Політика корпорацій щодо прискорення припливу коштів

Для прискорення одержання грошей корпорації можуть використовувати конверти зі зворотною адресою. З цією ж метою використовується попередньо узгоджене дебетування. Ця угода корпорації з клієнтом (покупцем) дає можливість автоматично дебетувати (тобто списувати) банківські рахунки покупця з повторюваних невеличких за сумою платежів. Подібну практику широко використовують страхові компанії, які щомісяця одержують від своїх клієнтів страхові внески. Попередньо узгоджене дебетування не потребує виписки рахунків покупцю, одержання, реєстрації й опрацювання платіжних документів і депонування чеків. Проте використання цього методу для нерегулярних, різних за сумою платежів неефективне, оскільки зміна суми вимагає сповіщення поштою покупця і, таким чином, документообіг не пришвидшується¹.

Для прискорення припливу коштів використовуються телеграфні перекази, комп’ютерні мережі, інтернет. Комісійні суми виплачують як банк-відправник, так і банк-одержувач. Корпорація може також використовувати чеки, за якими кошти переказуються з її рахунків на рахунок банку. Вони звичайно враховуються за один день. Застосовуються також інші методи прискорення припливу грошей. Наприклад, рахунки покупцю виставляються негайно після відвантаження товару. Можна виставляти рахунки в міру виконання замовлення, нараховувати проценти на прострочену дебіторську заборгованість, пропонувати контрагенту знижки на його авансові платежі.

Політика щодо прискорення надходжень коштів доповнюється політикою відстрочення грошових платежів. Застосовуються такі основні методи: централізація грошових платежів, наявність нульового балансового рахунку і використання векселя. Корпорація може створити спеціальний центр для виробництва платежів за товарами і послугами, які вона одержує від контрагентів. Створення центру сприяє плануванню і прогнозуванню сум, необхідних для оплати рахунків.

Використання нульового балансового рахунку характеризується в літературі як агресивна політика. У цьому випадку корпорація відкриває рахунки для усіх відділень, які здійснюють витрати, і підтримує на цих рахунках нульовий баланс. При настанні платежу провадиться переказ необхідної суми з основного рахунку корпорації. Такі рахунки дають змогу здійснювати суворіший контроль за платежами, крім того, зменшуються залишки на рахунках у регіональних банках.

Корпорації використовують переказний вексель (тратту) для розрахунків із постачальниками. У західній літературі зазначається, що тратта у внутрішньому обороті являє собою незграбний і дорогий фінансовий інструмент¹. Тратта розглядається як анахронізм у сьогоднішньому світі комп’ютерних технологій, які скорочують час і витрати, пов’язані з платежами. Проте тратта широко використовується в зовнішньоторговельному обороті. Стратегія корпорації полягає в тому, щоб підтримувати нижчий залишок на поточному рахунку. Вексель подається для обліку в банк, котрий, у свою чергу, спрямовує його емітенту для акцепту. Якщо вексель акцептований, тобто дана згода на його оплату, корпорація депонує кошти на рахунок одержувача.