4. Міжнародні валютно-кредитні організації.

Міжнародна фінансово-кредитна система - сукупність міжнародних фінансово-кредитних відносин та інститутів, що забезпечують їхнє здійснення. Основними інститутами, що забезпечують погоджену роботу міжнародної фінансово-кредитної системи, виступають міжнародний валютний фонд (МВФ), група всесвітнього банку, банк міжнародних розрахунків, Лондонський і Паризький клуби, регіональні банки реконструкції й розвитку (Рис. 5.6). Світовий банк – міжнародний інвестиційний інститут, що складається із групи тісно пов'язаних між собою організацій, які входять у систему ООН, спільною метою яких є надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються. Заснований одночасно з МВФ на конференції у Бреттон-Вудсі в 1944 р. У число його членів входить більш 170 країн. Базується у Вашингтоні.

У структуру світового банку, або групи світового банку входять:

4. Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), заснований у 1944 р. з метою надання кредитам відносно багатим країнам, що розвиваються;

5. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах найбіднішим країнам, що розвиваються;

6. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена в 1956 р. з метою сприянню економічному розвиткові в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному секторові;

7. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (БАІГ), засноване в 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від утрат, пов'язаних із комерційними ризиками;

8. Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню інвестиційних потоків за допомогою надання послуг з арбітражного розгляду та врегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Основні між-народні фінансово-кредитні організації

Бреттон-Вудские организации

Региональные банки развития

Банк международных расчетов

ЕБР;

АзБР;

АфБР;

МАБР

Кредиторские клубы

МВФ

Группа мирового банка:

МБРР;

МАР;

МФК;

МАИГ;

МЦУИС

Лондонский;

Парижский

Рис. 5.6. Система міжнародний фінансових організацій

Вони мають спільну штаб-квартиру й спільне керівництво. Група світового банку є найбільшим у світі інвестиційним інститутом. На неї приходиться не менш половини загального річного обсягу коштів, які спрямовуються усіма міждержавними організаціями країнам, що розвиваються. ВБ покликаний сприяти інтеграції економіки всіх країн-членів з основними центрами світової системи господарства.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) – міждержавний банк (1930), що поєднує проведення комерційних операцій для центральних банків із роллю організатора й учасника валютного співробітництва. Підтримує ділові відносини з банками 33 країн світу. В основному з країнами – членами ОЕСР і східноєвропейськими країнами.

Основні завдання:

4. сприяння співробітництву ЦБ країн-учасників;

5. надання додаткових коштів для міжнародних фінансових операцій;

6. виконання ролі довіреної особи в міжнародних фінансових угодах.

БМР може:

4. здійснювати операції із золотом, короткостроковими зобов'язаннями, валютою;

5. надавати позики ЦБ;

6. зберігати грошові кошти ЦБ;

7. купувати державні облігації;

8. приймати урядові внески по особливих угодах;

9. підтримувати валюти окремих країн (разом із МВФ);

10. проводити науково-дослідну роботу з фінансових питань.

У щорічних звітах МБ проводиться аналіз стану світової економіки. Знаходиться в м. Базель (Швейцарія). Вищий орган – щорічні збори акціонерів БМР, виконавчий орган – Рада директорів, голова одночасно виконує обов'язки президента банку.

Паризький клуб (1956) – неформальна урядова організація країн-кредиторів, створена для спостереження за рухом державних заборгованостей країн світу, а також проведення багатобічних переговорів із країнами-боржниками по реструктуризації їхньої заборгованості. Керівником Паризького клуба традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Лондонський клуб – неформальна організація найбільших банків-кредиторів, що регулює проблеми реструктуризації приватних боргів. Переговори з боржником, як правило, від імені і з доручення інших банків веде один представник (банк). У рішенні конкретних питань беруть участь тільки ті банки, що мають найбільші вимоги до боржників із даної країни.

Міжнародна система фінансової підтримки економічного розвитку спирається на роботу регіональних банків реконструкції та розвитку. У роботі регіональних банків беруть участь не тільки країни конкретного регіону, але і з інших регіонів.

Азіатський банк розвитку (1965).

Африканський банк розвитку (1964).

Міжамериканський банк розвитку (1959).

Європейський банк реконструкції й розвитку (1990).

Чорноморський банк торгівлі й розвитку (1999).

Місце й роль України на міжнародному ринку позичкового капіталу.

З 1992 по 2000 р. зовнішній борг України зріс з 396 млн. дол. до 18, 1 млрд. дол. Проведена в березні - квітні реструктуризація зовнішньої заборгованості перед комерційними кредиторами дозволила скоротити її до 13,5 млрд. дол. У 2001 – 2006 р. Україна щорічно повинна виплачувати за зовнішніми боргами 1,7 – 2,1 млрд. дол. Джерелами цих виплат є кошти Держбюджету, доходи від приватизації, валютні резерви, нові позики. На початок 2004 р. зовнішня заборгованість України складала приблизно 14 млрд. дол.

Здатність держави обслуговувати свій борг оцінюється, виходячи з його відношення до ВВП. Критичними вважаються 60 %. Складової нашої заборгованості:

- позики, видані міжнародними організаціями – 43 %;

4. позики інших країн – 35,6%;

5. комерційні позики – 21,4%.

Основні кредитори - Росія, МВФ, ВБ, Німеччина, Туркменістан.

При визначенні міжнародної кредитної політики необхідно враховувати висновки Всесвітнього банку про те, що основну роль в економічному розвитку грає не зовнішнє фінансування, а внутрішні ресурси і зважена економічна політика. Опора на зовнішній капітал веде до посилення залежності країни від несприятливих зовнішніх обставин. Позитивний вплив зовнішнього фінансування можливий лише у випадку, якщо воно спирається на розумну внутрішню економічну політику.

Практика зумовлювання економічної допомоги з боку МВФ виконанням цілого ряду умов обмежуючих економічну активність у країні реципієнті у багатьох випадках вела до погіршення ситуації, і це стимулює пошуки шляхів самостійного виходу з кризи.

Література: 4; 5; 7; 9; 10; 11; 16; 19; 20; 21; 27; 33.