2.3. Міжнародна підприємницька діяльність
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, яка здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб’єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.
Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб’єктами такої діяльності визнаються:
1) фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і правоздатність;
2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;
3) структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);
4) спільні підприємства, які постійно знаходяться в Україні.
Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації суб’єктів ЗЕД (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Рівні інтернаціоналізації та форми міжнародної підприємницької діяльності
До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій – експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.
Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію – науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.
Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб’єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб’єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв’язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).
Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльності досягається двома способами: перший – без створення нової юридичної особи — тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий – із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії (представництва) як суб’єкта міжнародного бізнесу.
Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію ЗЕД суб’єктів господарювання, має таку множинну мету: 1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності; 2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн; 3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; 4) надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб’єктам підприємницької діяльності.
Окремі функції регулювання міжнародної підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади. Верховна Рада України ухвалює закони стосовно ЗЕД суб’єктів господарювання, затверджує законодавчо-нормативні акти щодо регулювання окремих напрямів ЗЕД, ратифікує міжнародні договори.
Кабінет Міністрів України:
- координує ЗЕД відповідних міністерств і державних комітетів, узгоджує роботу торговельних представництв України за кордоном;
- проводить переговори та підписує міжурядові договори (угоди) з питань зовнішньоекономічної і спільної підприємницької діяльності, забезпечує їхнє виконання;
- організовує реєстрацію міжнародних спільних підприємств, складання платіжного балансу і раціональне використання державного валютного фонду.
Національний банк України має повноваження: 1) забезпечувати збереження та раціональне використання в міжнародній підприємницькій діяльності золотовалютного резерву України; 2) репрезентувати інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав та укладати відповідні міжбанківські угоди; 3) продавати облік і розрахунки кредитних ресурсів, операції з валютними ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.
Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України виконує функції щодо: проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у процесі виходу суб’єктів господарювання на зовнішній ринок, координації їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролю виконання всіма суб’єктами ЗЕД відповідних законів і міжнародних договорів України; нетарифного регулювання діяльності суб’єктів спільного підприємництва.
Процес інтернаціоналізації підприємств і країн відбувається за участю різних міжнародних організацій. До міжнародних організацій фінансово-економічного спрямування, що здійснюють певну сукупність функцій стосовно регулювання спільної підприємницької діяльності, належать:
1) Банк міжнародних розрахунків – БМР (сприяння співпраці центробанків країн світу, здійснення міжнародних фінансових операцій);
2) Міжнародний банк реконструкції та розвитку – МБРР (спеціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є надання позик і кредитів країнам-членам ООН);
3) Міжнародний валютний фонд – МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі, валютних операцій, надання коштів у валюті);
4) Міжнародна фінансова корпорація – МФК (філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного сектора економіки);
5) Рада ООН з промислового розвитку – ЮНІДО (сприяння всебічному розвитку виробничої сфери країн-членів ООН);
6) Європейський банк реконструкції та розвитку – ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи).
Регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному.
Система регулювання міжнародної підприємницької діяльності на національному рівні охоплює такі складові: 1) форми іноземних інвестицій (грошові кошти в іноземній валюті, різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо); 2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера (масштаби діяльності, частка ринку, рівень імпортної технології, професійна підготовка кадрів); 3) трансферт прибутку іноземного інвестора (обов’язкове створення резервного фонду зі зберіганням його в банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво); 4) інвестиційні пільги та обмеження (субсидії, пільгові позики, звільнення від податків та їхнє часткове повернення, застосування прискореної амортизації); 5) гарантії дотримання прав іноземного партнера (залучення у вітчизняне правове поле; збереження існуючих пільг протягом інвестиційного циклу; відмова від заходів конфіскаційного характеру).
На міжнародному рівні регулюються: 1) ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з’явитися після укладання угоди або підписання договору; зазначення тих юридичних осіб, які вважаються національними суб’єктами господарювання країни-учасниці відповідної угоди); 2) умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності; зобов’язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій); 3) переказування коштів (фіксація країною базування достатніх гарантій щодо безперешкодного переказування коштів у встановлені терміни); 4) розв’язання суперечок господарського та фінансового характеру (дрібних – компетентним судовим чи адміністративним органам країни, що приймає; складніших – Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок); 5) норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримуватися іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжного партнера).
На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних утворень регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється відповідно до угод (договорів), що фіксують взаємовідносини між багатьма країнами. Таке поточне регулювання відбувається у тому разі, коли забезпечуються вільний рух капіталів і гармонізація економічної політики країн-учасниць.