Формула енерґії проґресу

Солома плюс зерно — це і є п’ять продуктивних одиниць на­ціональної економіки: 2 в соломі, 3 в зерні. Трійця в єдиному, Бог. Та й де ж бо йому іще міститися, як не в зерні? Щодо соломи, то не обов’язково саме нею годувати корів. Її можна використати як підстилку — в цьому разі вона все одно понесе здобуту від сонця енерґію в гумус разом з гноєм. А корів можна годувати сіном чи кукурудзинням — це все одно дві продук­тивні одиниці. Та й від буряка отримаємо не більше.

Простіше кажучи, корова сама знає, скільки їй спожити. Це і є одна з енерґетичних констант, як і в людській їжі. Отож ми й загнули два пальці, як нас навчали змалечку: то є солома. Ли­шилася трійця в єдиному — зерно. Тут слід скласти три пальці докупи і вписувати себе правицею в знак вічної додатковості — знак «плюс», з котрого й починається енерґія проґресу.

Як правило, зерно прагнуть цілком вигребти із села, ли­шивши селянам тільки солому, — в місті з нею робити нічого. Насправді ж ринок народжується саме з зерна й повністю на ньому базується. Отже, тоді, коли за допомогою хитрощів чи насильства держава відбирає зерно (або купує його за безцінь), справжнього ринку немає й не може бути — лишається безглузда гра в ринкові відносини там, де в суті своїй панує бюрократично-адміністративна економіка. Держава не розу­міє, що сама собі риє могилу: про наслідки такої економіки я вже казав.

Енерґія проґресу виробляється в лівому кутку формули — там, де продуктивна одиниця повністю належить землі. Вона може належати по-різному: угноєння з домішкою соломи та хімічних добрив, перегулювання землі, сівба азотоносних трав з наступним заорюванням тощо. Важливо те, що для цього потрібні кошти й продукти натурою — отже, має існувати відповідний фонд. Він так само необхідний, як акумулятор і ґенератор необхідні для автомобіля. Ми вже десь наводили приклад: деякий час можна їхати на самому акумуляторі, без ґенератора, але ж недовго. Отак воно й у відносинах з землею.

Далі праворуч маємо по цілій продуктивній одиниці для селян та всіх, хто працює в промисловості. Це вже зерно в його натуральному вигляді. Нам можуть сказати: для селян багато, для промисловців мало. Може, й справді так, але не поспішайте перерозподіляти: хай цим займається ринок. Ми не повинні диктувати селянинові, скільки він має тримати птиці, годуватиме він свиней зерном чи тільки буряками, потрібні йому коні чи не потрібні. Все це має вирішувати сам селянин. Зайвину зерна він продасть чи прибереже для якоїсь потреби — це його особиста справа. Важливо те, що третя продуктивна одиниця також належить селянинові — він її повний господар. Отже, як і казав Франсуа Кене, сільському господарству належить залишати 3/5 загальнонаціональної продукції — але ж натурою, не грошима!

Якщо виникне потреба, селяни самі перетворять хліб на гроші — і цим самим запрограмують ціни на всі товари, котрі з’являються на ринку. Треба знати: ціни програмуються про­дуктами харчування, а не промисловими виробами. І, зви­чайно, не державою, якщо вона бажає жити. Отже, економі­кою має право керувати лише Бог — і Він це постійно робить з глибин пшеничного зерна. Найбільш яскраво це виступає в бюджетах радянських п’ятирічок, які я наводив в «Енерґії проґресу» й «Економічних монологах».

Остання продуктивна одиниця у формулі енерґії проґресу цілком законно належить державі. Це її природна ніша, і вона має право користуватися нею доти, доки природа не покладе край її існуванню на земній кулі. Ось лише біда: держава не завжди задовольняється одиницею. Але їй дозволено приро­дою користатися двома одиницями в такому вигляді: одиниця натурою, друга одиниця грошима, аби держава мала змогу придбати промислові товари. Здебільшого тут ідеться про забезпечення армії.

Те, чого бракує державі, вона здатна отримати з міжнарод­ної торгівлі — особливо тоді, коли на світовий ринок експор­туються промислові вироби. В такому разі на нас працює фотосинтез інших країн, отже, це сприяє нашому збагаченню. Не забуваймо: справжнім багатством є лише продукти фото­синтезу, що зв’язують і затримують на планеті сонячну енерґію. То є, можна сказати, промисел Божий. А те, що виготов­ляємо ми власними руками, є відносним багатством. На жаль, сьогодні ми не маємо навіть достатніх запасів хліба на чорний день, а вони повинні бути якомога більші.

Шоста лінія — Логос. Це є наука, література, журналістика, всі види мистецтв. Окремою продуктивною одиницею природа ці види людської діяльності не забезпечила. І це, мабуть, не випадково — слово людське, знання, мистецькі твори також во­лодіють високою вартістю. Їх має любити й шанувати народ — отже вони повинні обслуговувати всі сфери нації.

Підсумуємо: енерґія проґресу приходить до нації лише через землю — і ніяк інакше. Якщо нація не залишає окремої продуктивної одиниці для збагачення землі, вона, земля, виснажується, держава й нація прямують до загибелі. Іще суто гностичне зауваження: другий прихід Ісуса Христа — це прихід на земну кулю енерґії проґресу. Так про це думали й писали два тисячоліття тому александрійські гностики. Що­правда, писали не дослівно так, але йшлося про те, що за другого пришестя з’явиться безмір пшениці, не буде го­лодних, ростимуть виноградні дерева тощо. Гадаю, гностики не помилялися. Наше найвище бажання, аби Він, Син Божий, прийшов на земну кулю в образі Святої України.