Фізична економія – що це таке?..

Нікого не дивує, що географія виступає у спареному вигляді — економічна та фізична. Кожному ясно: у першому випадку увага фіксується на діяльності людини, а в друго­му — на діяльності самої Природи.

Етнос, суспільство — складник земної біосфери, який що­річно немовби відроджується за рахунок фотосинтезу, тобто за рахунок діяльності Сонця. Людство в цілому можна від­нести до живої речовини нашої планети. Це наукове поняття введене Вернадським — воно стало найважливішим елемен­том його вчення про біосферу. Наш дух може обуритися: невже ми, люди, — всього лише жива речовина? Мовляв, це звучить грубо, вульґарно. Але природознавство духовне жит­тя суспільства не досліджує — предметом його вивчення є людський організм як біотіло. І з цього погляду у формулі Вернадського нічого вульґарного немає.

Щоб наш організм міг існувати, Сонце щорічно нарощує додаткову біомасу у вигляді трав, злаків і, нарешті, у вигляді тварин, яких ми вживаємо в їжу. В загальній кількості що­річний приріст біомаси на земній кулі складає сотні мільярдів тонн. Це є не що інше, як сонячна енерґія, зв’язана в живій речовині. Ось її точна фізична формула: Е = mс².

Таким чином з’ясовується, що земні люди володіють не лише суспільно-духовною, а й фізичною сутністю. Втім, ми ніколи у цьому не сумнівались. Як же могло трапитися, що політична економія усунулася від проблем фізичних? Чи завжди так було?

Ні, не завжди. Більше того: батьками сучасної політичної економії, на думку Маркса, є фізіократи. Так, саме бать­ками — і ніяк не менше! Ні за ким з політекономів Маркс не визнає таких високих заслуг перед світовою наукою, як за фізіократами. І особливо за Франсуа Кене.

У чому ж суть фізіократичної теорії? Якщо говорити стис­ло, то вона ось у чому: всі види вартості породжуються землею і лише землею. Фізіократи нічого не знали (та й знати не могли!) про фотосинтез — приріст нової органічної речовини вони виводили із спроможності землі родити, наро­щувати біомасу. Але ж те, чим ми сьогодні можемо уточнити та доповнити їхнє вчення, не зачіпає його корінних поло­жень — особливо у їх практичному сенсі.

Тепер запитаємо себе: як може не мати вартості те, що її породжує? Адже земля, за нашими уявленнями, нічого не коштує, бо ніхто з людей її не створював. Вартість же виво­диться виключно з людської праці.

У що обходяться ці переконання, самі за себе говорять такі факти: лише в Ростовській області, наприклад, ерозія щороку виводить з ладу не менше 8000 га колгоспних земель. Можна навіть сказати: на берегах Тихого Дону щороку вмирає по одному укрупненому колгоспові. Якщо цей процес узагальнити, то виявиться: за шість десятиліть до річок та морів винесено з наших полів енерґії родючості стільки, що її вистачило б для того, щоб скип’ятити Чорне море. І це навіть не вугілля — це хліб! Так колись римляни «кип’ятили» Середземне море, знищуючи родючість земель, що були житницею стародав­нього світу. При цьому римлянам і на думку не спадало, що вони творять непоправне зло. Дитя разом з молоком вигризає мате­ринські груди...

Вважаю, цим ми вже відповіли на запитання, що таке фізична економія? Вона повинна стати надійним мостом між науками суспільними та природничими. І якщо ми не зуміємо його навести, дорога в майбутнє буде засипана мертвими пісками неосяжних пустель.