5.3. Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів
Відтворення основних виробничих фондів відбувається в безперервному процесі здійснення різних його взаємозв’язаних форм – ремонту, модернізації та заміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих цехів, виробництв і підприємств у цілому, а також спорудження нових виробничих об’єктів. Необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів є облік ступеня спрацювання (старіння) і амортизації основних фондів.
Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального), економічного спрацювання та старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність і довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду, ремонтного обслуговування, кваліфікації робітників, інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює подальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли є треба замінити такий засіб праці на новий аналогічний. У зв’язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстеження технічного стану. Відносну величину економічного спрацювання окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання (вартості) до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передусім знаряддям праці та транспортним засобам і зв’язане із збитками через експлуатацію застарілої техніки.
Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 і 20 років.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 5.3).
Рис. 5.3. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення
Виробничий процес потребує відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування – це встановлення певної грошової компенсації відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить для подальшого відновлення основних фондів.
Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано.
При встановленні норм амортизаційних відрахувань виходять з: 1) доцільних середніх строків функціонування засобів праці, 2) необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів, 3) врахування техніко-економічного їх старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема: а) загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, б) умов їхньої експлуатації, в) строків настання техніко-економічного старіння, г) можливих темпів оновлення.
У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.
Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.
Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції (послуг), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Законодавством України встановлені щорічні норми амортизаційних відрахувань за І, ІІ і ІІІ групами основних фондів, які становлять відповідно 5, 25 і 15%.
Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залишкової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за попереднім методом, але не до балансової, а до залишкової вартості основних фондів.
Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за класифікацією до ІІІ групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший – 15%; другий – 30%; третій – 20%; четвертий – 15%; п’ятий – 10%; шостий і сьомий – 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах України.
Відтворення основних фондів – це процес безперервного відновлення виробничих фондів. В залежності від результатів процесу відтворення розрізняють просте і розширене відтворення основних фондів. Просте – оновлення основних фондів здійснюється в такому ж обсязі, тобто відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів, або заміна обладнання в цілому, поновлюється попередня виробнича потужність. Розширене – в кожному наступному циклі здійснюється кількісне та якісне збільшення діючих та створення нових основних фондів при умові більш високого рівня розвитку продуктивних сил.
Просте відтворення основних фондів здійснюється в двох формах: заміна застарілого обладнання; капітальний ремонт діючих основних фондів. Джерелом фінансування заміни старого обладнання є сума амортизації.
Формою розширеного відтворення основних фондів є технічне переозброєння реконструкція або розширення діючих потужностей, придбання нового обладнання або будівництво нових виробничих об’єктів. Однією з форм розширеного відтворення основних фондів є модернізація обладнання – його оновлення з ціллю повного або часткового усунення морального зносу і підвищення техніко – економічних показників до рівня аналогічного обладнання більш досконалих конструкцій.
Модернізація обладнання економічно ефективна, якщо в результаті її проведення зростає річний обсяг виробництва, збільшується продуктивність праці і зменшується собівартість продукції. Крім того, необхідно, щоб при цьому підвищився рівень рентабельності. Цей показник буде підвищуватись лише у випадку, якщо відносний приріст прибутку буде більш, ніж збільшення вартості виробничих фондів в результаті витрат на модернізацію.
Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації активної частини основних фондів. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці. Скорочення строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, – призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування. Продовження періоду функціонування машин зменшує обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього спрямовує більше ресурсів для їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, а також значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію. Отже, строки експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, і такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробництві протягом усього періоду функціонування.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об’єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється за допомогою періодичних ремонтів. Суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду експлуатації.
На підприємствах різних галузей застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів.
Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (послуг).
Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Тут важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Для цього порівнюють два альтернативні варіанти: перший – капітальний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; інший – заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визначають загальну величину витрат і втрат.
Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу). Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.
Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Для зменшення витрат на ремонт необхідно: 1) довести до мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; 2) максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.
Скорочення кількості ремонтів можна досягти збільшуючи фізичну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації. Головним напрямком зниження собівартості ремонтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:
1) збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, що зменшить на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;
2) централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом: а) створення розгалуженої територіальної системи машиносервісу підприємствами-виробниками; б) централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями; в) максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби.
За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог. За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей і збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30-50%, а зв’язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.
Важливим елементом відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтворення – залежатиме не лише від нормативного строку експлуатації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.
Нагромадження й оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів (цехів, виробництв, підприємств в цілому).
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку (без розширення існуючих виробничих площ) комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня виробничих процесів за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації й заміни фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.
Реконструкція діючого підприємства є здійснюваним за єдиним проектом повним або частковим переобладнанням виробництва. Тут можуть бути за необхідності споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти. До реконструкції відносять також будівництво нових виробничих об’єктів замість тих, експлуатацію котрих визнано недоцільною.
Розширення діючого підприємства – це спорудження додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також організацію допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо.
Нове будівництво (новобудова) – це спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що здійснюється на нових майданчиках і за затвердженим окремим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв’язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв треба вважати технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки діяльності.