Основні закономірності формули енерґії проґресу п’ять хлібин Ісуса Христа

Войовничий атеїст, побачивши у підзаголовку ім’я Христа, вигукне: «І це ви називаєте наукою? Це всього лише бого­словський трактат». Відповімо нашому опонентові.

П’ять енерґетичних одиниць, втілених у злаках, не випад­ково зашифровувались стародавніми людьми. Чи це була пен­таграма (у Піфагора), чи п’ять благословінь Світла (у китай­ців), або вони запроваджувались у назву натуральних чисел (у шумерів). Не випадково тому, що сама тільки біологія або агрохімія не можуть дати уявлення про космічну сутність цієї п’ятірки. Усе було б спрощено, якщо б ми гадали, що істина закінчується на цьому. Ні, тут лише з’являються зримі, надій­ні шляхи до неї.

До речі, піфагорійська пентаграма підноситься на стінах Кремля. Піонери, вітаючи один одного, підіймають над голо­вою п’ять пальців. Та найбільш яскраво цей піфагорійський знак бачимо у піонерських багаттях. Знімається шар землі у вигляді п’ятикутної зірки, заглиблення закладається хми­зом — і до зірок злітає п’ять вогняних крил. Піонери у світлі багаття читають вірші або слухають оповідання ветерана про подвиги на фронті.

Тепер уявіть, що замість зірки в землі викопаний і застав­лений хмизом православний хрест. Ото був би переполох! Багатьом би це так не минулося...

Адже для послідовних атеїстів знаки віри взагалі не повинні мати поважного значення. Якщо ж вони мають зна­чення, то це не атеїзм, а тільки фідеїзм — новий вид релігії.

На чому, власне, засноване шанування п’ятикутної зірки? Що приховано в цьому символі? Нам дадуть відповідь: кому­нізм переможе на всіх п’яти материках.

Таким чином, знак віри заснований виключно на «суспіль­ній субстанції».

Ми запитаємо: а на шостому? Адже материків шість, а не п’ять.

Тут виявиться, що Антарктида не враховується, але чому саме — ніхто не знає. Сьогодні навіть Місяць увійшов до сфери політичних інтересів. Та ще як увійшов!..

Й усе ж таки саме знак віри буде захищатися з релігійною ревністю. Чи не дивно це для атеїстів? Адже він, цей воістину великий знак, у подібному тлумаченні не має ніякого сенсу. Точнісінько так, як і сама «суспільна субстанція». Релігійні люди насправді виявляються послідовнішими матеріалістами, ніж ми: їхні знаки віри стосуються глибинних властивостей матерії як суб’єкта.

П’ятикутна зірка йшла до нас через тисячоліття разом з хрестом як символ єднання людини з Світлом-Творцем. Піонери, самі цього не усвідомлюючи, біля свого багаття пов­торюють те, чого вчили людей і Рама, і Піфагор, і Христос.

Але чому вони не усвідомлюють? — ось питання. Адже йдеться про найвеличніший закон природи — про той закон, що називався Богом

«Знову ви заговорили про Бога, — скаже атеїст. — Навіщо це вам? Не розводьте попівщину».

Запитаємо опонента: ви проти Бога чи тільки проти попівщини?

Він відповість: «Бога немає, є матерія». Припустимо, що ми заговорили з освіченим атеїстом, котрий має уявлення про матерію-суб’єкт, матерію як Світло-Творця. Запитаємо: яка різниця — напишете ви слово «суб’єкт» з великої чи з малої літери? Хіба справа в літерах чи словах, а не в суті?..

І тут ми виявимо найнеприємніше: атеїст — зовсім не атеїст. Він віруючий. Проте його релігією стала політика. І знов же: це сталося внаслідок суспільно-політичної субстанції.

Він не здатен висунути будь-які поважні арґументи. Звичайно ж, не ми створили Всесвіт, а Всесвіт створив нас. Це йому відомо. Відомо також, що Всесвіт — це вся природа в цілому. Отже, субстанція. Істинна, єдина, а не «суспільно-політична». І нічого не поробиш — її доведеться визнати у ролі Суб’єкта Творення.

Слова найчастіше вживаються людьми за звичкою — як одяг чи меблі. Але істинний філософ у слові пізнає сутність.

Ми вже з’ясували, що в нашому розумінні означає слово «Бог». Оскільки ми досліджуємо не тільки політекономію, але й релігію, то нам від цього великого поняття не відійти. І ось виявляється: якоїсь іншої суттєвості, окрім матерії як суб’єкта, у цьому понятті ніколи не існувало. То що ж нам лишається робити — заради політики зректися Істини?..

Політика змінюється, Всесвіт залишається. Заради мину­щого не можна відкидати вічне. Бо в цьому випадку ми відкидаємо самих себе.

Що до строго наукової термінології, то у нас також немає вибору: якщо вже п’ять хлібин, разом з ними повинен з’явитися Ісус Христос. Це Його образ. Займатися плагіатом ми наміру не маємо. До речі, саме з цієї причини кремлівські зірки треба повернути Піфагору — згідно з авторським пра­вом. До того ж, як ми це показали, він був переконаний комуніст. Так само, як і Христос...

Отже, багато тисячоліть тому печерна людина прив’язала камінь до палиці і, обробивши цим примітивним знаряддям землю, засіяла її злаками. Вже не потрібно було щоденно добувати їжу — у людини створився запас на цілий рік. Що ж примножило її працю? Адже раніше людина весь свій час мала витрачати на здобування їжі — так само, як це роблять тварини.

Ми вже зазначали, що скотарські народи не змогли ство­рити розвинених держав. Причина та ж сама: трава — слабка енерґетична основа, вона має всього 2 одиниці енерґії. Вона придатна тільки для того, щоб на ній сидіти, коли Христос годує нас хлібом («Була на тім місці велика трава»). Все це продумано, зважено — інформація, яку гностики передавали нащадкам, набула таких завершених форм, що ми сьогодні схиляємось перед цією Поезією і цією Наукою. Ні, це — не «Капітал», якого ніколи й ніхто (в тому числі й народні секретарі, які самі себе освятили) не зміг дочитати до кінця. А якими тиражами він у нас виходив! Син явно затьмарив батька — великого Кене. Чи не язичництво це?..

Але є ще одна глибоко прихована причина: парні і непарні числа. Здавалося б, ця проблема не має прямого відношення до економіки. Однак придивімося до процесу праці.

Піднявши мотику, людина опускає її. І хоч би скільки вона повторювала такі рухи, хоч би в яких умовах вона це робила, нічого додаткового виробити не зможе, якщо працюватиме тільки сама, тобто якщо в цей процес не втягнені додаткові сили, які діють непомітно для її ока. Припустімо, людина посіяла траву, а не злаки. Нам скажуть: заради трави вона не стала б обробляти ґрунт.

Саме тому людина й не стала б його обробляти, що трава не дасть хліба — трьох додаткових одиниць енерґії, зосе­реджених у зерні.

Однак це причина зовнішня, а внутрішня криється значно глибше — вона знову ж таки коріниться в структурі самого простору.

Якби землероб виробляв усього тільки дві одиниці біоло­гічної енерґії, у нього нічого б не залишалося для обміну: що виробив, те й спожив. На двох енерґетичних одиницях люди існувати можуть, як можуть існувати й тварини, однак ніколи б не з’явився розподіл праці — всі без винятку повинні були б займатися пошуками засобів до існування. Ми ж знаємо, що збирачі їстівних коренів і давні мисливці нічого додаткового не виробляли.

Відбувається це тому, що в усіх вимірах простору дія завжди дорівнює протидії. Енерґія, витрачена на працю, має бути поновлена. Енерґетичний баланс зводиться до нуля, ні­чого додаткового немає — отже, немає і зародку виробництва.

Виробництво почалося тільки тоді, коли людина посіяла злаки. І відразу ж набрав чинності закон непарних чисел. Якщо дія дорівнює протидії, то щось додаткове може з’явитися тільки тоді, коли з’являється непарне число, — припустимо, третя одиниця. Третю одиницю трудівник міг би вже не витрачати — віддати її комусь іншому. Але кому саме? І що цей інший може дати навзаєм? Припустимо, він почне виробляти мотики, зробивши це заняття своєю єдиною про­фесією. Але чи виник би при цьому проґрес?

Адже для наступного кроку треба до виробництва вклю­чати тварин, а вони потребують корму.

Таким чином ми з’ясовуємо, що для того, щоб розпочати виробництво, необхідно мати не менше чотирьох одиниць енерґії. Тоді одна людина займається землеробством, а інша тим часом виробляє серпи, плуги, борони і т. ін. Та ось питання: чи змогли б люди за таких умов створити розвинену державу?

Звичайно, ні: адже державних мужів треба чимось году­вати.

Ми бачимо, що хлібин повинно бути 5 і аж ніяк не менше. Одна хлібина припадає селянинові, друга обмінюється на серп.

Селянинові для праці обов’язково потрібно мати дві хлібини: у польових роботах бере участь не тільки людина, але й робоча худоба. Чи то солома, чи зерно — все це хліб. У неврожайний рік тварини не мають нічого, окрім соломи. В рік урожайний селянин підгодує зерном птицю, свиню — і тоді на його столі з’явиться не тільки хліб, але і м’ясо. Тут селянин вступає в обмін із самою природою — обмінюється хлібом на м’ясо. Але і солома, і зерно повністю включені у виробництво. Солома включається навіть тоді, коли нею не годуватимуть худобу, а використають як підстилку: разом з гноєм вона попадає в ґрунт і стає добривом. Але якщо її спалюють, вона тільки збільшує парниковий ефект в атмо­сфері.

Три хлібини ми вже витратили: дві дісталися селянинові (засоби до існування для нього та корм для худоби), одну хлібину він передав ковалеві, отримавши натомість сільсько­господарське знаряддя.

Однак настають такі часи, коли робоча худоба витісняється машинами, а вони надзвичайно посилюють ерозію землі. Мі­неральні добрива без органіки погіршують структуру ґрунту. Машини ж, як добре відомо, гною не виробляють. Таким чином, тільки м’ясна і молочна худоба відновлює втрати орга­ніки в гумусі, а цього мало. У фермера з’являється потреба в третій енерґетичній одиниці. Сюди входять витрати на міне­ральні добрива, сільгоспмашини, пальне, а також на різке збільшення кількості худоби і постійну боротьбу з ерозією ґрунту. Без збільшення рогатого поголів’я ця боротьба ви­глядає безнадійно.

Отже, землероб потребує і третьої хлібини. Практично ця потреба задовольняється лише тоді, коли весь врожай (усе зерно) дістається землеробу. І як тільки держава перестає відбирати лишки хліба у землероба, відразу починається зрос­тання врожайності, з’являється достаток продуктів харчуван­ня. Звідси походить капітал — лише звідси!..

Таким чином ми використали чотири хлібини: три залиша­ються в землеробстві, четверта надходить до міста, щоб на­годувати ремісників і робітників.

А де ж п’ята? І тут з’являється третя особа. Буде це пись­менник, чиновник чи філософ — для природи не має значен­ня. Важливо те, що третя особа не може запропонувати нічого навзаєм, окрім пісень, молитви, мудрих повчань або ж влади. Влада скріплюється законом, у закону з’являється озброєна охорона. Так виникає держава.

А нам відомо, що третя особа не обмежується шматком хліба — принаймні тоді, коли в її розпорядженні опиняється влада. Починається перерозподіл усіх енерґетичних одиниць. Цілі хлібини дробляться, бо з п’яти потрібно виготовити шість.

Створюється динамічна система, в якої 6 потоків зобов’я­зані пройти по 5 каналах. Цілком природно, тут виникає конфліктна ситуація, про яку Ж. П. Марат каже: «Усі людські установи походять з людських пристрастей».

З людських, але не класових!..

Саме ця обставина і стоїть в основі суспільного розвитку. Тут приховані всі механізми, всі рушійні сили проґресу.

Ось який вигляд має формула енерґії проґресу, до якої ми так довго підводили читача:

Нехай навіть не з’явиться Небесний Вогонь у твоєму мозку, читачу, однак ти знай: усе це твориться з Небесного Вогню. Перед тобою тіло Бога. І дух Його — Логос.

А якщо говорити по-земному, то слід робити так, як робили наші предки: підняти праву руку і лічити на пальцях. Загни, читачу, два пальці, а три склади у Трійцю. Це є солома і зерно. Якщо ти хочеш сказати, що в зерні — свята Трійця, залиш загнутими два пальці і хрестись. Але якщо ти бажаєш нам повідати, скільки хлібин має право витратити держава та промисловість — загни три пальці і хрестись двома. Не обра­жайся на те, що хрест — це знак «плюс». Ти — космічний іон і живеш зі знаком «плюс» або «мінус». Випишемо ще раз:

Держава — 1

Промисловість — 1

Землеробство — З

У землеробстві одна енерґетична одиниця дістанеться людині, друга — худобі, третя — землі. І тільки при такому розподілі земля перестане виснажуватися. Щоб цей баланс завжди зберігався, треба все зерно залишати в землеробстві і звідси починати ринковий обіг.

Повторимо, що в основі рівновеликих величин стоїть закон збереження і перетворення енерґії, а також квантовий харак­тер світлового руху. Не може бути вироблено більше, ніж надходить енерґії у хлібі. Сіно, коренеплоди, фрукти і т. ін. умовно об’єднаємо в тих двох одиницях, які стосуються соломи. Гроші є відображенням цієї енерґії. Перевірено, дове­дено, описано в «Капіталі», що норма прибутку при капіта­лістичному засобі виробництва однакова в усіх сферах еко­номічного життя. Якісь поодинокі відхилення не враховують­ся — це всього лише сплески, що відразу згасають.

Тече сонячна кров — і всюди її стільки, скільки виробляє на Землі вогняне серце планетної системи.

Під Логосом слід мати на увазі все, що не є матеріальним виробництвом. Тут і державний апарат, що виробляє насиль­ство, і наука, що виробляє знання. Мистецтво, література, релігія. На жаль, насильство та істина на деякий час повинні об’єднатися в Логосі, але між ними точиться споконвічна боротьба.

Боротьба точиться за п’яту одиницю — тобто за додаткову вартість. Адже саме п’ята одиниця і є воістину додатковою! Тобто, може бути за умови, якщо вона не поглинається третьою особою. А точніше, третім класом — тобто державним апаратом.

Ця динаміка виглядає надзвичайно складно: хлібини дроб­ляться, з 5 може бути виготовлено і 6, і 4. Останнє досягається тоді, коли 2—3% годує 97—98% населення, а держава є демо­кратичною і живе скромно. Тоді зростання біологічної енерґетики набирає такого розмаху, що продукти харчування ста­ють надзвичайно дешевими. І це є прихід Спасителя. Саме так, а не інакше, має бути прочитаний міф про друге пришестя.

Що стосується шостої, то ми це знаємо з радянської дійс­ності. І немає в світі страшнішого знання!..

До церкви ми не несемо більше, ніж можемо пожертвувати на її потреби.

Державний апарат відбирає силою.

Але в тім-бо й річ, що до появи розвиненої промисловості п’ята одиниця не може не поглинатися. Адже саме промисло­вість призводить до різкого скорочення сільського населення. Саме машини звільняють землероба від необхідності тримати робочу худобу. В дію вступає досі невідома енерґія — енерґія вугілля й нафти. Вона замінює собою енерґію зерна і соломи. І тільки тут починає з’являтися зародок абсолютної додаткової вартості — енерґія проґресу. А коли скінчаться нафта і вугілля, повинна перемогти атомна енерґетика — іншого виходу немає.

При тоталітарній державності навіть промисловість не в змозі вивільнити п’яту одиницю для проґресу. Суспільство нагадує трьох пішоходів, які йдуть на п’яти ногах. У кого саме немає ноги, вони до ладу не знають, але рухатися їм важко, надзвичайно важко. Усе поїдаючи, нічого не повертаючи землі, люди все одно не можуть насититися.