Правило, що зумовлює збагачення націй

Тут нам знов доведеться повернутися до полемічного зітк­нення двох економічних теорій — А. Сміта і Ф. Кене. Усві­домивши, на яких теоретичних засадах відбувається еконо­мічна реформа в СРСР, ми зможемо безпомилково прогнозу­вати її наслідки.

Із вчення Ф. Кене випливає вельми просте економічне правило, яке в жодній цивілізованій країні, окрім Радянського Союзу і його сателітів, ніколи не порушувалось. А ще раніше порушувалося в рабовласницьких та частково у феодальних державах. Саме це порушення й стало причиною їхньої загибелі.

Маркс оголосив смертний вирок капіталізмові лише на тій підставі, що, мовляв, усі попередні економічні формації неми­нуче гинули — отже, мусить загинути й капіталізм. Головний конфлікт у надрах капіталістичної формації він вбачав поміж працею і капіталом. Саме цей конфлікт, на думку Маркса, й мусить зруйнувати капіталістичну систему. На практиці ж відбувається цілком протилежне: капіталістичні держави процвітають, а радянська держава, що керується Марксовим вченням, нарешті сама оголосила про своє економічне банк­рутство; її керівники іще вірять, що становище можна зала­годити. Ні, панове, це вже початок кінця! Для комунізму природа приготувала саван...

Вона, природа, володіє такими біоенерґетичними каналами, яких цілком досить для економічного процвітання, якщо дотримуватись правила: все, що виробляє селянин, належить йому і тільки йому. Селянин сам повинен вирішувати, що він повезе на продаж, а що залишиться в господарстві. Податок він має сплачувати не хлібом, м’ясом тощо — податок мусить бути грошовий. І, безумовно, не надмірний. Оце й усе! Дотримуйтесь цього правила — і ваш народ ніколи не знатиме голоду, а всі інші галузі людської діяльності розвиватимуться самі собою, без будь-якого втручання з боку урядів. І навпаки: як тільки цей встановлений самою природою порядок пору­шується — економіка негайно ж занепадає, бюрократія роз­плоджується до численності африканської сарани, держава здобуває риси авторитарності або й того гірше: перетво­рюється на тоталітарну імперію. Час її падіння можна визначити доволі вірогідно — треба лише добре засвоїти внут­рішню динаміку «Економічної таблиці» Ф. Кене, в яку сьогод­ні можна вкласти значно більше наукових знань, ніж бачив у ній сам автор. Але це вже окрема розмова, для якої тут бракує місця.

Справа у самій природі злаків. Кене визнає: тут ми маємо закон самого Творця. Доречно нагадати: найвище таїнство Боже Церква також вбачає в злаках — хліб є тілом Христовим.

Але сюди ж таки рушили й сили темряви: той, хто хоче неподільно запанувати над народом, передовсім намагається отримати у своє розпорядження хлібне зерно. По-справжньо­му Сталін захопив владу лише тоді, коли, не зважаючи на десятки мільйонів людських жертв, зігнав селянство до кол­госпів, звідки зерно можна викачувати цілком безборонно. Разом із зростанням радянської імперії тоді ж таки в її неви­димих надрах з’явилася інша програма: програма неминучого падіння.

Я дослідив цю невблаганну закономірність давно — понад чверть століття тому. Іще радянські гастрономи були запов­нені не лише «дарами моря» — на вітринах височіли апетитні гори ковбас, окостів, зельців тощо. Та я вважав своїм грома­дянським обов’язком писати в ЦК про згубну небезпеку, що насувається з найближчих десятиліть. Обрав для себе гірку роль радянської Кассандри. Мене лякало не стільки падіння імперії, що демагогічно називає себе союзом, скільки трагедії мільйонів людей. Бо, на жаль, імперії падають не так, як, скажімо, валиться скирта соломи. Часом імперія своїм падін­ням калічить і винищує цілі покоління.

Відомо, чим завершилися мої звернення до ЦК: нещадною розправою.

Тоді я поїхав до академіка А. Сахарова і, послуговуючись його консультаціями в галузі фізики (фізіократична теорія мусить бути надійно підперта сучасними науковими знан­нями!), написав «Економічні монологи». Книжка вийшла дру­ком в українському видавництві «Сучасність» (США, 1978). На її сторінках зазначено, в кого я консультувався з приводу поширення на економіку закону збереження й перетворення енерґії. Фізіократи цього зробити не могли — в їхні часи про цей фундаментальний закон природи наука нічого не знала.

Саме в цьому й слід бачити мій внесок.

Дехто гадає, що «Економічна таблиця» Ф. Кене мала зна­чення лише для свого часу — сьогодні вона, мовляв, становить лише історичний інтерес. Насправді ж це не так. Не так, бо економіка завжди залежить від злаків. Якщо говорити корот­ко, то з «Таблиці» для будь-якого часу можна зробити вис­новки: складових частин біологічної енерґії є завжди п’ять: вони повинні розподілятися поміж суспільними сферами (класами) в таких співвідношеннях:

Хліборобство – 3 частини (60%);

Держава – 1 частина (20%);

Промисловість – 1 частина (20%).

При цьому враховується не лише біологічна енерґія зерна, але й соломи. Солома здебільшого згодовується худобі. Там же, де солома використовується на підстилку, вона також не пропадає: допомагає нарощувати масу гною — отже, збагачує землю. Тоді в кормових потребах солома замінюється сіном, коренеплодами тощо. Звісна річ, худоба на таку заміну не скаржиться.

Тут важливо не забувати, що злаки несуть у зерні 60% біологічної енерґії, а в соломі — 40% . Безумовно, йдеться не про окремий злак і навіть не про окрему ниву — йдеться про ґглобальну закономірність.