Фактор людський і фактор гумусний Коли відсутня абсолютна додаткова вартість

Ленін розпочав неп із реформи в сільському господарстві. Були скасовані й суворо заборонені всі адміністративні заходи воєнного комунізму — заходи, що в непомірно збіль­шеному вигляді відродилися за часів Сталіна. Власне, мето­дика господарювання в сільському господарстві лишається й досі тією ж самою: хліб на селах відбирається повністю. Щоб не посилати в села озброєні продзагони, партія раз і назавжди вирішила цю проблему ~ примусово зігнала селян до колгос­пів. То була тотальна війна проти селянства, яку не можна й порівнювати з нетривалими жорстокостями воєнного кому­нізму. Сталіністи рубали під корінь. Ба навіть корчували най­краще, найздоровіше коріння, лишаючи в селах нездібних, непрацездатних або напівлюмпенів та зледачілих п’яниць.

Я вже казав: програма на форму економічної системи за­кладається в сільському господарстві, бо саме тут, а не де-інде виробляються абсолютний додатковий продукт і абсолютна додаткова вартість. Або не виробляються взагалі!..

Останнє твердження декому може видатися неймовірним або й нісенітним: якщо не виробляється додатковий продукт, за рахунок чого живуть міста й робітничі селища? І як він може не вироблятися, коли ми вже казали: можливості додат­кового продукту закладені в самій природі злаків?

І все ж я не помиляюсь: можлива й така суспільна ситуація, коли абсолютна додаткова вартість не продукується взагалі. Щоб це зрозуміти, погляньмо на сучасний стан радянської економіки: щороку Радянський Союз закуповує за кордоном 30—40 мільйонів тонн зерна. А насправді йому не вистачає щорічно близько 100 мільйонів тонн, бо сучасний цивілізо­ваний світ продукує не менше, ніж по тонні на душу населен­ня. Якщо зерна продукується менше, тоді гастрономи вигля­дають по-радянському: продукти тваринництва (м’ясо, ков­баси, вершкове масло тощо) зникають з прилавків.

Щоб купувати зерно, потрібна валюта. Карбованці добува­ють на тому ж таки Заході, розпродуючи природні багатства: золото, нафту, газ, лісоматеріали тощо. Отже, сьогодні ра­дянське суспільство живе коштом нащадків — власних онуків і правнуків. Тобто 280 мільйонів з волі більшовицької партії фактично паразитують на зґвалтованому тілі планети. Чи можна за цих умов казати про виробництво абсолютної до­даткової вартості? Безумовно, ні — вона в Радянському Союзі цілком відсутня. При цьому трудова вартість може існу­вати — як умовний вимір людської праці. Але ж яка від неї радість? Ми отримуємо гроші тільки за те, що вельми успіш­но руйнуємо власне майбутнє.

Гляньмо тверезим оком: адже не сьогодні виникла суспіль­на ситуація, за якої абсолютна додаткова вартість припинила своє існування. Це сталося давно — одразу ж після сталін­ської колективізації, коли все без винятку зерно, зібране на ланах, легко й просто засипали в державні комори. Бо в колгоспах справді-таки забирати зерно дуже легко.

З якої ж причини припиняється виробництво абсолютної додаткової вартості? Адже ж світить Сонце, як воно світило завжди. Щоліта визрівають злаки. Чому ж економічна ситуація складається так, буцімто суспільство цілком відрізане від сонця — благодатне світило перестає дарувати нам те, що ми маємо право назвати енерґією проґресу? Саме так я й називаю абсолютну додаткову вартість в «Економічних моно­логах». І глибоко переконаний, що називаю правильно.

Слід звернути увагу ось на що: та обставина, що злаки мають 5 одиниць біологічної енерґії, була відома дуже давно. Саме ця енерґія завжди програмувала розподіл праці: селянин діставав своє, ремісник своє, особа державна або духовна — також своє. Отже, в самій природі злаків закладені підвалини будь-якої держави, котра завжди складається із трьох класів-сфер. Я знов-таки мушу адресувати читача до «Економічних монологів», де я про це розповідаю докладно. Тут же знов і знов слід повторити: коли в сільському господарстві залиша­ються дві одиниці біологічної енерґії (фактично лише соло­ма) — суспільство справді відрізає себе від Сонця (хоч і не помічає цього!); переходить на життя коштом проїдання енерґії гумусу — тобто за рахунок проґресуючого виснаження землі. Нова сонячна енерґія в гумусних прошарках у цей час не нагромаджується — селянин ледь-ледь животіє, де вже йому дбати про збагачення землі. Та й земля фактично чужа. Селянина охоплює тяжка апатія. Більше вродить чи менше — все одно йому не дістанеться навіть соломи, не кажучи вже про зерно. І якщо хочете знати, звідки походить масове само­гоноваріння, то воно саме звідси.

Це психологічний бік справи. Що ж до енерґетичного, то тут для прикладу годиться така наочна модель: взаємодія ґенератора й акумулятора у звичайному авто. Якщо, скажімо, зіпсується ґенератор, водій зможе деякий час їхати за рахунок енерґії зарядженого акумулятора. Але чи довго?..

Гумусний шар планети і є справжнім акумулятором соняч­ної енерґії. Ґенератором здатна бути людська праця — якщо вона цілком вільна. І навпаки: ґенератор одразу ж виходить з ладу, якщо з’являється насильство над працею.

У часи непу гумусний акумулятор володів значним запа­сом енерґії — капітал, попрацювавши півстоліття, відродив виснажену феодалізмом землю. Цієї енерґії вистачило для їзди без ґенератора знов-таки на півстоліття. Ось вам наочна дія закону збереження й перетворення енерґії!

Сьогодні колеса радянської економіки ледь-ледь крутяться. Чи здатний цей процес прискорити М. Ґорбачов? Якби він був навіть Богом, то й тоді для відродження енерґії гумусу, висмоктаної сталінським тоталітаризмом, йому б належало попрацювати з півстоліття. Або й ціле століття. І не в умовах державного свавілля, коли все зерно в селах відбирається (сьогодні «купується» за псевдокарбованці), а в умовах пов­ної свободи — свободи продукувати, свободи володіти, сво­боди продавати. Бо тільки вона, свобода, і є справжнім і єдиним продуцентом національних багатств. У цьому шот­ландський монах Д. Скот був далекоглядніший від свого зем­ляка А. Сміта — Скот проголошував: Бог є Абсолютна Свобо­да. Усе, що ми знаємо про християнську цивілізацію Заходу, переконує нас у несхибній правоті цієї величної формули.