4. Регулювання міжнародних міграційних процесів.

Значна активізація міжнародних міграційних потоків робочої сили обумовила необхідність утручання держав і міжнародних організацій у процеси переміщення робочої сили. Контролеві й регулюванню підлягають соціальний, віковий, професійний склад, співвідношення між кількістю мігрантів, що в'їжджають і виїжджають із країни.

Серед основних міжнародних домовленостей в області міграції робочої сили варто виділити прийняту в 1951 р. ООН «Конвенцію про статус біженців», прийняті Радою Європи “Європейську угоду про скасування віз для біженців” (1959 р.), “Резолюцію 14 про надання притулку особам, що знаходяться під погрозою переслідування” (1967 р.) й інші.

Регулювання міжнародної міграції здійснюється на одно-, дво-, та багатосторонніх засадах.

Одностороннє регулювання має на меті державне регулювання міграційних процесів відповідно до національних інтересів без узгодження з іншими країнами.

Двостороннє регулювання передбачає укладення двосторонніх міждержавних угод. Приміром, Україна уклала відповідні двосторонні угоди з Польщею, Литвою, Росією, Молдовою, Білорусією, Латвією, Словаччиною, Вірменією, В'єтнамом, Лівією, Азербайджаном. Проводиться робота з підготовки відповідних угод з Аргентиною, Угорщиною, Грецією, Грузією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Іспанією, Італією, Кіпром, Конго, Румунією, Югославією, Тунісом, Фінляндією, Чехією.

Багатобічне регулювання міграційних процесів ґрунтується на міжнародних угодах і конвенціях, укладених на регіональному й світовому рівнях, в рамках інтеграційних союзів. Різні аспекти трудової міграції регламентуються двосторонніми й багатосторонніми угодами, що відповідають законодавчими актами й урядовими постановами. Характер цих документів багато в чому визначається ситуацією на національному ринку праці. Так, у сучасних умовах у Європі активно обговорюється можливість повної заборони на міграцію робочої сили з «третього світу».

Регулюючими суб'єктами виступають міністерства праці, внутрішніх справ, іноземних справ, спеціально створювані державні та міждержавні органи. Значна увага приділяється уніфікації трудового законодавства країн, учасників міжнародного поділу праці.

Уніфікація трудового законодавства – раціональне скорочення й приведення до загальновизнаних світових стандартів законодавства про працю країн світу, визнання пріоритету міжнародного права у сфері праці над національним.

Важливим елементом імміграційної політики є встановлення юридичного статусу мігрантів, визначення соціально-економічних, трудових прав мігрантів. Як правило, цей статус позбавляє їх політичних прав, обмежує участь у профспілках, регламентує терміни, місце й професійну діяльність мігранта. У дозволах на працю фіксується характер діяльності, професія, місце роботи, термін перебування. Уводяться обмеження щодо визнання кваліфікації іноземних фахівців, ускладнюються умови допуску до певних видів робіт. Навіть вводяться обмеження на право займатися деякими з них.

Положення іноземних робітників ускладнюється і тим, що роботодавці звільняються від значної частини обов'язкових витрат на відтворення робочої сили. Якщо в Західних країнах держава бере на себе зобов'язання по соціальній підтримці населення протягом усього життя (витрати на освіту, медичне обслуговування, профпідготовку й перепідготовку, пенсії, допомога по безробіттю, сімейна допомога), то мігранти, як правило, виплачуючи відповідні відрахування, не мають права на відповідну допомогу з боку держави. У результаті, вносячи свій внесок у формування держави загального добробуту на Заході в самому працездатному віці, іммігранти виявляються утриманцями соціальних програм після повернення додому. Адже після повернення іммігранта країни, що його приймали, як правило, ніяких витрат на його соціальну підтримку не несуть.

Слід зазначити, що законодавчі акти не надають, як цього вимагає «Загальна декларація прав людини» й рішення Міжнародної організації праці (МОП) із питань міграції робочої сили рівних прав мігрантам в економічній, політичній і соціальній сферах. Організація створена в 1919 р. У 1946 р. вона набула статус спеціалізованої установи ООН. Поєднує більше 170 країн світу. Україна з 1954 р. є членом цієї організації. Керівні органи: генеральна конференція, що збирається щорічно, створювана на трирічний термін адміністративна рада, міжнародне бюро праці – постійний секретаріат. Штаб-квартира розташовується в Женеві.

МОП прийняла більш 300 конвенцій в області міграції робочої сили. До завдань організації відноситься: організація безкоштовної служби для допомоги мігрантам; запобігання недостовірного інформування мігрантів, полегшення від'їзду, переміщення й прийому мігрантів; забезпечення переказу грошей на батьківщину й медичне обслуговування мігрантів.

Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів грає Міжнародна організація по правах мігрантів (МОМ). Її основними завданнями є:

• управління упорядкованою й плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн міграції й еміграції;

• сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між країнами;

• організація міграції біженців і переміщених осіб, змушених залишити свою Батькывщину.

Комісія ООН по народонаселенню через відповідний фонд субсидіює національні програми в області міграції населення. Управління Верховного комісара зі справ біженців при ООН очолює міжнародні зусилля по наданню сприяння біженцям.

Активну участь у забезпеченні прав трудящих мігрантів у Західній Європі приймає Міжурядовий комітет з питань міграції.

Основними напрямками регулювання міграційних процесів складаються в узгодженні на міжнародному рівні (7.5):

Регулювання умов найму та праці

Регулювання тривалості робочого дня та надання вихідних та відпусток праці

Надання пільг

Основні напрямки регулювання міграційних процесів

Соціальне страхування

Регулювання оплати праці

Рис.7.5. Напрямки регулювання процесів міграції робочої сили.

- умов праці, способів найму й звільнення працюючих;

• оплати праці, у тому числі системи додаткових виплат;

• надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалості робочого дня;

• соціального страхування;

• надання різноманітних пільг.

Шляхи поліпшення ситуації з зайнятістю в усім світі пов’язані з:

• визнанням усіма країнами необхідності стабільності й відкритості у взаєминах між країнами;

- координацією макроекономічної політики промислово-розвинених країн як лідерів економічного росту, що стимулюють процеси розвитку й попиту на робочу силу в країнах, що розвиваються;

• розробкою заходів щодо скорочення загрози глобальних фінансових криз;

• наданням фінансової і консультаційної допомоги РС у становленні й розвитку ринків трудових ресурсів.

Інтеграція України в міждержавний обмін робочою силою

Отримання незалежності та розбудова ринкової економіки стимулюють посилення міграційних процесів в Україні. Їх передумовами є:

• структурна перебудова економіки і зв'язаний з цим ріст безробіття;

• нерівномірне розміщення виробничих сил,

• різні соціально-економічні умови життя між регіональними, містом і селом;

• несприятлива екологічна ситуація;

• інтенсифікація міграційних процесів на національній основі;

• демократизація й активізація міжнародних зв'язків.

В Україні більш 1 млн. офіційно зареєстрованих безробітних або 3,7 % від працездатного населення. Реально цей показник у залежності від використовуваної методики вирахування коливається від 9,1 % до 15 %, а з урахуванням прихованого безробіття може досягти 30-45 %. Немає надій на швидке подолання кризи, у держави не вистачає коштів на дієву допомогу усім, хто має в ній потребу. Міграція працездатного населення може частково полегшити положення.

Якщо на початку 90-х рр. основним фактором міграції був етнічний, то зараз пріоритет має економічний фактор.

За матеріалами преси й оцінкам експертів за кордоном знаходиться від 3 до 8 млн. українців. Насамперед, у Росії – 6.9 млн. чіл., Польщі - близько 1 млн. чіл., значно менші групи знаходяться в країнах Східної Європи, Іспанії, Португалії, Німеччини.

Стимулює ріст міграції:

- значна різниця як рівня життя, так і рівня оплати праці в Україні й країнах Заходу;

• відсутність перспектив професійного росту;

• економічна нестабільність й невизначеність шляхів виходу з кризи;

• відчуття незахищеності.

У промислово розвинених країнах зарплата некваліфікованого працівника, що працює на сільськогосподарських підсобних роботах вище ніж в Україні в 2 - 4 рази, в будівництві, автотранспорті та сфері послуг – у 10 - 12 разів, на морському транспорті, в освіті, програмуванні, охороні здоров'я – від 15 до 40 разів.

На зміну політичним в Україні з'явилися економічні біженці. Економічні біженці – громадяни, що залишають країну через негаразди в економічному житті.

Кризові явища в економіці України обумовили значне негативне міграційне сальдо. Міграційне сальдо – баланс імміграції й еміграції у країну.

Основними каналами трудової міграції громадян України є:

• самостійний пошук місця роботи, насамперед у країнах, із якими Україна не має візового режиму;

• легальний виїзд у країни, із якими установлений візовий режим перетинання границі за посередництвом туристичних фірм із наступним нелегальним працевлаштуванням у цих країнах;

• використання послуг спеціалізованих агентств із працевлаштування за кордоном (в Україні діє близько 400 таких структур, послугами з трудовлаштування за кордоном у 2002 – 2004 р. щорічно користувалося близько 40 тис. громадян України);

• виїзд на роботу за кордон фахівців за персональним запрошенням приймаючої сторони.

Неоднозначні економічні наслідки еміграції для України.

Вигоди:

• зниження рівня безробіття й напруженості в суспільстві;

• можливість поповнення валютних резервів країни за рахунок перекладів емігрантів;

• легалізація еміграції дозволить Україні вимагати від приймаючих країн компенсації за підготовку робочої сили та відповідних соціальних виплат громадянам;

• легалізація може послужити джерелом надходження в країну нових технологій, досвіду, перебудови професійної структури, прискорення інтеграції у світову економічну систему.

Перед керівництвом країни стоїть завдання переведення міграції на цивілізований рівень міждержавних відносин на основі міжнародних і міждержавних договорів. Україна приєдналася до Гаазької конвенції 1961 р., що усуває вимоги легалізації іноземних офіційних документів, Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільній, сімейній та кримінальній сферах від 22 січня 1993 р., Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції та соціальному захисту трудящих-мігрантів держав-учасників СНД від 15 квітня 1994 р. Ведеться активна робота по підготовці приєднання України до Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р. Договір про партнерство й співробітництво між Україною ЄС 1994 р. передбачає недопущення дискримінації українських громадян у сфері працевлаштування, визначення умов праці, її оплати, звільнення з роботи у порівняння з громадянами країни працевлаштування. Укладено двосторонні угоди про взаємне працевлаштування громадян з Азербайджаном, Вірменією, Бєларуссю, Угорщиною, В'єтнамом, Латвією, Лівією, Литвою, Молдовою, Польщею, Португалією, Росією, Словаччиною. Проводиться робота з висновку аналогічних договорів з Аргентиною, Грецією, Грузією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Іспанією, Італією, Кіпром, Конго, Румунією, Сербією й Чорногорією, Тунісом, Фінляндією, Чехією.

На веб-сторінці МЗС України розміщений окремий розділ, присвячений проблемам працевлаштування громадян України за кордоном, у якому міститься інформація, що розкриває специфіку відповідного законодавства держав світу.

Важелями державного регулювання трудової міграції виступають:

• формування національного ринку праці, достатнього ємного за обсягом попиту на робочу силу і привабливого за рівнем оплати й умовам праці;

• приєднання України до багатобічних домовленостей з працевлаштування трудових мігрантів;

• співробітництво прикордонних регіонів країн, що межують з Україною в питаннях розвитку прикордонної міграції взаємного регулювання трудової діяльності громадян, що працюють за межами своїх країн;

• стимулювання розвитку ліцензійних форм посередництва в сфері працевлаштування громадян України за кордоном, посилення контролю дотримання трудових прав мігрантів, їх соціального захисту й запобігання торгівлі людьми.

Легалізація трудової міграції, введення її у цивілізовані рамки сприятиме поліпшенню рівня життя населення, прискоренню темпів економічного розвитку, інтеграції України до Європейського Співтовариства.

Література: 4; 7; 9; 10; 11; 14; 15; 16; 19; 20; 23; 25; 26; 27; 30; 33.