Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Energy of progress.DOC
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Джерела фізичної економії Ґенератори та споживачі енерґії

Про фізіократів у нас звичайно кажуть: «Вони механічно переносили закони природи на суспільне життя».

Фізіократи розглядали суспільство як складову частину природи і в цьому справа! Звичайно, слід мати на увазі природу космічну, а не земну фауну, щоб не сплутати людей з мурашками. Саме розуміння природи виключно в земному значенні породжує так багато непорозумінь.

Франсуа Кене був королівським лікарем. Він дивився на суспільство як на один живий організм. Чудово знаючи фізіологію людського організму, Ф. Кене почав замислюва­тися над фізіологією суспільства. На його думку, десь у цьому організмі-суспільстві повинен бути орган, який поста­чає енерґією весь організм. Ф. Кене знаходить цей орган у хліборобстві.

Підхід, звичайно, справедливий і строго науковий, оскільки суспільство не може бути нічим іншим, крім трансформатора сонячної енерґії. Цей висновок Вернадського сьогодні не викликає сумнівів.

Однак наші соціологи саме за це і критикують Ф. Кене.

«К. Маркс назвав Кене батьком політичної економії. Голов­на заслуга Ф. Кене полягає в тому, що джерело додаткової вартості він вбачав не у сфері обігу (див. Меркантилізм), а у сфері виробництва. Одначе він помилявся, вважаючи сільське господарство єдиною галуззю матеріального виробництва, яка створює додаткову вартість»55.

Але хто ж помиляється? — ось питання. Створюється вра­ження, що люди, які писали цю статтю, нічого не чули ані про К. А. Тіміря­зєва, ані про В. І. Вернадського, ані про В. В. До­кучаева. Про С. Подолинського ми вже згадували — його просто постаралися забути.

Ми вже говорили про психологію сучасної людини, яка постійно має справу з речовиною неживою, штучною. Тільки їжею вона прив’язана до Сонця. І тому їй властиво забувати, звідки прибуває біологічна енерґія. На жаль, не уникнув цього непорозуміння й сам К. Маркс. Остання обставина свідчить про те, як складно виглядає цей психологічний процес і який він небезпечний.

Це ж бо не жарт, величезна країна — а з нею й інші країни! — на півстоліття впадає в оману, яка породжує нечувані кош­мари. Де ж ґарантія, що цього не може статися з усім земним людством?!..

Тому не боятимемося повторень — вони необхідні. У кожній енерґетичній системі є ґенератор енерґії, її про­відник, і, нарешті, споживач. Якщо трохи спростити схему, то ґенератором в економіці є хліборобство. Спрощення полягає в тому, що ми не згадуємо про Сонце.

Промисловість не ґенерує біологічну енерґію — вона тільки її споживає і витрачає на виробництво форми — тієї нової форми, яку одержують при цьому земні мінерали: залізо, алюміній, глина й т. ін.

Йдеться, звичайно, про вироблення енерґії по-справжньому нової, воістину додаткової, а не про енерґію вугілля й нафти, яка накопичена Сонцем на Землі у колишні геологічні епохи. Втім, жодної додаткової енерґії промисловість не виробляє взагалі — адже енерґія вугілля й нафти не виробляється, а тільки винищується.

Але якщо не виробляється нова, додаткова енерґія, тоді що ж виробляється? Нічого! Лише неживі мінеральні об’єкти міняють форму під впливом біологічної енерґії. Так, це, зви­чайно, праця, діяльність, економічний процес. Але заберіть з цього процесу біологічну енерґію — і він негайно при­пиниться.

Отже, та додаткова вартість, про яку говорили фізіократи, є абсолютною, а не відносною. Виявляється, їм нема за що докоряти. Докори базуються на тому, що деякі соціологи не вміють відрізнити абсолютне, сонячне, живе від земних міне­ралів, які під впливом праці набувають інших, зручних для нас форм.

Але не будемо поспішати з висновком, що це, мовляв, знижує роль промисловості — це не так! Далі ми покажемо, у чім тут річ.

Однак ще раз повернемося до критики фізіократів — на цей раз в УРЕ:

«Разом з тим Ф. не розуміли грошової форми капіталу, вбачали у грошах тільки засіб обігу».

Ось куди ми повернулися — на найнижчий щабель еконо­мічної думки. Туди, де вона ледве зароджувалася, — тобто безпосередньо до меркантилістів. Не дивно, що ми сьогодні боготворимо золото та будь-що намагаємось придбати інозем­ну валюту. Це, звичайно, не докір. Але коли ми збуваємо сировину — нафту, дорогоцінні метали, ліс і т. ін., — щоб купити хліб, то це не збагачення, а шлях до зубожіння. Хліб — це додаток багатства в чистому вигляді. Він при­ходить від Сонця. Все інше — це земні ресурси, що не віднов­люються.

Виявляється, деякі критики фізіократів вважають, що гро­ші також здатні виробляти додаткову вартість. Добре, нехай ви будете мільйонером, але за фантастичним збігом обставин доля закинула вас у ленінградську блокаду, де сотні тисяч людей помирали від голоду. Чим же ви наповните свій шлу­нок — золотом, міддю, асигнаціями?

Далі. Уявімо, що пророцтво Дрейка збувається, життя цивілізації згасає. То невже воно згасає саме тому, що су­спільство не має грошей? Навряд чи до того часу на Землі зменшиться золотий запас. Адже, зрештою, золото з земних надр переміщується в сейфи і там залишається. Але якщо люди виснажать родючість землі і Сонце не зможе більше надсилати свою енерґію у збіжжі, те золото їм уже не допо­може.

І в подальшій фразі УРЕ суперечить попередньому вислов­люванню: «Видатною заслугою фізіократів було те, що вони перенесли дослідження про походження додаткової вартості («чистого продукту») з сфери обігу в сферу виробництва».

Це абсолютно правильно! Одначе як же узгодити це ви­словлювання зі спробою зобразити грошову форму капіталу як джерело додаткової вартості?

Рантьє вкладає гроші в цінні папери й живе на відсотки. Прибуток американських рантьє, наприклад, у 1960 році склав 40,8 млрд. доларів, що перевищує національний доход Індії. То невже цей прибуток зріс у самому банку, а не там, де містяться енерґетичні джерела? Рантьє може так думати — йому байдуже, звідки прибувають гроші і чому вони ростуть. Але серйозний вчений за грошовою мішурою зобов’язаний бачити працю людини й енерґію природи, бо в накопичуванні капіталу бере участь не тільки людина.

Саме тому, що деякі люди не збагнуть, що гроші — тільки умовні символи, математичні знаки, а не сама енерґія, і від­бувається відрив соціального від природного. Разом з тим ми позбавлені можливості сказати грошовим магнатам, що вони в банківських сейфах ховають від людей сонце: адже вони виявляються «виробниками»! А Кене, бачте, цього й не помітив.

Дивне відкриття, чи не так?..

Звичайно, люди, які обслуговують виробництво в бан­ківських операціях, у торгівлі, на транспорті і т. ін., далеко не завжди є експлуататорами. Тисячі тисяч банківських служ­бовців, кондукторів, продавців у будь-якому суспільстві (і в капіталістичному також) виконують корисну роботу. Однак вони не є й не можуть бути виробниками додаткової вартос­ті — вони тільки провідники енерґії, але не її ґенератори.

Ось чому несправедлива критика фізіократів і в тій час­тині, де їм ставиться в провину невизнання продуктивних функцій за торговим капіталом. Соромно в наше століття до такої міри не знатися на найпростіших енерґетичних зв’язках! Треба навчатися у власних дітей — це ажніяк не ганебно. І не слід з власних дітей виготовляти «класових ворогів».

Суспільство — дуже складний організм і, як усякий орга­нізм, має свою фізіологію. Які органи ґенерують енерґію, які є її провідниками і де перебувають споживачі — це питання конкретної науки. І при цьому не менш конкретної, ніж медицина.