Питання до теми для самоперевірки і поточного контролю знань студентів
Параграф 18.1
1. Поясніть, у чому полягає суть економічної безпеки підприємства.
2. Назвіть джерела негативних впливів на економічну безпеку фірми.
3. Охарактеризуйте головну мету та функціональні цілі економічної безпеки.
4. Назвіть функціональні складові економічної безпеки підприємства. (рис. 18.1)
5. Перелічіть заходи, які необхідні для досягнення належності рівня економічної безпеки
6. В чому полягає суть оцінки рівня економічної безпеки підприємства?
7. Назвіть заходи, які складають алгоритм проведення аналізу. (рис. 18.2)
8. Які показники використовуються для оцінки ефективності роботи підрозділів підприємства щодо економічної безпеки?
Параграф 18.2
9. Назвіть напрямки загроз економічної безпеки, що мають політико-правовий характер.
10. Назвіть етапи процесу забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства. (рис. 18.3)
11. Що підлягає оцінці поточного рівня забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства?
12. Охарактеризуйте заходи процесу забезпечення інтелектуальної і кадрової складової економічної безпеки підприємства. (рис. 18.4)
13. Охарактеризуйте етапи процесу забезпечення техніко-технологічної складової економічної безпеки підприємства.
14. Що таке карта розрахунку ефективності заходів? Назвіть показники, які в ній зазначають.
15. Що відноситься до причин виникнення внутрішніх негативних впливів на політико-правову складову економічної безпеки підприємства?
16. Що відноситься до причин виникнення зовнішніх негативних впливів на політико-правову складову економічної безпеки підприємства?
17. Що відноситься до процесу забезпечення інформаційної складової економічної безпеки підприємства?
18. Назвіть шляхи вирішення проблем забезпечення екологічної безпеки суспільства з боку підприємства.
19. Охарактеризуйте схему забезпечення силової складової економічної безпеки підприємства. (рис. 18.5)
20. Охарактеризуйте види діяльності служб підприємства з метою забезпечення силової складової його безпеки. (табл. 18.1)
Параграф 18.3
21. Яке призначення служби безпеки підприємства і які завдання перед нею стоїть?
22. Перелічіть функції служби безпеки підприємства. (рис. 18.7)
23. Назвіть об’єкти, що підлягають захисту від загроз. (рис. 18.6)
Тема 19. Реструктуризація і санація підприємств та організацій
План лекцій
19.1. Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємств
19.2. Практика здійснення та ефективність реструктуризації підприємств
19.3. Санація (фінансове оздоровлення) суб’єктів господарювання
19.1. Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємств
Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов’язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку підприємств, організацій і в цілому суспільного виробництва.
Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого, – через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.
Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку і застарілою логікою дій підприємства. По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, як здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, збільшити обсяг випуску конкурентоспроможної продукції, підвищити ефективність виробництва.
Метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб’єктів підприємницької діяльності, здатних ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки й виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже, процедуру реструктуризації можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєздатності підприємств.
Реструктуризація підприємства спрямовується на розв’язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв’язані форми й види реструктуризації підприємств та організацій (рис. 19.1).
Рис. 19.1. Основні форми і види реструктуризації підприємств
Природа й ступінь необхідної реструктуризації залежить від характеру проблем підприємства. Іноді підприємство потребує лише часткової або так званої обмеженої реструктуризації для відновлення економічної й технічної життєздатності. При цьому підприємство встановлює для себе певні стандарти (орієнтири), які є кінцевою метою реалізації відповідного типу реформування. Такими орієнтирами можуть бути рівень фінансового лівериджу (співвідношення позикових і власних коштів), розмір робочого капіталу підприємства, а також коефіцієнт покриття боргів. Для досягнення встановлених значень можуть використовуватися такі заходи: реструктуризація (переоформлення) боргів, додаткова емісія цінних паперів, переоцінка активів, зниження дебіторської заборгованості тощо.
Коли проблеми підприємства є більш суттєвими, тоді підприємство потребує «усебічної» реструктуризації. Очевидно, що цей тип реформування включає й фінансову реструктуризацію. «Усебічна» реструктуризація охоплює розробку нової організаційної структури, відповідної продуктової, трудової, технічної і технологічної політики, зміни в менеджменті, організації тощо. Реструктурування підприємства в такий спосіб триває здебільшого до трьох років.
Управлінську реструктуризацію пов’язано з підготовкою та перепідготовкою персоналу з орієнтацією на конкурентоспроможне функціонування підприємства, зміну його організаційної структури, менеджменту, технологічної, інноваційної та маркетингової політики.
Технічну реструктуризацію зв’язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня до виробничого потенціалу, технології, «ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.
Економічна життєздатність досягається, коли продукція підприємства, його капітальні та поточні витрати, рівень продажу й цінова політика, забезпечують такий рівень економічної рентабельності підприємства, що відповідає сучасним умовам господарювання.
Після досягнення фінансової життєздатності суб’єкт господарювання матиме таку структуру балансу підприємства, за якої показники ліквідності і платоспроможності задовольняють вимоги ринку, а також позбавляється проблем із виплатою кредитів, відсотків за них чи з погашенням інших боргових зобов’язань тощо.
Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.
За оперативної реструктуризації підприємства розв’язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення результатів його діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3-4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють такі:
- зміна окремих складових організаційної структури підприємства;
- створення і відокремлювання нових структурних підрозділів;
- оперативне зниження дебіторської заборгованості;
- зменшення величини оборотних фондів через виявлення і реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тому числі запасів допоміжних матеріалів);
- відмова від пайової участі в інших підприємствах та організаціях, якщо попередній аналіз підтвердив недостатню економічну ефективність останніх;
- скорочення обсягів основних фондів через реалізацію (ліквідацію) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;
- аналітична оцінка й припинення вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства та обґрунтованих з позицій розвитку ринку.
Відтак комплекс заходів оперативної реструктуризації містить передусім заходи зі зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу. Проте, якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної реструктуризації, то підприємство незабаром неминуче знов опиниться в кризовому стані.
Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує довготермінову його конкурентоспроможність. Для її досягнення необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів та інструментів реалізації цієї мети. Тобто реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Проте й аналіз, і реформування можна проводити, якщо маємо всебічно обґрунтовану мету реструктуризації, яку можна сформулювати таким чином: продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з іншого – відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило, кризовий стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма причинами. Їх буває то більше, що більш повільною є реакція суб’єктів господарювання на зміну типу господарської системи.
У процесі обґрунтовування видів, форм та ступеня реструктуризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову ситуацію. Перше питання, на яке необхідно знати відповідь, – це визначити вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу й нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Передусім аналізують такі альтернативи:
1) якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;
2) для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;
3) якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими технічними умовами і перепрофільованим персоналом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі, здати в оренду.
Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:
1) зменшення витрат і підвищення ефективності виробництва та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції;
2) модернізація або заміна обладнання; здебільшого модернізація є вигіднішою і за критерієм витрат і з погляду стратегії розвитку підприємства;
3) запровадження нової технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.