіжного дефіциту

Плаваючі (змінні) валютні курси

Рис. 8.11. Способи управління валютними курсами

• Фінансування платіжного дефіциту без зміни валютного курсу. Для досягнення цієї мети можуть використовуватися два типи валютної політики.

1.1. Тимчасове фінансування. Застосовується у випадку, якщо країна може фінансувати дефіцит платіжного балансу за рахунок валютного резерву національного банку, залишаючи валютний курс незмінним.

Умови:

а. дефіцит платіжного балансу носить тимчасовий характер;

б. країна має достатні валютні резерви;

в. у довгостроковому плані валютний курс має тенденцію до стабільності.

1.2. Платіжний дефіцит у країні ключової валюти, «дефіцит без сліз». Якщо валюта країни – засіб міжнародних розрахунків, така країна може дозволити собі мати дефіцит платежів без відповідної корекції.

2. Валютний контроль: протилежний вид валютної політики – уряд може жорстко контролювати всі угоди між країною й іншим світом. Зокрема, він може обмежити можливість резидентів купувати іноземну валюту для витрат за кордоном, обмежити імпорт, вивіз капіталів, не змінюючи офіційного валютного курсу.

Недолік – значні соціальні витрати валютного контролю. Контроль виступає інструментом впливу уряду на розподіл валютних ресурсів. Він дозволяє застосовувати державну владу й одержувати державний доход. Відбувається посилення впливу суб'єктивного фактора. Зростають стимули до корупції з боку державних службовців. Вважається неприйнятним у ринковій економіці.

Суперечливі тенденції у сфері сучасних валютних відносин:

1. прагнення до постійного узгодження валютної політики, колективного контролю макроекономічних показників розвитку національних економік;

2. прагнення захиститися від зовнішньоекономічного утручання у внутрішньо економічний розвиток.

Основні принципи сучасних валютних відносин зафіксовані в Ямайській валютній системі (1978). Вона допускає багатоваріантність валютних режимів, передбачає можливість фіксованих, плаваючих і змішаних валютних режимів. Вибір того або іншого курсу залежить від пріоритетів економічної політики. У випадку, якщо держава віддає пріоритет стабільності валютного курсу, вона прибігає до політики фіксованих курсів.

3. Фіксований валютний курс (ФВК) – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає відхилення від нього в одну або іншу сторону не більше ніж на 2,25 %.

ФВК скорочує ризик і невизначеність торговельних і фінансових угод за допомогою підтримки співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку. Основні напрямки (Рис. 8.12):

а. підтримка курсу за допомогою використання валютних резервів;

б. контроль над торговельними й фінансовими потоками (стримування експорту й стимулювання імпорту, податки на експорт капіталу, обов'язковий продаж валютного виторгу й розподіл валюти між імпортерами);

в. обмежувальна податкова й грошова політика, спрямована на скорочення попиту на валюту за допомогою впливу на рівень національного доходу і росту процентних ставок.

Недоліки:

а. необхідні значні валютні резерви;

б. скорочення обсягу й деформація міжнародної торгівлі, дискримінація окремих імпортерів, формування «чорного ринку» іноземної валюти;

в. скорочення обсягів виробництва, ріст безробіття й інфляції.

Способи підтримки фіксованого валютного курсу

Скорочення попиту на валюту

Використання валютних резервів

Контроль за торговельнимита фінансовими потоками

Рис. 8.12. Способи підтримки фіксованого валютного курсу

4. Змінний валютний курс (ЗВК) – курс, що вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції, на який держава може впливати шляхом валютних інтервенцій.

Переваги: забезпечує вирівнювання платіжного балансу країни.

Недоліки:

а. збільшуються економічні ризики. Зміна курсу веде до коливань обсягу міжнародної торгівлі, коливань обсягу інвестицій.

б. нестабільність економіки через зв'язок валютного курсу з інфляцією, безробіттям, фазами економічного циклу.

5. Поєднання елементів політики фіксованих і плаваючих валютних курсів:

5.1. Змінювані паритети валют. Країна підтримує фіксований курс за рахунок незначних змін в економіці, однак у випадку недостатності змін відбувається девальвація валюти і встановлюється новий офіційний фіксований курс.

5.2. Регульоване плавання валют: офіційні органи змінюють валютний курс поступово, поки не буде досягнутий новий паритет. Поетапна девальвація національної валюти на заздалегідь сплановану й оголошену величину. Одночасно уряд уживає заходів по пристосуванню економіки до нової ситуації й пошуку фінансових засобів для полегшення необхідних операцій на валютному ринку.

Вибір режиму валютних курсів залежить від цілей економічної політики. Враховується зв'язок валютного режиму з інфляцією, безробіттям, станом економіки, бюджетною, податковою, грошово-кредитною політикою.

При пріоритеті цілей досягнення повної зайнятості, коли інфляція не має особливого значення, перевагу може бути віддано ЗВК. Якщо ставиться задача запобігання інфляції, пріоритет віддається ФВК. У цілому, політика валютних курсів у значній мірі зводиться до оптимального співставлення безробіття й інфляції.

Велике значення має ступінь залежності національної економіки від процесів, що відбуваються у світовому господарстві.