Земля і люди Зубожіння замість збагачення

Праця створює вартість лише такою мірою, якою її створює сама природа. Якщо ми зруйнуємо родючість землі, вартість наших заводів і фабрик негайно впаде. Вона впаде рівно на­стільки, наскільки ми зруйнували родючість ґрунтів. При цьому слід мислити ґлобально, в масштабах земної кулі — адже ж промислова Японія, скажімо, живе за рахунок інших країн, які виробляють надмір продуктів сільського господар­ства.

Звідси випливає невтішний висновок: шлях індустріаліза­ції в Радянському Союзі від самого початку був спрямований не на збагачення народу, а на його зубожіння. Процес був спрямований так, що індустрія зростала за рахунок руйнуван­ня сільського господарства. Державна піраміда була перевер­нута вістрям донизу — щоб розширити площу для тих, хто споживає, нічого не виробляючи. А мільйони найталановитіших виробників були або одразу ж знищені, або вивезені в сніги сибірської півночі, де їхній дорогоцінний досвід невдов­зі помер би разом із ними. У нових поколіннях хліборобів влада рік за роком знищувала пошану до землі. Земля стала нічия — бо, за вченням Маркса, вона взагалі не володіє вар­тістю.

Ця теза: земля не володіє вартістю — чого вона варта! Хіба ж це не диявольщина? Їй-бо, тут уже тхне чимось страхітливо містичним — отим звіром, що має число 666.

Саме це й стало початком руйнування економіки, яке триває в Радянському Союзі ось уже понад сім десятиліть. І поки що заходи, які вживає уряд Ґорбачова, вельми далекі від того, щоб припинити цей згубний процес.

У вченні Ф. Кене є елементи, котрі дозволяють сполучити його із сучасною наукою — з фізикою, біологією, кібер­нетикою тощо. Фізіократи, скажімо, нічого не знали про фотосинтез — вони виводили нарощування органічної речовини від природної здатності землі родити, збільшувати наші багатства. Сьогодні ясно, що це є творча робота Сонця. Робота фотосинтезу. Отже, тоді, коли руйнується родючість ґрунтів, ми виступаємо ворогами самого Всесвіту — не лише ворогами власних нащадків. Безумовно, ми заслуговуємо лише одного вироку: знищення.

У той же час легко побачити, що вартість — не що інше, як синонім сонячної енерґії, котра здобула ознаки енерґії біологічної. І лише тому вона стає енерґією нашої праці.

Усе, що ми споживаємо за обіднім столом, — це є сонячна енерґія, котра виступає в образах живих організмів. Подо­бається нам це чи не подобається, а на земній кулі все живе продовжує існувати коштом поїдання живого. Отже, коли ми думаємо про рух біологічної енерґії в економічних артеріях, стає зрозуміло: їй належить забезпечити таку ж свободу пере­сування, з якою в наших власних жилах рухається кров. Інак­ше виникнуть неминучі тромби, а відтак гангренозні явища. І це не слід сприймати як метафору — економічний організм різниться від організму окремої людини лише тим, що він складається з мільйонів людських організмів. Вони ж, ці мільйони, фізіологічно нічим не відрізняються. Отже, є кров видима і кров невидима. Невидимою кров’ю можна назвати ту біологічну енерґію, котра пройшла через руки продавця, коли ми купували в нього якийсь крам. Приладом, що вимірює цю енерґію, є гроші. І це знов-таки не метафора — це слід розуміти буквально. Він, цей прилад, просто інакше виглядає, ніж електровимірювальні прилади. І все ж його функції такі ж самі. Просто в даному разі ми маємо інший вид енерґії: біологічна енерґія здатна вимірювати сама себе.