Метафізика та діалектика

Доводиться говорити про точність наукової термінології. Немає особливих різночитань, коли ми говоримо про мате­матику, фізику, хімію, біологію. І ціла прірва різночитань виникає тоді, коли ми звертаємося до філософії.

Ось, наприклад, у «Философском словаре» сказано:

«Марксистська філософія термін ”онтологія” не застосо­вує, інколи його умовно (але неправомірно) вживають як синонім учення про найзагальніші закони розвитку буття»⁷.

В УРЕ з цього приводу написано цілком протилежне:

«Марксистська філософія показала помилковість проти­ставлення онтології гносеології, довела спільність об’єктивних законів, які діють у навколишньому світі і в людському мис­ленні. В діалектичному матеріалізмі термін «онтологія» вжи­вається при витлумаченні явищ об’єктивної дійсності, які іс­нують незалежно від свідомості»⁸.

Якому ж із двох наукових джерел вірити? Адже вони з’яви­лися приблизно в один і той самий час.

Те, що нам потрібно (і як потрібно!), ми знаходимо в УРЕ. Але де ж ґарантія, що майбутній критик не зробить на нас нападу з позицій юдінського «Философского словаря»? Втім, ми вже згодні – нехай нападає, адже він не буде надто суворим, бо термін “онтологія” вживати можна, хоча, на його думку, і неправомірно.

Ми знаємо, що у всі часи терміни «онтологія» і «мета­фізика» були цілком тотожні. Ось що про це говорить той же «Философский словарь»:

«З XVI століття нарівні з терміном «метафізика» вживався у тому ж значенні термін «онтологія»⁹.

І там же:

«Під онтологією чи «першою філософією» в домарксист­ській філософії розумілося вчення про буття взагалі, буття як таке, незалежно від його окремих видів. У цьому розумінні онтологія рівнозначна метафізиці»¹⁰.

Але ж субстанцію не можна вивчати, не абстрагуючись від окремих видів буття! Адже В. І. Ленін закликав до вивчення субстанції. Отже, бажаємо ми цього чи не бажаємо, а потрібно займатися онтологією саме «в цьому розумінні».

І ось ми намагаємося з’ясувати, що думає з цього приводу УРЕ, яка великодушно дозволила марксистам користуватися терміном «онтологія».

Ось що думає:

«У сучасній буржуазній філософії метафізика залишається панівним, домінуючим способом мислення. Вона використо­вується буржуазними ідеологами для захисту капіталізму, для боротьби проти марк­систсько-ленінської філософії»¹¹.

Ось і спробуй визначити власну позицію! Читач так і не дізнається, можна чи не можна користуватися терміном «онтологія». З одного боку ніби можна, бо гносеологія не вичерпує і не може вичерпати всіх питань філософії. Це зро­зуміло кожній освіченій людині. Але оскільки «онтологія» і «метафізика» рівнозначні, то як же бути із «захистом капіта­лізму»?..

Цікаво відзначити ще один факт, який показує, у які тяжкі умови поставлені радянські філософи, котрі не бажають на­слідувати вульґарного філософа Молешотта, що навіть мис­лення пов’язував із травними можливостями шлунка. Оскіль­ки філософська школа Юдіна у субстанції бачить речовину, то це, звичайно, і є Молешотт у найчис­тішому вигляді. Адже зовнішня речовина (органічна і неорганічна) потрапляє в наш організм через шлунок. Отже, саме він і виявляється основ­ним органом пізнання.

Щоб якось відійти від необхідності дотримуватись юдінської школи, українські філософи змушені вдаватися до деяких хитрощів: з двох бід, на які тебе штовхають, вибирай меншу. І тоді з’являються такі формулювання:

«Діалектичний матеріалізм подолав метафізичне тлумачен­ня субстанції, розуміючи її як матерію, що є суб’єктом усіх своїх змін».

Ми навели рядки з «Філософського словника», виданого в Україні в 1973 році. Тепер нам ясно, чому десять років тому УРЕ утверджувала онтологію і відкидала метафізику: адже потрібно чимось пожертвувати, щоб не збрехати в головному. Віддамо Заходові метафізику, а собі залишимо онтологію. Тоді в нас виникне певна ціль, яку можна взяти під обстріл.

Чим це гірше за те, що відбувається в Китаї з Конфуцієм?..

Якщо глибоко вдуматися, то вчення В. І. Вернадського виявиться онтологічним за своєю суттю. Земна біосфера згід­но з цим ученням — віддзеркалення космосу, його найголов­ніших закономірностей. Пізнати ці закономірності — значить пізнати субстанцію, найзагальніші закони буття. Говорячи про біосферу, В. І. Вернадський залишає осторонь її окремі види — для нього існує тільки космічне світло як субстанція. Отже, В. І. Вернадський розглядає біосферу з позицій онтології та метафізики водночас. Та й яку фізику міг би застосувати В. І. Вернадський до вивчення біосфери? Тут мимоволі виникає те, що йде після фізики — тобто метафізика. Вона ж онтологія. Адже «після» — це і є «мета». Але хіба у вченні В. І. Вернадського відсутня діалектика? І хіба його наука су­перечить діалектичному матеріалізмові?..

Біда наша в тому, що деякі філософи призвичаїлися про все на світі висловлюватися не від свого власного імені, а обов’язково від імені марксизму-ленінізму. Вони заявили на це вчення такі права, ніби це їхня присадибна ділянка. А оскільки надто часто висловлюються цілком протилежні судження, то і сам марксизм-ленінізм в устах таких філософів трактується вкрай суперечливо. Шкідлива, дуже шкідлива звичка! Вона тільки відлякує людей від філософії, перетворює філософію у щось келійне і, зрештою, компромітує її в очах народу.

Не знайшовши ясної відповіді у довідковій літературі, ми змушені без її допомоги визначити свою власну позицію, яку збираємося захищати та відстоювати, оскільки вона стосовно нашої роботи є єдино можливою.

Ця позиція зводиться ось до чого: ми користуємось термі­нами «онтологія» та «метафізика», виходячи з їхньої тотож­ності. Матерію ми бачимо як субстанцію, а субстанція у на­шому уявленні нічим, окрім суб’єкта, бути не може.

Але це зовсім не означає, що наша метафізика перебуває за межами діалектики; кожен об’єктивний читач легко перес­відчиться в тому, що вона глибоко діалектична.

Тоді де ж бачити докорінну відмінність між матеріа­лізмом та ідеалізмом? Виходить, що ми навіть батька кла­сичного ідеалізму Платона готові причислити до матеріаліс­тів. А нам, звичайно, скажуть, що це безумовний нонсенс.

Мабуть, можна погодитися, що це насправді нонсенс, бо Істина неподільна, як і Всесвіт. А якщо так, то нонсенс поля­гає у завзятих спробах поділити Істину на дві взаємовиключні «підістини». Проте Істина не амеба, вона подібним чином ділитися не може. Те, що залишається від такого розчле­нування, ні в матеріалізмі, ні в ідеалізмі вже не є живою Істиною — є лише дві частини трупа.

Якщо роздивитись ближче, ідеалізм Платона мало чим від­різняється від матеріалізму Бруно і Спінози. Платон, як і його попередник Піфагор, не шукає богів над Природою. Він всього лише «для пояснення буття розвивав теорію про існу­вання безтілесних форм речей, які назвав «видами» або «ідеями» і які ототожнював з буттям»¹².

Однак тілом ідей для Платона лишається світло. Хто ж він після цього — ідеаліст чи матеріаліст? Чи той і той одночас­но?..

Річ ось у чому. В усі часи як у таборі матеріалізму, так і в таборі ідеалізму знаходились люди, які плутали матерію з речовиною. Все безтілесне вони оголошували виключно ду­ховним, а тілесне — мате­ріальним. Але як тільки ми усуваємо цю плутанину, різниця між науковим матеріалізмом та нау­ковим ідеалізмом практично зникає. Ця різниця з’явля­ється тільки тоді, коли хто-небудь з ідеалістів починає ствер­джувати: матерія виникла із духу. У даному випадку ми зму­шені запитати: що ви називаєте матерією — речовину чи світло?

Що стосується платонівських ідей, то вони суть образи, які формуються в глибинах субстанції. І якби вони не існували, не було б і нас — адже ми також лише світлові образи, які виникли з фотосинтезу.

Інколи можна почути, що Іоанн Богослов одним із перших поставив дух над матерією: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього».

Далі ми дізнаємось, що під Богом мається на увазі світло як субстанція — тобто одухотворена матерія. І якщо глибоко вдуматись у ці рядки, то вони також не призводять до доко­рінної різниці між матеріалізмом і ідеалізмом в їхніх нау­кових, а не вульґаризованих формах. «Слово в Бога було» — отже, світло є вічний носій Логосу. «Бог було Слово» — це анітрохи не далі від істини, ніж те ходяче твердження, що наука стала продуктивною силою. Адже наука, знання, інфор­мація — це, власне, і є Логос. І якщо вона стала продуктивною силою (а це повсюдно стверджує наша преса), то, виходить, ми змушені визнати за Логосом рівні права з матерією. І тоді немає необхідності надто жорстко налаштовуватися проти Іоанна Богослова: він, по суті, стверджує майже те ж саме, що сьогодні на кожному кроці можна почути від радянських про­паґандистів. Щоправда, Іоанн не забуває повторити, що Слово в Бога було. Цим він підкреслює первинність субстан­ції, чого не робимо ми, проголошуючи науку продуктивною силою.

Врешті, суперечка про те, можна чи не можна субстанцію називати Богом, виглядає по-дитячому. Але коли за цією дитячою суперечкою проглядає недобра тактика, то це вже виявляється зовсім не дитячим заняттям.

Отже, підбиваючи деякі підсумки, ми змушені констату­вати, що субстанціональний матеріалізм (тобто онтологічний) усуває вікові протиріччя, які поділяли людей на ворогуючі табори. Приховувати цю обставину вигідно тільки тим, хто хотів би насаджувати і підтримувати ідеологічну ворожнечу між народами. Але кожна освічена людина усвідомлює, що Істина незнищенна — її не можна обминути чи сховати від допитливих умів. А той, хто намагається це зробити, прире­чений на неминучу поразку, бо він є ворогом Істини, князем облуди.