Академічні парадокси

У марксизмі додаткова вартість пов’язується з неґатив­ними тлумаченнями, оскільки вона буцімто народжується із капіталістичної експлуатації. У сталінських працях так само тлумачиться й додатковий продукт. Що ж, тут можна помітити певну послідовність, адже додатковий продукт є речовим носієм додаткової вартості.

Після смерті Сталіна радянські політекономи реабіліту­вали додатковий продукт. Реабілітація, на мій погляд, вигля­дає цілком тверезо: без додаткового продукту неможливе роз­ширене відтворення. А це унеможливлює й розвиток люд­ської цивілізації.

Здавалося б, разом з реабілітацією додаткового продукту мусила бути реабілітована й додаткова вартість. Але ж ні! Категорія додаткової вартості зазнала пропаґандистських ма­ніпуляцій: за соціалізму, мовляв, додатковий продукт не во­лодіє атрибутами додаткової вартості, бо наявність таких атрибутів характеризує капіталістичний спосіб виробництва. І що ж тоді залишиться від марксизму?

Не деінде, а саме тут, у цьому пункті, ховається вузлик, котрий поєднує радянську політекономію з марксизмом. Вар­то визнати, що виробництво додаткового продукту неминуче передбачає виробництво додаткової вартості — і ми негайно потрапляємо в обійми капіталістичних теорій. Адже ж капі­талізм є не що інше, як виробництво додаткової вартості. І тільки!.. Ось чому наперекір елементарній логіці (або просто за допомогою такого арґументу, як піднятий кулак) все ще піддається остракізмові додаткова вартість. І в той же час партійне керівництво закликає до відновлення прибутку! Від­бувається жонглювання пустими словами, яке люди в акаде­мічних мантіях (а точніше — їхні хлібодавці) намагаються видати за науку.

Радянським ідеологам невтямки, що їхні «наукові» вправи теоретично узаконюють рабовласницький устрій: лише раб, виробляючи додатковий продукт, не виробляв додаткової вар­тості. Чому? Тому, що цей додатковий продукт здебільшого не продавався, а споживався господарем. Економіка іще не стала товарною.

А проте радянські ідеологи, самі того не бажаючи, стихійно натрапили на істину. Справді ж бо, що отримували за свою працю мільйони сталінських рабів, змушених жити й поми­рати за колючим дротом? Хіба що кулю в потилицю. Ба навіть сьогодні, в часи гласності й перебудови, рабство за колючим дротом не лише триває, а навіть зміцнюється. Ака­демік А. Д. Сахаров гадає, що в радянських концтаборах нині перебуває понад два мільйони в’язнів, засуджених за кримі­нальні злочини. Я певен, що їх значно більше. Це є школа ненависті — передовсім ненависті до праці, бо вона там справ­ді-таки рабська. Це страхітливий конвейєр, де формуються кадри майбутніх бракоробів, бо ненависть до праці — почуття стійке, воно зберігається до кінця життя. З цього погляду вельми утопічно виглядає мрія Ґорбачова про вихід радян­ських промислових виробів на світовий ринок.

Мабуть, доречно поговорити про саму систему так званих виправно-трудових колоній. Звісна річ, злочинні елементи існують у кожному суспільстві. Тут головне — скільки їх? Кількість карних злочинців завжди була показником здоров’я чи хвороби суспільства. Десь, мабуть, у 1982 році, перебуваю­чи в уральському концтаборі суворого режиму, я прочитав в «Известиях» гнівну статтю з приводу злочинності в США. Мовляв, американське суспільство гниє й розкладається — в його в’язницях перебуває близько 500 тисяч карних злочин­ців. Число карних злочинців у радянських тюрмах і концта­борах завжди становило державну таємницю. Але цілком ві­рогідно, що воно разів у шість-сім більше.

Докорінна причина цього сумного явища така: тавруючи додаткову вартість як наслідок визиску й експлуатації, мос­ковські рабовласники потай збільшують кількість державних рабів, сподіваючись у такий спосіб розв’язати свої економічні проблеми. Ця система з часів Сталіна фактично не змінила­ся — змінилися лише мотиви ув’язнень. По суті це навіть не ув’язнення, а передача в рабство на обумовлений вироком час. При цьому рабовласником є сама держава. Вона стала такою не стихійно, а завдяки марксистській науці: якщо рушій проґресу (тобто додаткова вартість) народжується із експлуатації праці, значить мільйони, десятки мільйонів — негайно за колючий дріт! А фасад держави можна розмалювати так, що наївні люди повірять: що написано в конституції, те й слід вважати реальністю.