Біоенерґетичні співвідношення і форма державності

Соломи держава ніколи відібрати не може: що вона з нею робитиме у столиці? І тому вельми часто виходить так, що селянству залишається тільки солома (40% біологічної енерґії хліборобства), а держава (разом з промисловістю) стає воло­даркою всього зерна (60%). Саме така ситуація й склалася після сталінської колективізації.

Арифметика вельми проста (простішої бути не може!), але які ж трагедії стоять за нею! Сталін якось признався Черчіллеві, що колективізація обійшлася радянському селянству в 10 мільйонів людських жертв. Сюди, треба гадати, не входять 8 мільйонів українців, що були заморені штучно створеним голодом у 1932—33 роках. Бо то вже не стільки жертви ко­лективізації, скільки жертви сталінського страху перед воле­любністю українського народу.

Чому хліборобству для своїх потреб слід мати 3 одиниці біологічної енерґії? Можна сказати так: ні промисловість, ні державні установи не мають нічого спільного з фотосинтезом — вони в цьому розумінні абсолютно безплідні. Отже, Ф. Кене не помилявся. Адам Сміт, який цього не розумів, на жаль, виявився далеко не самотнім. Більше того: навіть сьогодні, коли це, здавалось би, зрозуміло кожному школя­реві, така велетенська наддержава, як Радянський Союз, усе ще нездатна розібратися в математичних можливостях п’яти пальців. Адже ж цілком ясно: все, що має ту чи іншу вартість, здобуває її від землі й сонця — тобто від природи, а не лише від нашої праці. Якщо завтра, скажімо, впаде на Землю астероїд і підійме в атмосферу величезну кількість пилу, через який не зможе пробитися сонячне проміння — поняття вартості одразу ж зникне, бо припиниться фото­синтез.

Звідси висновок: якщо більше віддавати туди, де Космос збагачує Землю новою енерґією (до того ж енерґією самого життя!), суспільство почне багатіти. Конкретно це відбу­вається так. Селянин знає, що головним його багатством є земля — отже, найперше слід нагодувати її. Не будемо вда­ватися в деталі, щоб показати, як він виконує цей найвідпо­відальніший у світі обов’язок, — більшості читачів це добре відомо. Відтак буде доглянута й нагодована худоба: без неї немає ні органічних добрив, ні молока, ні м’яса. І лише тоді сам селянин сяде до столу.

Отже, 3 одиниці біологічної енерґії діляться поміж землею, худобою та самою людиною, що обслуговує сільське госпо­дарство. Не станемо прискіпливо дошукуватись, у якому ви­гляді селянин споживає оті 3 одиниці біологічної енерґії. Найпевніше 2 з них будуть спожиті у вигляді соломи, а третя — у вигляді зерна. Слід враховувати, що заміна коней і волів машинами витрат не зменшує — це лише переносить витрати в інші економічні галузі. Але ж частин біологічної енерґії в сільському господарстві має бути 3 — і ніяк не менше! Бо якщо воно отримує лише дві одиниці з 5 (саме це й відбу­вається ось уже близько 60 років у Радянському Союзі!), — земля починає занепадати. Вона занепадає передусім тому, що занепадає тваринництво — отже, поле в достатній кількості не поповнюється гноєм. Негайно ж виникає порочне коло: худоби мало тому, що падає врожайність, а врожайність падає тому, що мало худоби. Держава своїми політичними маніпу­ляціями неспроможна розірвати це коло — його розриває лише економічна катастрофа, що руйнує таку форму держав­ності, бо вона заперечує найголовніший закон природи. Йдеться знов-таки про закон збереження й перетворення енерґії.

Мінеральні добрива допомагають справі лише тоді, коли не бракує добрив органічних. А коли органіки замало, мінеральні добрива здатні зруйнувати структуру ґрунтів: адже гумус — це живе тіло, воно наповнене бактеріями, дощовими черв’я­ками тощо. Хто не бачив, як дощовий черв’як перепускає через себе землю? Хто не помічав, що під кізяком навіть у посуху зберігається волога? Без органіки, на голій хімії, земля родитиме недовго.

Ось чому все, що виробляє селянин, повинно бути його повною власністю. Тільки він знає, де в нього яка земля, бо він усю її перем’яв власними пальцями.

Трудова теорія вартості зробила землю всього лише одним із засобів виробництва — тобто звела її до одного рівня з заводським конвеєром. Це найбільша з усіх помилок, в які будь-коли впадало земне людство. Фабричний конвеєр — лише мертва автоматика, а земний гумус — жива дитина Сонця. І водночас Мати Земного Людства. Божа Мати, якщо хочете! Деметра, Ізіда, Діва Марія. Бо хіба ж даремно ми ототожнюємо хліб із тілом Христовим, а виноградний сік із Його кров’ю? Слід зауважити: духовні підвалини своєї теорії Ф. Кене радив шукати в Євангеліях...