Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Energy of progress.DOC
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Несміливі кроки

Мабуть, уже все головне, що складає сутність фізичної економії як науки, якоюсь мірою представлене читачеві для огляду. Представлене, так би мовити, те, що можна викласти, не заглядаючи в святці — тобто без залучення наукових першоджерел. Залишається космологічна частина, але вона безпосередньо до економічних проблем не належить. Про неї можна поговорити в іншому місці — тоді, коли я отримаю можливість викласти всю систему поглядів; викласти не побіжно, злету, а послідовно, із притягненням всіх необхідних знань, якими володіє сучасна наука.

Цю невелику працю хотілося б завершити тим, чим вона відкривалася: викласти своє ставлення до починань нового керівництва в галузі економіки. Що й казати, йому діста­лася нелегка спадщина! Економічна реформа, що задумана Косигіном, була зім’ята — інтереси покійного Генерального перебували десь в інший сфері. Те, що новий керівник негай­но, буквально з перших же днів, поринув у проблеми еконо­міки і, як мені здається, вловив причини її слабкостей — це, звичайно, підбадьорює і обнадіює. Проте, якщо економічна реформа запізнилася на 20—30 років (а це саме так!), то попри енерґію і організаційний талант нового керівництва, уникнути величезних труднощів навряд чи вдасться.

Безумовно, мені симпатичні ті перші кроки, котрі вже зроб­лені. Розумію: важкий ешелон не можна на повному ходу перевести на нову колію — він може зійти з рейок і полетіти під укіс. Проте я бачу своє покликання в тому, щоб ставити економічний діагноз і на його основі робити висновок.

Наскільки я можу судити, колективний підряд зацікавив ви­робників (виробниками, ясна річ, я називаю працівників сіль­ського господарства). Насамперед правильно вловлене головне: ви­робник повинен відчувати себе господарем землі, а не батраком — нехай навіть громадським. Доти, доки земля буде нічиєю — як на фронті між окопами супротивників! — про її відродження нічо­го й гадати. А якщо земля не відроджується, значить, помирає.

Головним лихом нашої економіки є те, що земля втратила вартість — хоча, звичайно, тільки вона її завжди і виробляла. Саме поняття «вартість» завжди містило в собі неясність, таємницю, розкрити яку повністю в часи Маркса було дуже важ­ко — природознавство не надало для цього достовірних даних.

Земля не може бути нічиєю, як не може бути нічиєю жін­ка — тоді й діти будуть нічиї. Це в кращому випадку. А в гіршо­му діло кінчається безплідністю — як у жінки, так і в землі.

Хоча колективний підряд – крок у правильному напрямку, мені цей крок уявляється надто несміливим. На моє переконання, потрібні кроки більш рішучі – аж до виходу з колгоспу на одноосібне поле. За бажанням, зрозуміло, і з законною част­кою суспільного фонду. Сьогодні немає сумніву, що колгоспи не розпадуться. Але як це зразу ж підніме їх роль та авторитет!..

Час, врешті, засвоїти уроки минулих десятиліть: бюро­кратичними засобами неможливо позбутися бюрократизму, а з допомогою вольових прийомів не можна викоренити волюн­таризм. Якщо знову повернутися в коло бюрократичних ме­тодів і понять, то це в розумінні енерґетичному рівнозначно тому, що повернутися до ідеї вічного двигуна.

Ось, наприклад, до яких нежданих гримас призводить зда­валося б, чудове починання – бригадний підряд. У «Литера­турной газете» (кінець червня чи початок липня 1983-го) опубліковано нарис про один з районів Рязанської області, який весь уже на підряді. Люди почали працювати краще. І негайно зясувалося: працювати краще – собі на шкоду. Справді, навіщо колгоспнику гроші, якщо на них у селі не можна купити яєць, молока, м’яса? Все це потрібно вирос­тити, виробити. А якщо у колгоспі працювати по-справжньо­му, як у себе вдома, то на додаткове виробництво уже не залишається ані сил, ані часу.

І до чого ж додумалися рязанці? Поряд з колгоспами поча­ли створювати колективні ферми, але вже для задоволення особистих потреб. Двоповерхова колективізація! Щось на зра­зок російського матюччя. Автор нарису із захопленням пише про це «починання», але чим тут можна захоплюватись? Чи не краще скоротити на один поверх? А ось який із цих двох поверхів підлягає скороченню – про це треба думати. Мені особисто здається, той, що закладений у тридцятому році. Тут він так і залишився чужим, що з усією очевидністю доводить досвід рязанців. І якщо ми справді маємо намір удосконалю­вати наш соціалізм, то ніщо чуже, нежиттєздатне залишати не маємо права. Інакше найкращі наші починання будуть обер­татися проти нас...

Земля помирає не за один рік. І тому у нас іще є деякий запас часу, аби її реанімувати. Але реанімація можлива лише тоді, коли наша економіка стане воістину самодіючою, як і належить бути всякій грамотно сформованій економічній системі. Іншого нам не дано, бо немає його, іншого, у законах самої Світобудови.

Пермська область

20 червня 1983 р